Маскарад - Ксенія Ільїнська
З кількома серйозними, що наче з ланцюга зірвалися, бурями, в місто нарешті прийшла зима. Кілька днів все навкруги було вкрите білою ковдрою, що згодом перетворилася на сіро-жовту кашу, з кучугурами вздовж тротуарів і брудними калюжами; загартовані городяни або перестрибували їх, або похмуро човгали прямо по ним в чоботях з розводами солі.
Тим не менш, атмосфера міста з усіх боків нагадувала про прийдешні свята. В вікнах багатоповерхівок мерехтіли гірлянди, на зупинках трамваїв процвітали стихійні ринки з вічнозеленими красунями та новорічними прикрасами, натовп носився зі сторони в сторону з пакетами, в яких були заготівлі до святкового столу та подарунки близьким.
Валерія Лучинська, невисока, вісімнадцятирічна дівчина, з довгим білявим волоссям та яскраво-зеленими очима, в свою чергу, раділа холодам, оскільки погода добре передавала її нинішній, доволі паскудний, настрій, який аж ніяк не відповідав календарю, на якому красувалась дата,що знаменувала закінчення поточного року. Сесія закінчилася, поїздка додому скасувалася, а серце примудрилося закохатися в зайнятого хлопця. Все здавалося безнадійним.
Вона звикла зазвичай проводили свята скромно, за містом, в вузькому сімейному колі, що давно складався з неї самої та бабусі. Насамперед вони відвідували службу в церкві на Різдво та влаштовували традиційну вечерю на святвечір, з кутею, узваром, варениками та пістним борщем. А опівночі напередодні Нового року влаштовували взагалі скромну трапезу. Бабуся була прихильницею старовинних традицій. Ще з тих часів, як була жива мати Валерії, і дідусь, який був відомим науковцем, був поруч.
Насправді, бабуся Валерії забороняла внучці називати себе бабусею. Та, незважаючи на відверту бідність, завжди намагалася відповідати свойому попередньму статусу. Все ще гарної, елегантної жінки, що добре виглядає, незважаючи на свій вік.
Все дитинство Валерія провела з Адою. Бабуся не заміняла дівчинці батьків, і навіть не можна сказати, що була особливо ласкава з онукою, але вона була поряд. І саме вона влаштувала її навчання в університеті, історія якого так пов’язана з історією її сім’ї.
Напевно, непогано, коли в тебе є бабуся, тепла, м'яка, дбайлива, що підгодовує онуків домашнім печивом. Але у неї натомість була Ада. Валерія розуміла, як складно їй самій тягнути на собі навчання онуки, тому ніколи цьому не опиралася.
Цього ж року Ада скасувала традиційне Різдво та поїхали до своєї старої подруги в столицю, вперше, за вісімнадцять років, про що завчасно повідомила внучку, а також надіслала різдвяний подарунок, в якому були ключі від квартири, що до цього здавалася для хоч якогось поповнення сімейного бюджету та побажання весело провести новорічні свята в студентській тусовці.
Саме тому, Валерія понуро прямувала до бару, в якому зазвичай збиралася більшість студентів, в сподіванні, що зустріне компанію для зустрічі Нового року. ЇЇ найкращий друг, на жаль, поїхав на канікули з сім’єю в Карпати.
Дівчина ж відмовилась від запрошення провести час з ними. Якщо чесно собі зізнатися, вона залишилась сама в місті, чекаючи у глибині душі, що тут вона зустріне Євгена Ярового. Некоронованого короля університету. Він часто ставав їй підтримкою і опорою останнім часом. А коли вони зустрічалися поглядами, то здавалося, що він баче саму її душу. Саме тому вона сама незчулася, як до нестями закохалася в хлопця.
Їх короткий роман обмежився одним побаченням та поцілунком, після того, як Кеті повела себе підступно з Валерією перед дебютом старшокурсників. Проте, його батько зустрів Валерію та переконливо запевнив її, що їй треба перервати ці стосунки до того часу, як вони стануть серйозними. І Лєра сама порвала з хлопцем, запропонувавши все ж таки бути друзями.
Тепер же він був заручений з Кеті Печерською. І все одно, що цей шлюб договірний, і всі вже про це знають. Валерія розуміла, що закоханість до Євгена ні до чого хорошого не призведе. Проте, нічого не могла з собою вдіяти. Вона постійно шукала зустрічі з ним, як мазохістка.
