Ти отруїв мене собою - Валерія Дражинська

Що ближче ми наближаємося до літака, то більше округлюються в мене очі. Таку ластівку зблизька я бачу вперше. Та що там зблизька? Взагалі бачу не з екрана телевізора. Мій захват розчулює Антона і він, обіймаючи мене за плечі, веде до цієї красуні. У передчутті польоту пропускаю повз вуха привітання милої дівчини.

Усередині гублюся від навколишньої розкоші, поки не зустрічаюся поглядом із блакитними очима. У них я вгадую невдоволення. Усе захоплення моментально зникає. Скупо киваю йому головою. Перекидаюся парою безглуздих фраз з Анею, яка сидить навпроти. З Антоном займаємо запропоновані стюардесою місця.

Після зльоту новостворене подружжя віддаляється у хвіст літака. Як пояснив Антон, перед тим, як благополучно заснути, там знаходиться кімната відпочинку. Охреніти! Його шлюбна ніч у мене під носом. На запитання стюардеси чого я бажаю - прошу келих шампанського. З ним відсідаю подалі від Антона, який хропе, та нещасливого хвоста з номером для молодят.

Ми летимо вже хвилин сорок. У салоні напівтемрява. Тихо грає приємна грецька музика. Дратівливе спочатку хропіння перетворилося на фон. Я вже допиваю третій келих. У голові повний бардак. Думки хаотично накладаються одна на одну.

Позаду лунають кроки, неквапливі й тверді. Це він. Заплющую очі, прикидаючись сплячою. Морально не можу його зараз спостерігати. Занадто важко. Проходить повз. Як наркоманка ловлю його запах. Чисто його, без домішки Аніних парфумів. Зав'язує розмову зі стюардесою грецькою. Те, як він це робить, справляє на мене карколомне враження. Стискаю ноги і нервово ковтаю. Кілька секунд тиші й слух уловлює неймовірне. Дімітріс сідає в крісло навпроти мене. Обличчя тут же спалахує від жару проникливого погляду. Вогняна лава повільно опускається вниз - шия, груди... чуттєво обпалює все тіло та крадькома повертається до джерела. Фантазія? Чи, може, я занадто багато випила і мені сниться сон?

- Ти не спиш! - хрипкий голос констатує факт.

Так, Господи! Що йому від мене потрібно? Нехай іде далі займається сексом зі своєю молодою дружиною. Важко зітхаю і відкриваю очі. Так і є, він уважно мене розглядає. Здивовано помічаю в його руці склянку з коричневою рідиною. Алкоголь. Перший раз бачу, що він п'є спиртне. Навіть на весіллі пив звичайну воду.

- Намагалася заснути, але хропіння Антона не дає мені шансів, - натягнуто посміхаюся та ніяково відводжу погляд.

Дивлюся куди завгодно, тільки не на нього. Дімітріс чужий чоловік. Цей факт допомагає мало. Він подібним не страждає, продовжує задумливо мене сканувати, періодично підносячи склянку до губ та роблячи маленький ковток. Не знаючи куди себе подіти, нервово беру свій келих та залпом допиваю його.

З нізвідки з'являється стюардеса. Вони обмінюються короткими фразами грецькою, після чого вона повертається до мене.

- Вам повторити? - звертається з незмінною посмішкою.

- Так, дякую! - відповідаю не замислюючись.

Судячи з розслабленої пози, Дімітріс йти поки що не збирається. Назад у шлюбне ложе не поспішає. Ще випити мені не завадить. Я ж не залізна! Від шампанського починає злегка паморочитися в голові. Або не від шампанського.

- Я не встигла тобі подякувати, - роблю спробу зруйнувати напружену тишу, яка повисла, судячи з усього тільки для мене, - Не знаю, що мені підсипали в той сік, але я вдячна тобі, що так і не дізналася.

Ледь помітний кивок головою, який означав, що він мене почув, та слідом мовчання.

- Думала ти не вживаєш алкоголь, - роблю ще одну спробу. 

Дімітріс переводить задумливий погляд на склянку у своїй руці.

- Особливий випадок. Я б навіть сказав унікальний, - усміхається.

- Так, звісно, - з полегшенням підтримую подобу розмови, - Весілля...

- Річ не в цьому, - м'яко перебиває мене, - Я тут намагаюся де в чому розібратися.

- І як? Виходить?

- Не особливо!

Він пильно вивчає моє обличчя, ніби намагається знайти відповідь на відоме лише йому запитання. Мене водночас бісить така увага та розбурхує. Встати й пересісти навіть думки не виникає. Стюардеса приносить черговий келих. На автоматі роблю ковток.

- Ясно, - шепочу я, щоб не мовчати.

- Сумніваюся!

Зависаю на перезавантаження. Його зараз занадто багато для мене. І ми одні... Майже!

- Можу я поставити одне запитання? - наважуюся кинутися у вир з головою.

Блакитні очі набувають дивного виразу. Дімітріс киває зі словами: 

- Постав його правильно. Іншого шансу не буде.

- І ти відповіси чесно?

- Так, - звучить коротке.

- Ти сказав, що мені не варто з'являтися на весіллі, бо..., - збираюся з силами і закінчую, - ти мене зневажаєш?

Я його до нестями хочу, і він це знає. Навіть якщо це і взаємно, навряд чи подібні емоції до не вільного чоловіка здатні викликати позитивне ставлення. Але у відповідь Дімітріс знову усміхається та хитає головою:

- Ні, Каріно, - піддається вперед і ставить на стіл порожню склянку, - Ти неправильно поставила запитання.