Інша сторона - Ліана Меко

Залишалося розібратися з Владом. І це було найважчим. Як могла Ліза тягнула час. Їй було страшно зізнатися йому в усьому: в тому, що вирішила все змінити, в тому, що, хоче виїхати, хоче бути як усі. Хоче просто любити його...

Вона дико боялася його втратити.

І не дарма.

Влад не зміг прийняти її такою. Така Ліза не була йому потрібна.

Йому не потрібна була її любов і дружба. Йому потрібен був тільки проклятий Кодекс.

Сказати, що її серце було розбите - нічого не сказати. Їй здавалося, що воно було роздерте живцем і спалене на попіл. Думала, побачить його ще раз, побачить цей жахливий холодний погляд, сповнений огиди, і просто помре на місці. І тому старанно уникала зустрічей. Мучилася, не спала ночами, ридаючи в подушку, але змушувала себе не шукати його. Не вдивлятися у вікна, не прислухатися до шерехів за стіною, не ходити в ті місця, де вони зазвичай гуляли, щоб ненароком не перетнутися.

Душа рвалася до нього, серце обливалося кров'ю. Дурна надія барабанним дробом відбивала мірний ритм за грудиною: ну давай же, спробуй ще разок, поясни краще, зізнайся у своїх почуттях, і він усе зрозуміє. Але Ліза присікала її на корені: не зрозуміє. Влад ніколи не зрозуміє, не стане її слухати. Ніколи не перейде на "іншу сторону ".

Залишалося зовсім не довго - вже завтра вранці її тут не буде. Завтра вона поїде в коледж і все закінчиться. Почнеться нове життя. З чистого аркуша. Залишалося перетерпіти зовсім трохи, головне не перетинатися з Владом.

Але... не вийшло.

Вона якраз виходила на пробіжку перед роботою - сьогодні остання зміна в кав'ярні, - коли раптом ніс до носа біля під'їзду зіткнулася з Владом. Серце у Лізи здригнулося, потягнулося до нього, застукало швидше. Але Влад, побачивши її, скривився так, ніби з'їв щось гидке, і поспішно відвернувшись, покрокував геть.

Гострий спазм, що скрутив нутрощі, ледь не зігнув її навпіл - так боляче було бачити цей вираз на його обличчі. Але Ліза змусила себе стояти рівно, і коли він відійшов на кілька кроків, несподівано для себе гукнула.

- Влад. - Неголосно видихнула дівчина, але той почув. Забарився на секунду, ніби не міг вирішити - зупинитися йому чи продовжити крокувати. - Я їду в коледж. - Додала Ліза, і Влад усе ж таки загальмував.

Повільно обернувся. На секунду його обличчя спотворив якийсь загублений вираз, а потім він знову скривився.

- І з чого ти взяла, що мені це цікаво? - Виплюнув Влад, окинувши її презирливим поглядом.

Лізі хотілося розчинитися в повітрі. Розірватися на частини, випаруватися, аби не відчувати всього того, що всередині неї творилося. Хотілося бігти, сховатися у своїй комірчині й ридати, ридати, ридати, скрутившись від болю. Але замість цього вона зробила крок уперед. Ще один. Підійшла до Влада і взяла за руку. Він поморщився, наче долоня її обпекла його, але руку чомусь не відняв.

- Я сумуватиму за тобою. - Видихнула, відчуваючи, як в очах закипають сльози. Образ Влада розмивається, стає нечітким. Але чітко бачить, як обличчя його спотворює гримаса відрази.

- Брехня. - Виривається з його рота отруйне шипіння. - Чергова брехня.

Він вириває свою руку і різко розвертається. Ліза кричить йому вже в спину.

- Я знайшла Антона. Він живе у Вінниці. Вчиться в новій школі. - Заторохтіла швидко-швидко, ковтаючи слова, давлячись сльозами. Але Влад не слухав її, він ішов. - У нього є блог. Називається "Записки аутсайдера". Знайди його, Владе. Він зміг вилікуватися, зміг почати все з початку...

Цього Влад напевно вже не чув, вона продовжувала кричати, але він уже зник за будинком.

- Може й ти зможеш... - А це Ліза вже прошепотіла, і опустившись на коліна, голосно розридалася.