Остання із роду Віндор - Надія Філіпська
Аріелла Віндор
Очі відкривати не хотілося. Було так тепло і затишно. Холод, який останнім часом, з втратою енергії, став моїм постійним супутником, зараз відступив. Я заворушилася і моментально була міцніше стиснута в обіймах. Миттю відкрила очі, і все згадала. Дракон спав поруч, і притискав мене до себе, а я спала вткнувшись носом йому в груди. Ось чому так тепло!
Згадалися одразу учорашні події. Він стояв так близько до мене, що я просто забула про все на світі. Відчувала його руку на талії, ловила ледь відчутний аромат сандалу, і просто хотілося так стояти цілу вічність. Я на мить закрила очі. Здавалося, що лише на мить. Але коли зрозуміла, що дракон сам вирішив мене переодягнути і вже навіть розстібнув два ґудзики сорочки не змогла одразу прийти до тями. Добре, що вже за хвилину я зібралася з думками, адже кількість розстібнутих ґудзиків стрімко зростала. Дракон часу не гаяв. Зупинила Ріхтера і втекла за ширму. Тут вже можна було перевести подих і зрозуміти, що дракон дійсно має на мене вплив, і що іншого разу зупинити його буде ще складніше. Я потроху заспокоїлася і переодяглася, але коли вийшла з-за ширми, мій спокій як вітром здуло. Дракон лежав на моєму ліжку, і збирався залишитися тут на ніч.
Аргументи у нього були – не підкопатися, а я була так втомлена, що просто заснула. Прокинувшись вранці в його обіймах.
«Ур, ти тут?»
«Тут я, де ж мені ще бути», – задоволено протягнув дух.
«Зілля не подіяло. Я знову все забула!»
«А я тобі казав, що треба щось дієвіше, а не оцей компотик, що ти зварила! Це годиться тільки спрагу втамовувати, а не пам’ять повертати!» – повчально мовив Хранитель.
«Чому ти мене не відмовив від прогулянки до трипатонів?» – згадала я про свої нічні пригоди.
«Арія, я намагався. А ти погрожувала мене розвтілити!»
«І ти повірив?»
«Ні звичайно. Але що я міг зробити. З тобою он навіть дракон не може впоратися, а я лише дух!»
Дракон і справді використав кардинальні міри, щоб я нічого більше не утнула. І як тепер вибиратися з його міцних обіймів?
Я завовтузилася і Ріхтер вже майже послабив свій захват, але наступної миті мене перекинули на спину, а наді мною навис дракон. Ніби і не спав секунду назад. І що саме гірше, він утримував мої руки так, що я не могла відштовхнути його.
– Доброго ранку? – я несміло посміхнулася.
Ох, уявляю, як я зараз виглядаю після вчорашнього душу та екстреного сушіння волосся.
– Доброго, – задоволено промовив дракон.
– Відпусти, – попросила.
Після вчорашнього роздягання, не можна лишатися з драконом наодинці. Потрібно скоротити такі моменти.
– А ти куди зібралася?
Я розгублено подивилася по сторонам.
– Снідати? – невпевнено запропонувала я. А сама вивчала дракона не в силах відвести від нього погляд. Так хотілося провести рукою по його не голеній щоці, спуститися нижче до грудей… О, Ірридо, як добре, що він тримає мої руки, інакше вони б вже здійснили все заплановане і навіть більше. Що ж зі мною коїться? Перелякано глянула в лице дракона.
– Хороша ідея. Я приготую сніданок. А ти приводь себе до ладу, – дракон ще якусь мить вивчав мене, а потім відпустив і почав вдягатися.
Я зіскочила з ліжка, підійшла до дзеркала і вголос простогнала. Це ж якесь гніздо, а не моє волосся! Ще й на додачу де-не-де позастрягало листя.
– А мені подобається! – промовив дракон, підійшовши позаду. – Так ти більше схожа на відьму!
– Що? – проревіла я не гірше за дракона, і повернулася до Ріхтера.
Позаду мене його вже не було, але гуркіт у вітальні вказував на те, що розрахувати телепортацію дракон не встиг. Так йому і треба!
Спустилася я у вітальню через години півтори, витративши весь час на приведення свого волосся до ладу. Дракон вже снідав, але при моїй появі ретельно оглянув мене з голови до ніг.
– Гарно виглядаєш. Хоча, і вранці ти виглядала чудово, – примружився дракон з захватом оглядаючи мене.
– Дякую, – я приєдналася до сніданку.
Сьогодні замість звичних костюмів я вибрала свою улюблену зелену сукню, адже планувала провести весь день вдома.
– У нас молоко скінчилося. Сходиш на ринок? – запропонував дракон коли ми вже пили каву.
– Я? – ледь не поперхнулася кавою, від такої пропозиції.
– Так, – дракон посміхнувся.
– Сама? – здивовано додала я.
– Так. Це ж лише молоко, – знизав плечима дракон.
«Ур, що відбувається?»
«Не знаю Арішко, але якщо дракон вважає, що ти сама впораєшся, то йди».
«Він же не знає, що селяни сплять і бачать, як спалять мене на вогнищі!»
– Добре, піду збиратися, – промовила я, обдумуючи, що з собою взяти.
Перевдягатися вже не хотілося, і так багато часу витратила вранці, тому замість того, щоб піднятися у спальню я пішла до кабінету.
«Ур, десь тут був накопичувач магії, не пам’ятаєш де?»
