Ти отруїв мене собою - Валерія Дражинська

Приблизно сім років потому

- Каріно Володимирівно, Богдан В'ячеславович просив його не турбувати, - спробувала гальмувати мене на півдорозі до кабінету чоловіка його секретарка.

Насмішкуватий голос змусив скривиться. Подумки. Я давно навчилася ховати емоції та грати необхідну життєвими обставинами роль.

- Я його надовго не потурбую, Марино, - спокійно пообіцяла я виконавчій дівчині і штовхнула двері. 

Картина маслом. Мій найдорожчий чоловік на робочому столі старанно пихкаючи трахає якусь мадам. При моїй появі у нього вистачило совісті відліпиться від неї і заправити свої причиндали в ширінку.

- Кохана, як я радий тебе бачити? - протягнув він, задоволено посміхаючись.

Його сьогоднішня партнерка вальяжно піднялася зі столу, а ось поправляти одяг не поспішала. Начебто вона з юридичного відділу. Але я могла й помилятися, пам'ять на обличчя, як і на імена, у мене не дуже. Тим паче вся жіноча стать холдингу чоловіка для мене суцільна копірка. 

- Я дзвонила. Ти не відповідав, - просто пояснила свою раптову появу.

- Зайнятий був, - розводить руками, уважно спостерігаючи за моєю реакцією.

- Ти не попросиш дівчину привести себе до ладу та залишити нас наодинці? - ввічливо прохаю я.

Богдан помітно кривиться. Не виправдала його очікувань! Як завжди! Починати розмову не мало сенсу. Марно! Але я була зла.

- Геть пішла! - "просить" чоловік свою коханку, навіть не глянувши на неї.

Ту як вітром здуло. Уміє він гарчати так, що не послухатися неможливо.

- Ти звільнив Костю, - кидаю я претензію, щойно позаду зачиняються двері.

- Це єдине, що тебе зараз цікавить? - притуляється стегном до столу, схрещуючи руки на грудях.

Гарний, зараза! Чисто естетично ним милуюся, але всередині нічого не тьохкає. А він і біситься. Не втрачає надії розтопити " фригідну брилу льоду ". Його визначення, не моє. Якби він тільки знав. А я що? Чесно попереджала. Хто йому лікар, що він упертий, як стадо баранів. А самовпевненість зашкалює позначкою до небес.

- Так, - кажу твердо, - Навіщо, Богдане? Мене цей новий водій тире охоронець лякає.

- Зате не витріщатиметься на тебе так закохано!

Вкотре дивуюся натурі цієї людини. Адже не любить мене. Азарт! Я просто дівчина, яка посміла йому відмовити. Не для виду. Не граючи. Не здаючись понад рік. Такого облому його зарозумілість не змогла пережити, і він пішов у ва-банк. Запропонував руку і серце. Богдан у принципі нічого не втрачав. Одружуватися вже начебто пора було, двадцять сім років все-таки. А я розумниця, красуня, обіймала керівну посаду у великій фармацевтичній компанії. Перебувала в протекції Савінова Сергія Степановича. Я була навіть дуже непоганою партією для молодого підприємливого хлопця, який до свого віку зумів стати більш ніж забезпеченим.

Я не відмовила. А що? Розумний, красивий, багатий. Чому б і ні? Майбутнє з нелюбимою людиною мене не лякало. Зате я була в ньому впевнена. Богдан був надійним. Я одразу попередила, що хворію на іншого, з яким бути немає можливості. Він це зрозумів та прийняв.

Спочатку. Думав вилікує мене. Ось тільки ліки від моєї недуги підібрати не зміг. Тому що їх не існувало.   

За чотири роки шлюбу ми зайшли в глухий кут. Для всіх ми зразкова красива пара. А між собою - не зрозуміло що. Спали разом, іноді відбувався інтим. Богдан мене хотів і, якби не моя холодність, можливо й не зраджував би. Але я не могла з ним навіть просто імітувати оргазм. Якого чоловіка таке влаштує?

І ось те, що ми маємо. Я купалася в розкоші, ні в чому собі не відмовляючи, а горезвісного жіночого щастя не було. Богдан захотів мене й отримав. Інструкції, як користуватися мною, не додавалася, тому й способи експлуатації залишилися для нього за сімома печатками. Викинути свою дружину-іграшку вроджена впертість не дозволяла. Власницькі замашки не раз кидали його за межу абсурду. Ревнував мене страшенно. І при достатку своїх коханок, Богдан маніакально намагався викликати ревнощі у мене. Невдало! Моя максимальна емоція - гидливість. Але надії мій чоловік не втрачав. Ось і топталися на місці.

Сьогодні настала межа.

- Богдане, може, розлучимося? - втомлено запитую я, піддаючись хвилинному пориву.

Уперше кажу йому таке. Його обличчя одразу змінюється. У першу мить ловлю паніку, що проявилася, але він швидко бере себе в руки.

- Гаразд, Карін, згоден! Перебір сьогодні! - відштовхується від столу та йде до мене, - Вибач, гаразд?!

- Річ не в цьому, - зупиняю його піднятою рукою, - Ми просто мучимо одне одного. Ідея нашого шлюбу від початку була дурною.

- Може, досить вже? - Богдан нервово запускає п'ятірню у свою стильну стрижку, - Він помер, Каріно. Скільки можна? Ти до кінця життя будеш йому вірність зберігати, не даючи нікому навіть шансу? Це ненормально!

Богдан думав, що людина, яку я люблю, це загиблий у Греції Антон. Того дня, за словами місцевих представників влади, в особняку грецького бізнесмена влаштували збройні розбірки дві ворогуючі кримінальні організації, що займалися не законною діяльністю. Десь через місяць після події зі мною зв'язався батько Антона. Його ставлення до мене кардинально змінилося. Він кликав мене до себе, обіцяв добре влаштувати. У повній прострації я зібрала речі та поїхала в невідомість. Не знаю, які таргани посилилися в нього в голові після трагедії, але допоміг він мені тоді дуже сильно. Переведення в столичний університет. Відчутна фінансова підтримка під час навчання. Після престижна робота. Я не вважала, що чиню неправильно, приймаючи його допомогу, адже в тому, що трапилося, не була винною. Ось так Сергій Степанович ненав'язливо, але стабільно облаштувався в моєму житті.