Інша сторона - Ліана Меко

Вона не змогла б точно сказати, коли почала закохуватися. Але точно могла назвати день, коли закохалася остаточно.

Це сталося перед іспитами. Вона мала необережність огризнутися на якісь дебільні глузування Зотової - подружки Харіна. І парочка, не відкладаючи розплату в довгий ящик, після уроків затиснула її в кутку туалету. Харін тримав, а Зотова "вчила ввічливості". Видерла жмут волосся, розбила губу, з ніг до голови облила водою.

Лізі було дуже боляче. Вона проплакала тоді в тому туалеті до самого вечора. Але Владу вирішила не повідомляти про те, що трапилося - не дай Боже знову зчепиться з Харіним. Вони й так на ножах. Ліза вирішила не підливати масла у вогонь і зайвий раз не ризикувати здоров'ям друга.

Але Влад усе одно якось дізнався. Наступного ж дня прийшов до школи, з порога кинувся до Харіна і зламав тому ніс. Просто на уроці.

Саме тоді, в той момент Ліза зрозуміла, що остаточно і безповоротно закохана. Коли по обличчю Харіна текла кров, увесь клас на вухах стояв, вчителька історії кричала й голосила, а Влад просто витер руки об штанину, підійшов до Лізи, сів за парту, протекційним жестом закинув руку на її плече і притягнув ближче до себе. Ніби говорив "ти під моїм захистом, нікому не дам в образу".

І знав же до чого це призведе. Скандал. Педрада. А після "стрілка" з Харіним, після якої як підсумок - два зламаних ребра і підбите око. Не у Харіна, у Влада, звісно. У Харіна - жодної садна, бо це була не бійка, а побиття: він бив, поки його дружки тримали. 

Так, Влад знав, що на нього чекає, а все одно поліз захищати подругу.

Саме тоді Ліза відчула, що пропала. Саме тоді зрозуміла, що вона його кохала, і це на все життя. Зрозуміла, що любитиме його завжди. Тільки його і нікого іншого. Нікого іншого для неї просто не існувало...

І саме тоді зненавиділа чортові правила.

Хоча, якщо чесно, вони ніколи їй не подобалися. Ну що за ідіотизм? - Ну як може нашкодити банка коли чи різнокольоровий одяг? Але хлопчаки наполягали, вимагали дотримуватися. І вона не сперечалася. Боялася. Для них це було важливо - дотримуватися кодексу. Порушиш його, і, чого доброго, виключать із тріо. Залишиться вона тоді зовсім одна проти цілого полчища ворогів... Вона б не вистояла. Тільки разом вони були сильні, тільки у зв'язці. А поодинці - тоненькі прутики: натисни - легко зламаються.

Цією дружбою Ліза дуже дорожила. Тільки не знала, що не дружба це була ніяка. Це стало зрозуміло після того, як зник Антон.

Лізі було дуже його шкода. Те відео, те, що з ним сталося, і та жахлива спроба суїциду боляче вдарили по ній. Але вона раптом виявила, що в глибині душі була рада тому, що трапилося, бо Антон зрештою поїхав.

Це відкриття ледь не збило з ніг - настільки жахливим здавався власний цинізм - як можна радіти такому?! Вони втратили друга! Він ледь не наклав на себе руки, а потім зник так раптово і "по-англійськи", наче дружба ця для нього нічого не значила…

Однак опісля вони залишилися з Владом удвох. І від цього вона чомусь відчула неймовірне піднесення. Про своє кохання вона тоді ще не знала. Просто відчувала, що їх має бути тільки двоє - без третіх зайвих. Вірила, що тепер усе зміниться, правила потихеньку зживуть себе: який у них сенс, якщо тріо більше не існує?

Але Влад же навпаки, вчепився в них мертвою хваткою, зациклився, і вимагав дотримуватися тепер ще відповідальніше. Казав, що Кодекс - це найважливіше. Він їх оберігає. Якби Антон його не порушив, нічого б із ним не сталося. Антон сам винен...

Та тільки ні в чому Антон винен не був. І Кодекс тут був зовсім ні до чого. Просто є на землі кончені виродки, які люблять ображати тих, хто відрізняється від більшості. Просто є на землі жорстокі діти, які обожнюють знущатися над тими, хто не може дати відсіч. Просто світ несправедливий і потворний, тому що в ньому є такі жорстокі діти, і такі байдужі дорослі, які просто заплющують очі на те, що відбувається.

Це розуміла Ліза. Це розумів і сам Антон. А Влад відмовлявся розуміти. Усе твердив про Кодекс. Ніби ховався за ним. Ніби дурними правилами намагався відгородитися від світу, побудувати непроникну стіну. Ніби правилами намагався стримати світ, що руйнується під ногами.

І що більше він говорив про правила, то сильніше Ліза їх ненавиділа. Вона просто хотіла любити! Просто хотіла бути красивою. Просто хотіла тримати Влада за руку і цілуватися в парку, як усі ті парочки...

Сказати про це вона не сміла. Боялася. Боялася засмутити Влада. Боялася, що він розсердиться і кине її. Не стане більше дружити з тією, що захотіла на "іншу сторону". Боялася зробити помилку. Сумнівалася. А раптом і справді ці чортові правила мають значення. Раптом і з нею станеться щось жахливе, якщо вона їх порушить...

Сумніви зникли лише тоді, коли вона дізналася, що про все це думав Антон - людина, яка не раз бувала в її шкурі, знала про жорстокість не з чуток, порушувала правила, ледь не наклала на себе руки, і нарешті змогла вирватися з цього нескінченного пекла.

Дізналася, і нарешті зрозуміла, що більше так жити не хоче. Не хоче більше цих дурних непотрібних обмежень. Не хоче більше бути ізгоєм. Не хоче більше ділити людей на "оцих" і "отих". Не хоче ділити життя на якісь сторони.

Перше, що вона зробила, - це визубрила білети і на відмінно склала всі іспити. Потім влаштувалася на роботу в кав'ярню. А після подала документи в коледж.