Принц Єгипту - Олександра Малінкова

        Як таке може бути? Філ, якого вона знала - стукач. Вона нічого про нього не знала, навіть справжнього імені…

- Я знаю, що вже через два дні закінчується твоя путівка. Тому пропоную владнати всі справи, які в тебе лишилися на твоїй батьківщині і повернутися сюди. А я в свою чергу підберу для тебе найкращу роботу та потурбуюся про тебе. Тільки повернешся ти не заради стукача, а заради мене.

- Ні, - випалила сходу.

        Під його уважним поглядом не те що їсти, навіть ковток води неможливий, після таких розмов та пропозицій. Виплеснути всю цю гидоту можна було й у стінах готелю, для чого тягнути її до дорогого ресторану, щоб зайвий раз показати свою фінансову спроможність та владу?!

- Не відповідай зараз, ти на емоціях. Не кожен день розчаровуєшся в людях, -  поблажливо промовив і відпив з свого келиха, - я запитаю тебе про це пізніше.

        Він задоволено посміхнувся, відчуваючи що посіяв в її серці бур’ян сумніву. Облизав свої губи, жадібно ковзаючи поглядом по розчервонілому обличчю Марини. Звісно, вона повернеться сюди, якщо не дурна. Такий шанс навряд чи проґавить. Зате він у свою чергу зробить усе можливе, щоб дівчина стала його коханкою. Коли ж награється, кине наче використану річ до ніг Філу. Хочеш, підбирай, а Реймс вже задовільнив свою хіть. Маленька спокуслива пташка. Зовсім скоро золота клітка зачиниться.

- Я хочу повернутися до готелю, - Марина різко підхопилася, так і не спробувавши наїдки і вино, що приніс офіціант.

- Звичайно! – Незадоволено скривився Реймс. Відкладати вечерю не входило в його плани.

        Марина почувала себе вкрай виснаженою. Наче син бога Ра забрав всю її енергію, як з келиха випивши до самого дна. Два дні і це шаленство скінчиться, вона повернеться додому і більше ніколи не побачить ні його ні Філа.

        З автівки вискочила наче обпалена. Реймс не встиг вимовити ні слова. Своєю втечею дівчина зіпсувала йому план провести її до номеру, а можливо напроситися навіть зайти, звужуючи таким чином її кордони. Занадто мало часу на вмовляння. Треба діяти тут і зараз. Та бігти за нею не дозволила гордість. Скривився, злісно стиснув кулаки й попрямував до свого кабінету не задоволений вечерею і сьогоднішнім вечором. Так хотілося демонстративно показати чия вона, адже не сумнівався, що Феріт десь бродить поблизу. Іншого разу…

        « Нічого! Все одно не втече!»: подумав про себе й налив у келих з льодом віскі двадцятирічної витримки.

       Ще 50 метрів і рятівні чотири стіни стануть її прихистком. Вона лишиться на самоті і зможе, нарешті, «змити» з себе цей день. От тільки, як викинути з голівки слова Реймса?

          Вона зайшла в корпус, витягнула з маленької сумочки клатча картку-ключ і завмерла.

          Біля дверей чекав Феріт. Чи Філіп, може так слід тепер його звати?

         Філ обвів її швидким поглядом. Вона в чорній коктейльній сукні з спокусливим розрізом на лівій нозі. Натомість Марині здалося, що стоїть перед ним геть оголена.

- Де була? – Спокійно запитав.

           Марина мовчала, а серце стиснулося так наче його затиснули в лещата.

          Феріт зістрибнув з підвіконня на якому сидів і підійшов ближче.

- Гарна сукня! Тобі личить! – Тихо промовив, нахилившись до вушка. – Реймс оцінив?

             Вона завмерла. Де знайти сили промовити бодай хоч слово? Філ виглядав сумним і розчарованим.Хоч і намагався це приховати. Біль від того, що дівчина, яка так йому подобається обрала його лютого ворога розривала все усередині. Тут не приховаєш всі емоції за кам'яною і байдужою маскою. Шкода, що так помилився в ній.

          Філ підійшов ще ближче, як минулого разу. Дістався до долоні, пройшовши шлях від плеча дівчини. Витягнув карту. Притиснув до індикатора і легенько штовхнув її в номер, щойно двері відчинилися, притримавши, щоб не втратила рівновагу.

- Прощавай, - прошепотів на вухо, обпалюючи шкіру гарячим диханням, засунув картку в картрідер і пішов геть.

          Вона відкрутила кран, підставляючи долоні під потік холодної води. Вмила розчервоніле обличчя. Потім зтягнула з себе кляту сукню, жбурнула на крісло. Сльози котилися по щокам. Вона стояла під холодною водою, невідчуваючи холоду. Справжній холод був усередині, від усвідомлення, кого вона втратила... Від того, що зрозуміла саме зараз наскільки закохана. Клята відпустка. Клята порожнеча, яка знову роздирає зсередини, спалюючи душу у пекельному вогні самотності.

             Коли її кинув декілька тижнів тому колишній, вона навіть частково не відчула того болю, який розриває серце навпіл зараз….

_______________________________________________