Остання із роду Віндор - Надія Філіпська

Після сну з’явилося стільки сил, що до вечері підійшла з широким розмахом: запекла м’ясо, зробила рагу, овочевий салат і спекла малиновий пиріг.

Аромати стояли на весь будинок, і не дивно, що Ріхтер не дочекався запрошення і прийшов раніше, якраз тоді коли я витягала пиріг.

– Невже ти почуваєшся винною? – дракон оцінив малиновий пиріг і здивовано подивився на мене.

– Можливо трішки, – зізналася я накриваючи на стіл. – Потрібно було мене розбудити, тоді б ми ще й пообідали вдома.

– Е ні! Тоді б не було такого ароматного пирога!

***

– Розкажи мені про світи, – попросив дракон, коли з вечерею було покінчено.

– Що саме?

– Всі ті двері на другому поверсі, то переходи в інші світи? Скільки їх у тебе?

Ну що ж, дракон, сьогодні ти заслужив почути правду.

– Не всі. Одночасно мандрівник може відкрити декілька переходів, все залежить від сили. Але не більше п’яти.

– І скільки їх у тебе?

– Чотири.

– І багато магії потрібно, щоб підтримувати їх?

Які у нього влучні питання. Втім, як завжди, я цьому вже не дивувалася.

– Для досвідченого мандрівника це пусте.

– Тоді скажи мені, досвідчений мандрівник, з якого віку ти мандруєш?

– З семи років, – чесно призналася я.

Дракон здивовано подивився на мене. Схоже, такого він не очікував.

– А як щодо оранжереї? Невже мандрівники можуть створювати нові світи? – Ріхтер скептично поглянув на мене.

Я обводила пальцями свій браслет-амулет вирішуючи, що сказати дракону. Несподівано для себе розстібнула застібку, дозволяючи Ріхтеру знову вивчити переплетіння ниток аури. Дракон уважно спостерігав за мною і чекав відповіді.

– Мандрівники не можуть, а от творцям це по силам.

– Як цікаво, – відмітив Ріхтер, знайшовши потрібну нитку. – Минулого разу я її не помітив, хоча вони так тісно переплетені. Це теж особливий дар Віндорів?

– Не знаю. Принаймні у відомих мені родичів такого дару не було.

– І скільки у тебе родичів?

– Я остання з роду Віндор у цьому світі, – чесно відповіла я, і нехай розуміє, як хоче.

Ріхтер не спішив з питаннями, і я вирішила, що на сьогодні цього досить. Застібнула браслет і вийшла з-за столу.

– Останнє запитання. Чому ти пішла набирати воду до річки, якщо в оранжереї є досконала система поливу?

– Ти ж сам казав, що вона потребувала ремонту, а я не планувала затримуватися надовго, – отут допитливий мій дракон правди ти від мене не дочекаєшся.