Корона мертвого короля. Смерть знає забагато таємниць - Джулай Саммер

- Дівчатка, пропоную піднятися на верх та залишити ці хламиди! І гайда розважатися! - Лекса підхопила мене під руку, вже звично відшукавши в натовпі адептів.

 За нею з ідеально холодним обличчям, пливла Аделіна. Сида була одягнута в синю мантію, а значить належала до артефакторів. Досить дивно, бо ж сиди мають вроджені здібності до псионіки та стихії етеру, тому їх вважають чудовими менталістами.

- Делі, ну ти чого так насупилася, - зеленоока стихійниця притягнула ту до себе і свійським жестом приобійняла.
Особисто я вважала, що Аделіна ревнує. Бо наскільки встигла зрозуміти, ліловоока з усього нашого поверху спілкувалась тільки з Алексою. Воно і не дивно, треба бути каменем, щоб не відчути симпатії до цієї дівчини. Якщо Грейс, на думку сиди, була галасна, Ешлі - дивакувата, ну а Холі - просто руда (вже не знаю чим їй там руді не догодили), то до Лекси це відчужене створіння явно тягнулося.
А тепер от з'явилася я, і добра Алекса носиться зі мною, як з маленькою. Навіщо їй це потрібно я й сама не розумію. І хоч мене з малечку вчили не довіряти людям, та з кожним днем я все більше довірялась новій подрузі.

Вже на підході до гуртожитку ми зіткнулися зі строкатою зграйкою дівчат. Серед них були і наші сусідки. Грейс та Ешлі, в жовтих цілительських мантіях, та Холідей - в темно-зеленій, як і личить проклятійникам.
- О, привіт, мала! - забачивши нашу компанію, Холі замахала мені рукою.
В наступну мить, вона вже була поряд. Підхопила мене під вільну руку і відчепила від Лекс. Краєм ока я помітила, як при появі рудоволосої скривилося завжди байдуже обличчя Аделіни.
- Ну, що, Таро, як тобі наш страшний темний шабаш з головною відьмою на чолі, - дівчина кумедно вирячила бурштинові очиська.
- Це ти королеву відьмою обізвала? - вже не знаю дивуватися цьому, чи сміятися.
- Використовую зрозумілу тобі термінологію, кицю, - легковажно махнула рукою лисиця.
- В Піднебесній на Імператора навіть дихати бояться...
- Ага, і це тому Ардгольдом лякають дітей. Жахливі темні! Ууууу! - Холі кумедно замахала руками, так роблять коли дітям страшні казочки розповідають.

Так ми і йшли компанією по двоє. Алекса з Аделіною вирвалися вперед, ми з Холі по середині і дівчата Сейнт-Грінвуд позаду. Підійшовши до масивних дверей гуртожитку зупинилися пропускаючи галасливу компанію хлопців. Серед них побачила свого давнішнього знайомого Злюку в компанії з приємним усміхненим у весь рот молодиком. Ростом з Даймонда, але більш... приємний, чи що? Мантій на них вже не було, тож дізнатися з якого вони факультету не вдалося. Але обидва точно не менталісти. Злюку я б помітила.
Хлопці теж помітили нас, але відреагували по-різному. Кайєн звів сині очиська до неба, ніби просячи у того милості звалити, а от його друг, здається зрадів.
- Едріан! - вигукнула Холі і потягнула мене в перед. Наступної миті вона вже відпустила мене і повисла на шиї у шатена з зеленим проникливим поглядом. Той легенько обійняв дівчину і відірвав мініатюрну лисичку від підлоги.
- Еббот, зараза, приїхав і навіть не поздоровався, - ззаду підійшла Лекса і жартівливо пригрозила хлопцеві кулаком.
Все ще обнімаючи однією рукою Холі, шатен чмокнув стихійницю в щоку.
- І ти теж зайка-лисичка, - це вже було адресовано Холі, - могла б і попередити.
- А я й сама не знала, чи встигне Ед до балу, - хитро примружила очі руда.
- Он воно що! - протягнула Алекса, але всим своїм виглядом показувала, що от ні разу тій не повірила.
Холі лиш байдуже знизала плечима і вхопила мене за руку підтягуючи ближче до їх парочки:
- Це сонце - наша новенька. 
- Тіара, - представилася коротко, трохи знітившись під уважним поглядом хлопця.
- Едріан, - він нарешті відпустив Холі і простягнув мені руку. 
Потиснула її, відмітивши що руки у молодика дуже теплі, навіть гарячі. Отже перевертень. Здогадку миттєво підтвердила сама Холідей:
- Ед мій кузен по материнській лінії, - в цей момент за спиною хтось фиркнув, здається наша ліловоока.  Холі її проігнорувала. - А ще ми найкращі друзі, з самого дитинства.
- Круто...- ледве стрималась щоб не присвиснути.
- Ти не з Ардгольду? - продовжив розмову Едріан.
- Ні, з Арку.
- О! Я думав темні відьми тільки в нижньому світі бувають.
- Я не відьма. Батьківські гени взяли верх, - поспішила виправдатися. Чому?
Напевно тому що весь цей час мене свердлив нестерпний синій погляд. І хоч Даймонд вже питав про моє походження, але мені здається зовсім не вірив. 
Подумала і почала злитися. Якого біса, я взагалі думаю, повірив мені чи не повірив цей самовпевнений індик?! Самій від себе гидко. Коли я встигла стати такою слабкою.
- Ми в гуртожиток і на бал, - Холі чмокнула кузена в щоку.
- Добре, дівчатка, побачимось ще, - Едріан помахав на прощання рукою і... здається підморгнув мені.
Піднімаючись сходами на наш поверх, почула за спиною здивований голос Алекси:
- Даймонд, що теж на бал пішов?
- Чи не байдуже? - голос сиди і правда був байдужим.
- Просто дивно. Жодного разу не ходив і на тобі. Слухай, а може - тут вже почалися грайливі нотки, - наш крижаний нащадок навіть станцює з якоюсь благородною дівчиною... ну чи сидою.
- За що тій нещасній таке випробування? - вперше за весь час ліловоока відповіла відверто глузливо.