Моя всупереч - Алекса Адлер

Я що посеред дня заснула? На дивані, займаючись з голографічним дисплеєм? Знову?

З кожним днем ​​вагітність все більше дається взнаки. Термін ще невеликий і живота поки що немає. Але тіло поступово змінюється. Змінюються мої звички та смаки. І сприйняття багатьох речей. Я почала значно більше втомлюватися.

В принципі, і життя моє сильно змінилося останнім часом. Навантажень вистачає.

Пройшов уже приблизно місяць з дня нашого весілля, і коронації, що відбулася майже одразу за ним. І я й досі не можу звикнути до ролі імператриці Аша-Ірон. Мені здається, я до ролі рабині легше і швидше звикала. Але якщо вибирати… напевно, я нічого зараз не змінювала б. Хоч і виникають іноді боягузливі думки про те, що рабинею бути простіше та легше.

І, до речі, про коронацію. Чому мені все це наснилося? Гаразд, якби лише сама коронація, можна було б списати на спогади. Тим паче що моя пам'ять відтворила все досить точно. Але ж була й інша частина сну. Та, якої не мало бути.

Цілий місяць я не бачила снів та видінь. Думала, що це не повториться. Сподівалася, що цей страшний дар мене покинув. Але виявляється, це був просто перепочинок.

Цікаво, словам Сетору уві сні можна вірити?

«Чотжар, ти де?» − кличу свого хранителя.

«Ти вже прокинулася, коронована ледарка?» − з'являється він у дверях. Окидає мене глузливим поглядом.

«Ти злий. Впевнена, що існує спосіб звільнити тебе якось від всіх цих присяг і відпустити на всі чотири сторони. І я його обов'язково знайду», – повідомляю змієхвостому, примружившись.

«Я не злий. Я створюю тобі гармонійне середовище. Якщо все твоє оточення, окрім твоїх чоловіків, буде рабськи стелитися перед тобою, ти занадто багато про себе надумаєш, і самій же гірше буде, – заперечує він. – Тож не мрій. Тобі мене не позбутися».

«Подивимось, – зображую я єхидну гримаску. Щоправда, відразу стаю серйозною: − А Повелителі зараз сильно зайняті? Можеш їх покликати? Мені потрібно дещо їм розповісти».

«Ти й сама можеш їх покликати, – нагадує на-агар, але побачивши мій благальний погляд, зітхає: – Добре, покличу».