Ромео і Джульєтта - Вільям
Ох, я боюсь - кінчається забава.
Капулетті
О ні, синьйори! Рано ще, не йдіть!
Ось слуги вже розносять частування.
Таки йдете? Ну, дякуємо вам!
Синьйори благородні, вам спасибі!
Гей, смолоскипів! Ну, добраніч вам!
(До старого Капулетті)
А ми до ліжка... Чорт! Таки пізненько!..
Стомився я...
Виходять усі, крім Джульєтти й мамки.
Джульєтта
Глянь, няню, і скажи, хто той господар?
Мамка
Тіберіо старого спадкоємець.
Джульєтта
А той, що саме із дверей виходить?
Мамка
А той, здається, молодий Петруччо.
Джульєтта
А той, за ним, що танцювать не хтів?
Мамка
Не знаю я.
Джульєтта
Довідайся. Як має він дружину,
Не в постіль шлюбну - ляжу в домовину!
Мамка
Монтеккі він, і звуть його Ромео;
Єдиний син того, хто ворог нам.
Джульєтта
Злоба єдина у душі буяла,
І зі злоби любов єдина встала!..
Не знаючи, зустріла надто рано,
Та пізно я дізналась, безталанна!
Ох, не на радість ти, любов моя,
Бо ворога кохаю ніжно я! 23
Мамка
Що це таке? Що кажеш ти?
Джульєтта
Це вірші.
Навчив мене їх в танці кавалер...
За сценою гукають: «Джульєтто!»
Мамка
Я зараз, зараз! Ну, ходім, ходім!
Останній гість вже залишив наш дім.
Виходять.
ДІЯ ДРУГА
ПРОЛОГ
Входить хор.
Хор
Кохання давнє впало, смертю зжерте,
Натомість юний пломінь запалав;
Ладе́н за першу він любов померти,
Та над усе Джульєтту покохав.
Ромео любить, ця любов взаємна,
Та певності в собі він не знайде!
Він ворога блага, вона ж таємно
Принаду з вудки згубної краде.
Як ворог давній, він ввійти не сміє
З вітанням ніжним до коханки в дім.
Не має також жодной надії
Й вона на те, щоб бачитися з ним.
Час їх з’єднає, сили дасть кохання,
Й солодкі втіхи зменшать їх страждання.
(Виходить)
СЦЕНА 1
Верона. Фруктовий сад Капулетті.
Входить Ромео.
Ромео
Куди ж іти, коли я серцем тут?
Вернися ж, прах земний. Знайди свій центр.
(Перелазить через мур і зникає за ним)
Входить Бенволіо з Меркуціо.
Бенволіо
Кузене, гей! Ромео!
Меркуціо
Він розумний:
Я присягну, що він давно вже вдома
І ліг у постіль.
Бенволіо
Ні, побіг сюди
І скочив через мур. Поклич його!
Меркуціо
Я викличу його закляттям! Гей!
Ромео! Чудію́ наш і безумче!
З’явися нам хоч в образі зітхання!
Скажи одну лиш риму, й з мене досить;
Хоч скрикни: «Ах!» Зримуй «любов» і «кров».
Промов Венері-кумоньці словечко
Чи подратуй її синка сліпого,
Хлопчиська Купідона, що так влучно
Пустив стрілу, й король Кофетуа́
В жебрачку раптом закохався! 24 Ах!
Не чує, не зітхне й не ворухнеться!
Помер шаленець, та збуджу закляттям!
Я заклинаю ясними очима
Коханої твоєї Розаліни,
Її чолом, пурпурними устами,
І ніжкою, і трепетним стегном,
І всім добром, що є в його сусідстві,-
З’явися нам ти в образі своїм!
Бенволіо
Розсердиться на тебе, як почує.
Меркуціо
Не думаю. Розсердив би, коли б
До дівчини коханої його
Закляттям іншого закликав духа
І там, щоб залишив я їх удвох,
Оце було б образливо для нього.
Моє ж закляття чесне і невинне.
Адже я тільки іменем коханки
Його до нас з’явитись заклинаю.
Бенволіо
Ходімо! Між деревами сховавсь він
І зник у вогкій темряві нічній.
Сліпа його любов, їй тьма до серця.
Меркуціо
Якби любов була сліпа і справді,
То не могла б тоді влучати в ціль.
Сидить він десь під деревом плодовим
І мріє, щоб кохана синьйорина,
Як стиглий плід, йому упала в руки...
О, щоб той плід від стиглості порепав!
Бажаю, щоб вона... Прощай! От дурень! -
Ромео, на добраніч! Я - в перини:
Похідне ліжко надто вже холодне.
Ходім?
Бенволіо
Ходім. Шукать того даремно,
Хто не бажає, щоб його знайшли.
Виходять.
Входить Ромео.
Ромео
Сміється з шраму той, хто ран не мав.
Вгорі, край вікна, з’являється Джульєтта.
Та тихо! В тім вікні сяйнуло світло!
Там схід, сама ж Джульєтта - ясне сонце!
Зійди ж, прекрасне сонечко, і сяйвом
Блиск заздрісного місяця убий!
Він і без того зблід, він занедужав
Від прикрості, що ти - його служниця,
А все ж затьмарила його красою.
Тож не служи ревнивцеві блідому!
Весталчин одяг, бляклий, зеленавий
Лише безумці носять. Скинь його!
Он вла́дарка моя, моє кохання!
Дізналася б вона, як я люблю!
Вона заговорила? Ні, мовчить...
Ну що ж. Нехай. Адже говорять очі.
Я відповім... Який-бо я зухвалець.
Ні, не до мене очі ці говорять.
Дві зірки найяскравіші на небі
Десь мають пильні справи і повинні
На час покинути небесні сфери
Й очам її своє благання шлють -
За них тим часом сяяти в блакиті.
О, що, коли б і справді тії очі
