Корона мертвого короля. Смерть знає забагато таємниць - Джулай Саммер

Дивно, та останні  три місяці я бачила крижаного спадкоємця в двох незмінних станах - насмішливій байдужості до всього, або в гніві. Останній досить часто викликала я сама. Та лиш за сьогодні він сміявся, глузував, засмутився, а от тепер і зовсім уникнув розмови. 
І відчуття від цього було якесь дивне, наче це не він, ще вчора мало не вбив мене в черговому нападі гніву.

Я розмірковувала над цим доки їла ніжний омлет з салатом, потім спробувала м'ясо, яке їв Кайєн. Булочки теж здалися апетитними.

Підняла очі і зустрілася поглядом з глузливо усміхненим обличчям крижаного гада:
- Що? 
- Ти зараз схожа на хом'яка.
- Тільки не кажи, що ви економите на харчах.
Моя репліка добряче повеселила хлопця, аж так, що він зареготав відкинувши голову назад:
- Гарний апетит ознака міцного здоров'я. До того ж це закономірно, для того, хто два дні не приходив до тями.
- Скільки!
Я саме зробила ковток кави і рідина мало не пішла мені з носа.
Кайєн мовчки подав серветку, ніяк не прокоментувавши таку ганьбу, і вже спокійно повторив:
- Два дні.
- Чорт! А що я скажу в Академії?! Ти здурів?
- Що я міг зробити? - Байдуже поцікавився хлопець.
- Розштовхати мене! Облити холодною водою!
- Струмом вдарити?
- Не смішно! Кайєн, я мала готувати доповідь для Саттера, а ще пропустила практику і тренування! А мені цього аж ніяк неможна!
- Це чому? 
- Бо я нестабільна. Мені потрібно вчитися брати контроль, а поки це виходить не дуже - скидати надлишки резерву.
- Тіаро, ти ж дожила якось до дев'ятнадцяти повних років. Хіба ти раніше скидала надлишки?

Я лиш відкинулась на крісло, нервово хапаючи ротом повітря. Якби Кайєн знав, як саме і де я провела останні роки, а головне чому, навряд чи так спокійно знаходився б зі мною в одній кімнаті.

- В академії знають де ти, тут нема чого хвилюватися. Сам Саттер дозволив тобі залишатися у мене вдома, доки не одужаєш.
- Одужаю? Він знає, що сталося? - Різко випросталась.
- Майже правду, - мені здалось, чи Даймонд уникає мого погляду?
- Це як? - запитала суворо.
- Правду про те, що ми не втрималися і трохи поцілувалися, от тобі і приспічило віддати кінці від щастя, - тяжко зітхнувши повідомив хлопець.
- Даймонд, ти ідіот?! 
Крижаний гад було підніс до губ кавову чашку, але пити передумав.
- А що я мав казати? Що ми полаялися, я хотів тебе налякати, а ти виявилася хворою но голову? - З незворушним виразом обличчя, він все ж відпив трохи кави.
- Та хоч би й так! Це хоч на правду схоже! А от хто повірить, що мені приспічило з тобою цілуватися?
- Вальдес, наш ректор розумний мужик. Він знає про особливості моєї магії, знає і про те, що це була єдина можливість тебе врятувати. Тож повірити в цю брехню вигідно нам всім. І до речі, якщо тебе це так турбує, то офіційно ти відлежуєшся в лазареті - підхопила порчу і не приймаєш відвідувачів. 

Біси! Мені треба заспокоїтися. Від розхитаних нервів добра не буде. І хоч темне єство вело себе на прочуд сумирно, боятися зриву увійшло у мене в звичку.

- Коли я зможу повернутися в академію?
- Через три дні, - отримала стриману відповідь, сам Кайєн дивився куди завгодно, тільки не на мене.
- Так довго? - Якесь нехороше передчуття сколихнулося всередині.
- Реліквія. Через три дні ти зможеш її зняти. 
- Чому так довго?
- Ритуал запустив перевірку на сумісність, я ж вже говорив тобі, - хлопець трохи роздратовано видихнув, звінко поставивши кавову чашку назад на блюдце. - Перевірка триває п'ять діб. Коли стане зрозуміло, що ти не зможеш зачати мого спадкоємця - зможеш бути вільною.