Ромео і Джульєтта - Вільям

Я полином собі соски натерла

Й сиджу на сонці під голубником.

Ви в Мантуї тоді були з синьйором.

Так, так! Я пам’ятаю все докладно!

Тож я й кажу, як наше немовля

Гіркий полин з сосків покуштувало

Й відчуло гіркоту,- дитя дурненьке -

Розсердилось, манюнє, й - геть сосок.

Аж враз - торох! Згойднувся голубник.

Я кинулась тікати.

Ось саме одинадцять років тому.

Вона тоді вже зводилась на ніжки.

Ба, ні! Ось хрест святий! Вже тупцювала

І бігала, маленька, перевальцем,

За день до того гулю ще набила.

Муж - упокоїть хай господь його! -

Веселий був небіжчик, взяв дитину:

«Ай-ай! Ти,- каже,- впала на обличчя?

Порозумнієш - падатимеш навзнак.

Так? Правда ж, крихітко?» А це дурнятко -

Мадонною клянусь! - відразу стихло.

Утерло слізоньки та й каже: «Так...»

Ото сміха! Я жарту не забуду,

Хоч би мені ще жити сотню літ.

«Так? Правда ж, крихітко?» - спитався він.

Воно ж, дурнятко, стихло й каже: «Так...»

Синьйора Капулетті

Та годі вже, прошу тебе, замовкни.

Мамка

Даруйте, пані... Сміх мене бере,

Коли згадаю раптом, як дитина

Утерла слізоньки та й каже: «Так...»

Аж зирк - а в неї гуля на чолі

Не менша, ніж те півняче яєчко.

Забилась так і плакала так гірко.

«Ай! - каже муж.- Ти впала на обличчя?

Як виростеш - на спинку будеш падать.

Так? Правда ж, крихітко?» Їй-богу. Враз

Вона сказала тихо: «Так»,- і змовкла...

Джульєтта

Замовкни й ти, прошу тебе я, няню.

Мамка

Ну, добре вже, мовчу, господь з тобою.

Миліших я не няньчила дітей.

Якщо діждуся ще твого весілля,

То вже нічого більше й не бажаю.

Синьйора Капулетті

Весілля, так. Поговорить про це

Хотіла я. Скажи мені, Джульетто,

Чи маєш ти бажання стать до шлюбу?

Джульєтта

Про честь таку я ще й не мрію, мамо.

Мамка

Про честь! Якби тебе не годувала,

Сказала б: розум з молоком всмоктала.

Синьйора Капулетті

То час уже подумати про шлюб.

У нас в Вероні є шляхетні дами,

Молодші ще за тебе, а вже мами.

Та я й сама давно в твої літа

Була вже матір’ю. Отож, коротше,

Паріс шляхетний сватає тебе.

Мамка

Ох, панночко! Який то молодик!

Такого в цілім світі не знайти...

Ну й кавалер! Як лялька з воску лита.

Синьйора Капулетті

Найкраща квітка в квітниках Верони.

Мамка

Так, квітка й справді. Квітка прехороша.

Синьйора Капулетті

Що скажеш ти? Чи він тобі до серця?

На святі нині буде він у нас.

Читай в лиці Паріса, як у книзі, 13

Принади, писані пером краси;

Всі риси ти уважно роздивись -

В них ум і чарівна краса злились;

Що невиразне в книзі тій спіткаєш,

Те в погляді ясному прочитаєш.

Кохання книга гарна і яскрава,

Бракує їй тепер лише оправи.

Як рибі справжня глибина, так само

Прихованій красі потрібна рама.

В очах людей сіяє книги слава,

Що золоті слова в ній і оправа.

Розділиш все, що є в його судьбі,

Не зменшишся від цього, далебі.

Мамка

Не зменшиться, а зробиться велика:

Повнішає жона від чоловіка.

Синьйора Капулетті

Як дивишся ти на його любов?

Джульєтта

Я подивлюсь, чи погляд гріє кров...

Дивитися дозволю я очам

Лиш доти, доки бажано це вам.

Входить слуга.

Слуга

Синьйоро, гості прибули, вечеря на столі; на вас чекають, синьйорину шукають, мамку в буфетній проклинають, і все шкереберть іде. Я мушу бігти туди прислуговувати. Благаю вас, будьте ласкаві, з’явіться негайно.

Синьйора Капулетті

Уже йдемо! Джульєтто, граф чекає.

Мамка

Ходім! Там серце графове тріпоче.

По любих днях стрічай солодкі ночі.

Виходять.

Вулиця.

Входять Ромео, Меркуціо, 14 Бенволіо, з п’ятьма чи шістьма іншими масками, слуги зі смолоскипами.

Ромео

Чи скажеш для пояснення промову,

Чи, може, так, без виправдання ввійдем?

Бенволіо

Ні, пишномовність нині вже не в моді.

Обійдемося ми й без Купідона

З пов’язкою на лобі та з чудним

Геть поцяткованим татарським луком,

Що, мов опудало, лякає дам.

Не треба і пролога нам при вході,

Який проказують лиш під суфлера.

Нехай нас міряють вони, як хочуть,

Ми ж зміряєм підлогу їхню в танці

Та й підемо.

Ромео

Не можу я скакати.

Дай смолоскип! 15 Якщо в душі моїй

Печаль і морок, я нестиму світло.

Меркуціо

Ні, любий мій, ти мусиш танцювати.

Ромео

О ні! Даруй!.. Ви в бальних черевиках

І на легкій підошві; а у мене

Нудьга лежить на серці й, мов свинець,

Додолу гне: я рухатись не можу.

Меркуціо

Ти ж закохавсь!.. Позич у Купідона

Легенькі крила і ширяй на них!

Ромео

Мене поранив тяжко він стрілою,-

Не злину я на крилах тих легких.

Я зв’язаний, і пут не розірвати.

Я падаю під тягарем любові.

Меркуціо

Упавши з тягарем - любов придушиш;

Ти для істоти ніжної важкий.

Ромео

Для ніжної? Любов жорстока й