Ти отруїв мене собою - Валерія Дражинська

Богдан логічно припустив, що батько Антона допомагав мені на згадку про наше шалене кохання з його сином. Можливо! Мене ж мотиви Сергія Степановича хвилювали мало.

Помилкові думки свого чоловіка я не розвіювала. Адже справжня правда не піддавалася ніякому розумному поясненню. Того дня загинули Антон, Аня... Дімітріс та багато інших. Цю правду я усвідомила раз і назавжди.

Хвилина слабкості минула. Міняти спокійне розмірене життя на ефемерність бажання не було.

- Поверни Костю, Богдане! Будь ласка! У нього кохана дівчина є. А мені з ним комфортно.

- Гаразд! - на мій подив він легко погоджується, - Але Матвій теж залишиться при тобі.

- Навіщо?

- Зайвий охоронець не завадить, - недбало знизує плечима.

- У тебе проблеми, Богдане? - я його надто добре знаю та показна безтурботність мене не проведе.

- Нічого такого, про що варто було б хвилюватися.

Я йому не вірю, але киваю. Усередині поселяється неприємне тривожне відчуття.

- Тебе ввечері чекати? - навмисне переводжу тему. 

Позитивної відповіді не чекаю, Богдан зазвичай повертається додому близько опівночі, якщо взагалі приходить ночувати. Але він мене дивує:

- Так, буду о восьмій. Розпорядися, щоб Жанна Аркадіївна приготувала нам свої фірмові страви.

- Звичайно.

Щось мені все це не подобається!