Життя та смерть - Резнік Анатолій

Внизу від озера війнула прохолода,
Вона приємною була,
А по під берег стали верби в ряді,
Якісь спокійні і сумні,
Вони все думали в журбі,
Коли той вечір вже настане,
Й пекти їх перестане
Гаряче сонце із небес,
Коли впаде воно і згасне.
І верби ці стояли у терпцю,
Не було ані вітерцю,
Ніхто з них і листочком не порухав,
Немов би кожний лист цю спеку слухав,
Лише здригнулися листки
Від скреготу металу,
Де німці по дорозі
У бік Соломни й Ріпни йшли
На фронт, на схід, туди,
Де здійснюється доля
Великої жорстокої війни.
Проходила дорога враз біля його садиби
І навіть тих чужих пісень мотиви
Скрізь шум і гул він чітко чув.

І в спеку цю
Встромивши голову у спіле жито,
Клим думав вже про волю ту,
Коли Москву буде розбито,
Чи зможе воля із руїн війни сюди прийти?
І в дні вже не далекі ті,
Чи зможе Україна внесок свій зробити
Народів світу в прагнення святі
— Хоч на своїй землі
Мир для усіх здобути
І вже на віки всіх розкути
Від гноблення імперій тих чужих?
Клим глибоко замислився над тим,
Як шлях знайти,
Щоб Україні принести
Омріяну її синами волю,
З кайдан щоб розкувати долю
Знедолених батьків і матерів,
Щоб їх синів
Чужинець вже не гнав на страту
І щастя щоб прийшло у хату
До кожного із нас.
У цей кривавий час
Потрібна всім основа політична,
Реальна і практична,
Щоб привела народ до дії
І принесла державність Україні.
Він розумів,
Одним бажанням цього не зробити,
Хоч як би він хотів
Хід цих подій змінити,
Але рушійна сила в цьому — рух великих мас,
Що визначає політичний час
Морального і соціального їх стану.
Натомість, ця війна зробила рану
На душах у людей.
Мільйони тих смертей
Керують світом їх страстей
У помсті за батьків, дітей,
Між вибором жорстоким
— Життям і смертю.
Коли державності нема,
То й війська свого теж не може бути,
Тому сама війна
Повинна дати в руки
Для цього нам чужі війська,
Що би російської імперії чума
Знайшла собі могилу.
Зламавши цій імперії хребет,
Німеччини затупиться багнет
І її сили занепадуть,
Тоді усі підкорені народи стануть
Фашистські стіни руйнувати,
І людство стане волю здобувати
Виходячи з того,
Що США і Англія велику силу мали.
Такі думки його не покидали.
І цю основу він поклав в своїй програмі
Стратегії військових й політичних дій.
Клим чітко бачив в ній
Єдиний вірний шлях,
Який до перемоги приведе.
І всім розказував про те
На їх останнім зборі
Організації за незалежність України,
Яка районною була
В глибокому підпіллі.
Як доповів — пройшла дискусія широка,
Коли ж настала ніч глибока,
Його програму всі прийняли,
Тоді і Клима вже обрали
Підпілля того головою,
Що ставило найбільшою метою
Свою країну вільною зробити.
На цій же раді вирішено було,
Щоб Клим ввійшов в німецьке керівництво,
Бо це дозволить
Своє зробити видавництво
В глибокому підпіллі
Спочатку на Поділлі
Фронт боротьби широко розгорнути,
Який основою повинен бути
Звільнення всієї України.

Вже кілька днів
Підпілля це шукає
Таких шляхів
До влади німців на місцях,
І якось не помітно, без підозри
Просунути туди людину свою,
Щоб цілого району
Клим був вже головою,
Що "старостою" німець називав.
Раптовий оклик
Думки у Клима обірвав.
Він спину розігнув і обернувся.
В його садку під гіллям яблуні стояв
Маленький гурт людей
І більшість з них були військові.
У ремінцях на перехрест грудей
В німецькій формі чорній
З хрестом на грудях
Стояв кремезний і високий
Німецький комендант.
Клим у думках зробив приціл глибокий
І все відразу зрозумів.
Він жита сніп підвів,
Ударом в землю порівняв,
Тоді його на бік поклав
І серп свій застромив в солому,
Дружині лагідно сказав,
Що нині пізно він прийде додому,
То хай вона спокійною буде.
І Клим пішов стернею
У напрямку людей,
А йдучи вже межею,
Він пса загнав у буду,
Який гарчав як кат
На незнайому жменьку люду,
— Тепер його Пірат
Дививсь покірно в Климів слід.

