В твоїх руках не страшно - Ольга Островська
Потрясіння від пережитих відчуттів було настільки сильним, що я вже навіть не думала заперечувати, коли Аєдан зі своїми немислимими поцілунками піднявся вище, пестячи губами тепер мій тремтливий живіт, гладячи й торкаючись мого тіла скрізь, де йому заманеться, стягуючи простирадло остаточно.
Напружилася лише тоді, коли відчула, як він невблаганно накриває моє тіло своїм, притискаючи до ліжка, лягаючи між моїми ногами. Схлипнувши, мимоволі схопилася за широкі плечі, вже передчуваючи те, що має статися далі. Переконана – візьме. Зараз оголить свій прутень і штовхнеться всередину мене. І я сама дала йому на це повне право. Сама дозволила.
− Тс-с-с, не лякайся, − попросив, зариваючись обличчям у мої груди й зупиняючи цим паніку, що вже почала в мені зріти. – Сьогодні нічого більшого не буде.
− Не буде? − ошелешено перепитала я, не вірячи своїм вухам.
Він же хоче мене. Я знаю. Відчуваю.
– Ні. Не буде. Навіть не вмовляй, – пробурмотів безсовісний демон, явно посміхаючись. І знову повністю збиваючи мене з пантелику.
– Я… я не вмовляю, – тільки й змогла обурено видихнути, не одразу вловивши жартівливі інтонації у його голосі.
От… От нестерпний.
– Ну от і розумничка. Таким невинним крихіткам до інтимних насолод треба звикати поступово. Ходімо вечеряти.
І він справді повів мене вечеряти. Хоча я відчувала, наскільки збуджене його тіло, бачила хижий голод в темних очах. Але він не зробив нічого, щоб вгамувати свої власні бажання.
Я була повністю у його владі, а він не скористався цим. Не скористався мною та моїм тілом. Як таке може бути?
Навіть дозволив одягнутися, вручивши батистову довгу сорочку та шовковий халат молочного кольору, розшитий ніжно-персиковими квітами, перш ніж відвести мене до столу, накритого у вітальні. І посадивши поряд із собою, доглядав весь вечір, постійно підкладаючи мені на тарілку найсмачніші ласощі й ведучи зі мною невимушену бесіду. Розпитував про мій дар, про те, хто мене вчив цим даром користуватися, і від кого із батьків він мені дістався разом із кров'ю ельран.
Все ще перебуваючи в повному ошелешенні від того, що зі мною і з моїм тілом примудрився скоїти цей демон, і ще більше від того, як він повівся потім, я дуже розсіяно відповідала на його запитання, далеко не відразу зрозумівши, що цим самим можу видати себе. Про те, ким була мати королеви Аміннаріель, і що з нею сталося, дізнатися не так уже й складно. А я, забувшись, мало не розповіла про її загибель.
Тому довелося робити термінову спробу повернути розмову в інший бік, запитавши про вовченя та його стан. Змінити тему мені дозволили, і незабаром я з полегшенням дізналася, що з хлопчаком все гаразд, цілитель його оглянув, дуже похвалив мої старання, обробив рани, що вже майже загоїлися, і прискорив загоєння зламаних кісток. І тепер маленький перевертень спить, як я й думала.
На мій подив, Аєдан навіть натякнув, що, можливо, вже знає, хто батько нашого найди.
А потім вечеря закінчилася.
І його величність за руку повів мене назад до спальні. Власноруч зняв з мене халат і, наказавши лягати, почав роздягатися сам. Догола. Навіть не думаючи соромитися або приховувати від мене свій вельми збуджений стан. А потім погасив світло, змусивши затамувати подих.
Коли Аєдан ліг поруч, обійнявши мене за талію, притягнув до себе і притиснув до свого великого гарячого тіла, велівши спати, я ще довгий час напружено чекала, що він зараз передумає, що хіть візьме над ним гору. І ще багато чого малювала у своїй ляканій уяві, вибудовуючи припущення, одне він одного все дивніші й страшніші. А демон за моєю спиною просто взяв і заснув, мирно сопучи мені в маківку.
Ранок почався для мене з нових поцілунків. Добре хоч звичних.
О боги, цей демон довів мене до того, що я вже звичайність поцілунків вимірюю і з полегшенням сприймаю, коли вони не якісь особливі. Але й не можу не згадувати ті, особливі.
А потім була купальня і наш перший спільний сніданок, знову в особистій вітальні, під час якого демон бентежив мене відвертими розмовами й новою порцією настільки незвичної для мене турботи.
Але це все квіточки, порівняно з тим, що я відчувала, коли ми разом спустилися вниз перед відправленням у дорогу. На мене всі дивилися. Не відкрито, явно побоюючись королівського гніву, але все одно дивилися. І всі розуміли, де і з ким я провела цю ніч. Навіть гірше − всі знали, що я обраниця короля Аєдана. І мешканці замку, і демони з його супроводу.
Останні, мабуть, розуміли все ще з тієї першої ночі, котру я провела в його ліжку, отримавши ту славнозвісну печать.
Це тільки я, наївна, весь цей час ходила у невідомості. Ну і ше Торі. Яка, до речі, теж спустилася до спільної зали не одна. Мою рум’яну подругу по-власницьки обіймав за талію принц Адлар, виблискуючи широкою задоволеною посмішкою.
Мені вже навіть трішки незручно стало, що я, замість запропонованих мені обновок, уперто одягнулася у свою чорну сукню, яку мені, випрану, висушену і випрасувану, принесли в покої його величності, як і всі інші мої речі. І разом з тим я дико шкодувала, що вчора розбився мій флакон з барвником, що мені так і не вдалося підфарбувати знову шкіру, і тепер вона стала ще світлішою. Благо, хоч мої вуха з волоссям ніхто не бачив. Окрім самого Аєдана.
Але трапилося вранці й ще дещо, дуже для мене приємне.
Поруч із Бранном стояв хлопчик років семи-восьми на вигляд, одягнений у простий, але добротний одяг явно з чужого плеча. Мабуть, його розміру у замку нічого не знайшлося. Темно-русявий, блакитноокий, худенький і блідий, він з підозрілим побоюванням поглядав навколо, спостерігаючи за метушнею в залі й розглядаючи демонів. Але варто було йому помітити мене, і малюк вмить аж розцвів, просіявши посмішкою. І вже через секунду мчав через увесь зал мені назустріч, щоб з розгону налетіти, як учора вовченятком, і міцно обійняти з відвертим полегшенням на обличчі.
Не звертаючи жодної уваги ні на кого довкола.
