Ти отруїв мене собою - Валерія Дражинська

Ми, чоловіки, - бідні раби забобонів. А якщо жінці захочеться переспати з чоловіком, вона перестрибне будь-яку огорожу, зруйнує будь-яку фортецю, та ще й знайде собі моральне виправдання, ніякого Бога не посоромиться.

Думки Габріеля Гарсіа Маркеса про кохання та жінок

Літак стрімко прямує до столиці. Скоро весілля зведеної сестри мого хлопця Антона. Я досі перебуваю в шоці від нещодавньої новини, в яку він, нарешті, зволив мене посвятити.

Річ у тім, що ми обидва навчаємося в медичному університеті, де і познайомилися півроку тому. Я, на даний момент, закінчила третій курс, він п'ятий. Донедавна я вважала його звичайним хлопцем. Так, має пристойну квартиру, а не живе в гуртожитку, як майже всі іногородні, має не дешеву машину. Але я думала, що у нього просто більш-менш забезпечені батьки, а як виявилося батько дуже багата людина. Який близько десяти років тому одружився з італійкою українського походження. Її дочка і має одружитись через тиждень. Перший день весілля буде у столиці, а наступного дня близьким родичам та друзям нареченої доведеться перелетіти до Греції, оскільки наречений грецький бізнесмен.

Для мене все було дивно. Бізнес клас у літаку. Шикарна чорна блискуча машина, яка нас зустріла. Триповерховий особняк, де ми мали жити до весілля. Побачивши моє здивування, Антон обережно запропонував поїхати в готель. Я відмовилася. Моя кіношна ситуація мала не властиву головній героїні реакцію. Я не ханжа. Я середньостатистична мешканка невеликого містечка, яка майже дивом вступила до престижного університету у великому місті. Антон в міру зажерливий багатенький синок, який вирішив довести батькові свою самостійність, щоправда, до кінця так і не відмовившись від деяких привілеїв. Я його не засуджую, просто констатую факт.

Кричати "ти обдурив мене", а потім показово ображатися невизначений час вважаю лицемірством. Ну промовчав він про те, що є столичним мажором. І що? Як на мене шикарна новина. Не знаю, як у нас складеться, будимо ми разом чи ні, але пожити багатим життям нехай навіть і недовго я зовсім не проти. Так що, який до біса готель?!

Будинок зустрів нас вереском брюнетки, яка кинулася на шию Антону. Підозрюю, це і є горезвісна зведена сестра. Красива. Життєрадісна. На вигляд років вісімнадцять, насправді, вона моя однолітка, тобто їй двадцять. Куди в такому віці заміж? Без комплексів - це я зрозуміла, коли вона почала мене обіймати після короткого знайомства. Від такого натиску я навіть розгубилася. Антон ледве відірвав її від мене. Тільки пообіцявши, що ввечері підемо в клуб, де зустрінемося з її нареченим, вона від нас відстала. Усе одно найближчими днями познайомиться з батьком та його дружиною не вийде. Остання полетіла до родичів в Італію, має днями прилетіти, а батько мого хлопця відлітає сьогодні до Праги.  

Новини, що обрушилися на мене, перший у житті переліт, нова та незвична обстановка вимотали ґрунтовно. Навіть не прийнявши душ, я зірочкою впала на шикарне, з вигляду чотирьох спальне, ліжко та вирубилася.

Розбудив мене відчутний кидок на ліжко чогось важкого. Я злякано підскочила. Аня, твою наліво, плюхнулася поруч зі мною. На обличчі щаслива посмішка, яка вже починала мене дратувати. Насправді зведену сестру Антона звуть Аннета, але оскільки вона вже довгий час живе в Україні, то стала звичнішою для всіх Анею.

- Досить спати, Каріно. Пора збиратися. Давай же. Не хочу спізнюватися. Дімітріс такого не любить, - видала на одному диханні. 

Українською мовою вона говорила досить добре, майже без акценту.

- Хто в нас Дімітріс та де Антон? - спросоння думки плуталися.

- Ти чого? - захлопала довгими віями дівчина, - Дімітріс мій коханий.

- Ясно, - подумки поставила зарубку, - А мій де?

- Його Сергій Степанович до себе викликав поговорити перед поїздкою. Антон не хотів тебе будити. Сказав, щоб їхали без нього. Він потім сам в клуб приїде.

Просто чудово! Не встигли ми приземлитися, як він кинув мене напризволяще.

- А Сергій Степанович у нас хто?

- Мій вітчим і батько Антона. Каріно, з тобою все гаразд? - в її виразних зелених очах застигло здивування.

- Переліт доконав. Може сьогодні без мене? - ну не запам'ятовую я імена з першого разу, це що злочин?

- Ні, ну будь ласка! Ти обіцяла!

- Це Антон обіцяв, - позіхаю я, потягуючись.

- Ну Каріна! Там будуть усі мої друзі, тобі необхідно познайомиться з ними перед весіллям. Адже ти дівчина мого брата.

Зрозуміло! Не відмажуся.

- Дай мені годину.

Усамітнення я отримала тільки в душі. Весь інший час вона сиділа у мене над душею та базікала. Переважно про свого нареченого. Який він гарний, розумний, уважний, турботливий тощо. Слухала я її в пів вуха, як на лекціях, вивуджуючи зі словесного потоку лише значущі факти.

Познайомилися вони, коли Аня відпочивала в Санторіні. Кохання з першого погляду. Два місяці залицяння та пропозиція руки і серця. Швидкий малий! Хоча який він малий? Закордонному чоловіку двадцять дев'ять років.

Сергію Степановичу обрана падчеркою кандидатура в чоловіки сподобалася. Підозрюю після ретельної перевірки. Ну ще б пак, своя міжнародна компанія з розробки "там чогось", чого саме Аня не вникала. Живе та працює в Нью-Йорку. У Греції хоче зіграти весілля, бо там його коріння та всі близькі друзі. Батьки давно померли.