Вже другий місяць Клим
Сидить в просторім кабінеті,
А на стіні над ним
В задертім з черепом кашкеті
Із махом догори руки
Висів німецький фюрер клятий,
Який показував туди,
Росія де була
Й неволю всім несла.
У погляді його світилася мета
Неволю цю в Росії відібрати.
Посада старости району
Сприяла їхньому підпільному загону,
Щоб добре входити в контакт
З німецьким керівництвом,
Передбачати крах Росії,
Контролювати всі фашистські дії
До їхньої мети,
Коли і де повинні йти,
Якої кількості війська
І знати всю політику
До українського народу.
Достатньо вже освоївся наш Клим
В своїй новій для себе ролі
І разом з тим
Він виріс, осмілів,
Став рятувати людські долі,
Дівчат і юнаків,
Які хотів німецький комендант
В Німеччину загнати,
Щоб там робочі руки мати,
Хоч Клим не мав на це вже права,
Бо це була їх спільна справа,
Яку не можна ставити під риск.
На нього ж свої спричинили тиск
В підпіллі на нараді,
Рівняючи такі поступки зраді
І Клим тоді принишк.
Разів чотири в місяць
Вони збирались у ночі
І розбирали всі події ці,
За тиждень, що на фронті відбувались,
А потім нагинались
Над мапою своєї України
І вже шукали зміни,
Які повинні привести
До створення єдиного їх руху,
Шукаючи дорогу до мети
Об'єднання усього духу
Святої боротьби.

Вже сорок третій рік ішов,
В якому їх загін пройшов
Тактичних змін.
Потрібно також щось рішити,
Наприклад, що робити,
Коли ще в сорок першому
Москва не впала,
А в сорок третьому
Вже точно не впаде
І вся німецька справа
Десь в сорок п'ятому умре,
Коли буде
Відкритий другий фронт,
Щоб більшовизм спинити враз
В складний для націй час.

Майже що-дня, як голова
Приймав людей Клим з іншого підпілля,
Що рухом своїм вкрило все Поділля.
Найбільші він зв'язки тримав
З Тернополем — сусідом.
Розмови ці їм показали,
Що організації їх мали
Розколи політичних дій
І не було вже місця мрій
Всіх воєдино об'єднати.
Не було в них єдиного керівника,
Хто міг би ними управляти
І міцно в руки взяти
Ідею вірного меча,
І повести до перемоги.
А тут на жаль лише
Доводиться шукати згоди
Між тих розрізнених маленьких груп,
Які зачахли у борні тій міжусобній
І згас в них політичний дух,
А їх дрібний військовий рух
На авантюру був лиш схожий.
Ці не керовані загони
Поміж собою мітили кордони
Своїх амбітних ватажків:
Бандери, Мельника і Бульби,
Де кожний з них хотів
Здобути лиш для себе славу,
Збираючи свою ораву
Озброєних людей,
Які не раз стрілялись між собою.
Щоб укріпити право за собою
Звільняти Україну.
Фашизм цьому сприяв як міг
І вміло підкидав
Одному медовик, а іншому батіг.
Клим вже тоді все зрозумів,
Що це вело до нового ярма на довгі роки
І він хотів,
Коли іде війна ще поки
Єдину розробити для усіх платформу,
В стратегії і тактиці
Створити для об'єднань цих єдину форму,
Єдиний центр політичних і військових дій,
Виходячи з реалій тих й подій.
Але ті ватажки, що боротьбу вели за славу,
На жаль, не спромоглись ні разу
Второпати всіх політичних ситуацій,
А гасла їхніх прокламацій
Були дрібні,
Не те, щоб керувати тим,
Що сам вже розумів наш Клим.
Котились всі ті ватажки
До повного авантюризму,
Військові метушливі дії їх
Вели до самознищення і навіть бандитизму,
На довгі роки ганьблячи ту суть
Ідей, які несуть
Велике прагнення до волі,
Народу свого скривдженої долі.
Клим твердо заявив
Гінцям Бандери,
Що він не розділив
Їх ватажка манери
Військову вести боротьбу
Проти поляків, німців й росіян
І всіх, хто лише тут стояв
На землях України.
А потім ще додав:
"Німеччини поразка
Без знищення імперії Росії
— Це означає вже прихід її сюди,
На землі України,
Яка морально в перемозі цій зміцніє
І вже на довго запряже
Знедолений народ в ярмо,
І поведе
На поневолення других народів світу,
Багнет до горла прикладе,
Військовий створить свій кулак
Для тих ознак,
Що схоче світ завоювати.
Розрізнені військові групи
В загрозі знищення свого
Не можуть бачити того,
Лиш з-за причілка десь стріляти,
Людей невинних убивати,
Що на роботу до совєтів перейшли.
І навпаки, дрібненькі дії ці,
Терор і розстріли усі
Без будь яких ідей
Будуть направленні проти простих людей
І їх сімей,
І в своїй безпорадності
Не зможуть їх вже захистити
І волю в край свій принести.
А ворог вічний наш
Ці ваші всі нікчемні і безглузді дії
Направить проти нас,
І тим поставить нам велику перешкоду
На нашому шляху,
Тому дурницю ту,
Що заважає нашому народу
Свободу досягти,
Ніколи не прийму!"

