Ти отруїв мене собою - Валерія Дражинська

Встає і йде. До неї.

Афіни зустріли нас нічною спекою. Недовга поїздка на двох машинах у передмістя, і ми на місці. У літаку я так і не поспала, а тому, щойно нам показали нашу кімнату в особняку, я, навіть не роздягаючись, заснула.

Розплющивши очі, я насилу зрозуміла, де перебуваю. Кімната величезна, розкішна. Навколо все кричало про великі гроші. Я можу тільки уявити, який вигляд має сам особняк усередині і зовні. Учора я була настільки втомлена, що нічого не помічала навколо, перед очима було лише ліжко. Настрій незрозумілий. Я вперше в житті опинилася в іншій країні. У грудях господарює ейфорія передчуття упереміш із тугою від причини перебування тут. 

Відчинилися одні з дверей та увійшов Антон в одному рушнику, зав'язаному на стегнах.

- Доброго ранку, соня!

- Привіт! - я солодко потягнулася, - Котра година?

- Десята. Давай приводь себе до ладу та збирайся швидше, - він почав ритися у валізі, - Через годину виходимо.

- Куди? Вже? - розгубилася я.

Чому я ні в кого не спромоглася уточнити, як усе відбуватиметься? Так, збиралася плисти за течією, але ж не дохлою рибою. 

- Малюк, розслабся, - розсміявся Антон, - Діма з Анею поїхали займатися офіційною частиною, подавати документи тощо. Весілля завтра буде. Тут в особняку о другій годині дня, його якраз готують. А в нас сьогодні вільний день. Наші вже теж тут. Поїдемо гуляти Грецією. Купатися в морі. Ти як?

Я як?! Зі щасливим криком я застрибнула на Антона та смачно поцілувала в губи. Мені сьогодні настрій не зіпсують навіть столичні відьми. Геть душевні метушіння.

На подив день пройшов шикарно. Нам виділили три відкриті машини та місцевого грека екскурсовода. Вражаючі пам'ятки, піщані пляжі з пологими берегами і прозорою водою, найкращі ресторани з дуже смачними стравами. День був незабутній. З дівчатами ми встановили негласний нейтралітет. Повернулися в особняк усі напідпитку й одразу розбрелися по кімнатах.

 Цього разу на Ані була вільна білосніжна сукня в грецькому стилі. А-ля богиня Афродіта. Дімітіріс увесь у чорному, вільні штани і сорочка з рукавом по лікоть. Красиві, щасливі. Вони давали клятви перед весільним вівтарем у красиво квітучому саду. Ми з Антоном сиділи в першому ряду. Я нічого не відчувала. Всередині була порожнеча. Але старанно робила радісне обличчя. Ось вона, точка для мене. Мені справді потрібно було це побачити. Я собі все сама придумала. Ідіотка! Завтра повертаємося з Антоном до столиці. Потім додому. Головне цей день пережити.

Саме свято відбуватиметься на закритій території в бічній частині особняка. Усе було прикрашено дуже красиво. Скрізь квіти всіх барв. Враження, ніби в казці перебуваєш. 

Самих гостей зібралося чоловік п'ятдесят. Але плюс охорона та обслуговуючий персонал, здавалося, що тут суцільний людський потік.

Після церемонії, я втекла нагору в нашу кімнату трохи перепочити. Тут було тихо, спокійно. Як би мені не хотілося пересидіти все свято в цих чотирьох стінах, довелося повернутися.