Інша сторона - Ліана Меко

І з тілом щось коїться таке... дике, незнайоме. Кров вирує і з шумом розноситься організмом.  У животі ніби закручується розпечена спіраль, пече, підчиняє, зосереджує на собі всю увагу.

Влад дивиться на її живіт. Не може відвести очі. Не може встати. Відійти. Не може поворухнутися. Він немов у капкані з її запаху, відкритого погляду, і всіх цих нових незнайомих почуттів.

Раптово дівчина подається вперед. Вивертає руки і стягує з себе порвану сорочку і бюстгальтер.

Тепер вона сидить перед ним гола по пояс. Але наготи своєї зовсім не соромиться. Дивиться просто в очі. Ні, не в очі. У саму душу! Наскрізь пропалює цим своїм відкритим довірливим поглядом.

- Лізо, не треба. - Хрипить Влад, відчуваючи, як усе всередині напружується у хвилюючому передчутті.

Він усе розуміє, прекрасно розуміє, до чого все йде - не такий уже він і дурень. Але не можна. Не треба. Так не повинно бути...

Прикриває очі, відчуваючи, як обличчя викривляється в мученицькій гримасі.

Але Ліза раптом ковзає рукою по його щоці й цілує в куточок рота.

- Я тільки тобі довіряю, пам'ятаєш? - Тихий шепіт пробирається в його мозок, плавить його, перетворює на желе. - Тільки ти можеш бути першим. Тільки ти. Завжди міг бути тільки ти...

Вона забирається до нього на коліна. Притискається грудьми до його грудей і знову цілує. Цього разу поцілунок - не простий дотик. Цього разу він глибший. Сильніший. Яскравіший. Упевненіший. Опиратися йому немає жодних сил. Усе всередині реве, задихається, вимагає дати вихід тому невідомому, божевільному, солодко-болісному...

Господи, вона така гарна. Така ніжна. Така потрібна. Така... його.

Її язик ковзає в його рот, і Влад більше не може чинити опір. Обхопивши її талію руками, він притягує дівчину до себе ще ближче і нарешті відповідає на поцілунок.