Весна настала за вікном
Так несподівано, раптово,
Паркан обсаджений бузком
Незвично почорнів,
Зимою ж наче ватою накритий він білів.
З-під снігу вже земля видніла,
А по ровах лежали в товщі ще сніги,
Але й вони вже добре потемніли
Від воронячої ноги.
Повітря все просякнуте голубизною
Весняної пори
І до схочу земля напоєна водою.
В бузку кричали горобці
Зібравшися юрбою.
— Такою ось порою
Завжди любив з собою
Клим міркувати в самоті.
Але сьогодні
Були часи не ті.
Минав четвертий березневий день
Сорок четвертого вже року
І Клим дививсь на вулицю широку
Через вікно із свого кабінету,
Якою поспіхом тікали німці
Вже кілька днів,
Туди, в Тернопіль, що чекав боїв
І повної розрухи.
Клим знав,
Що завтра мав
Російський фронт прийти,
Але не по шляху зі сходу,
А по розливах броду
Із півночі прийдуть.
Стратегія так склалася війни,
Тому то німці так тікають,
А завтра ось сюди
Прийде на зміну інший окупант.
Лише зо заду зі стіни
В фашистському кашкеті кат
Манив ще помахом руки,
Щоб йти на штурм Москви
Німецький фюрер біснуватий.
Клим добре розумів загрозу страти
І що машини тої не здолати,
Нічим вже він не зможе помогти
У здійсненні мети
Для їх святої боротьби
У звільненні свого народу.
А за вікном все йшли та йшли
Густим дорогою походом
Німецькі ці війська
Знесилені війною,
Міняючи собою
Імперії вже інший лад.
І Клим не мав куди іти.
Пориви всі свої
Для здійснення мети
Її сини, як він,
Життя гасили в боротьбі
Багато вже віків.
І тут, на рідній цій землі дідів
Онуки і сини не мали місця!

На другий день із-за стола піднісся,
Продовжував біля вікна стояти Клим,
А по шляху вже перед ним
Ішли не німці при здоровім тілі,
А в бруді вже шинелі сірі;
Лунали не німецькі вже слова,
А чутно було вже російську мову
З лайкою брудною.
І різко за спиною
Хтось двері відчинив,
Дивився Клим перед собою
І погляд шлях манив.
Давно чекав він тих "гостей",
Ніким не прошених до себе,
Що сіяли мільйони тих смертей
І тим собі поживу здобували.
Із лайкою гидкою запитали:
"..