Поеми - т. 4 - Франко І. Я.

Так наш Касим, відпочивши,

Капці в озері втопивши,

Холодком вертав домів -

А такий веселий, ручий,

Наче скарб найшов гадючий,

Що й ціни сказать не вмів.

Йде - руками розкладає,

Усміхаєсь, щось гадає,

Навіть пробував співать.

«Ні, не зломить доля-злюка!

Абу-Касим кріпка штука,

Буде з нею воювать!

Хоч ти й як мене приперла

І гіркого перцю втерла

Через капці ті мені,

Та не думай, що я впаду!

Дам собі ще якось раду,

А не вступлюся, о ні!

Дім продам - старий домище,

А проте, він варт ще вище,

Як тих тисяч п’ястрів! Ну,

Тисяч п’ястрів, таж се гроші!

Ой, які ще я хороші

Гендлі з ними розпочну!

Наплюю на всі олійки

(Тут нещасної олійки

Пригадавсь йому кінець),

Кинуся на шовк, тканини,

Одамашки, кармазини,-

Славний буду я купець!»

Повернув додому в нічку,

Не вечеряв, навіть свічку

Не світив, а спати ляг;

Спав спокійно, мов дитина,

Снив, що він малий хлопчина

Знай гуляє по полях.

Та як рано встав з постелі,

По своїй зирнув оселі -

Голо, пусто, сумно скрізь!..-

То аж згорбивсь і насовивсь,

Мов на лихо знов готовивсь,

Ждав на підступи якісь.

День минає, другий - тихо.

«Ну, значить: минуло лихо!» -

Абу-Касим міркував;

І вже злегка, осторожно,

Чи де що здобуть не можно,

По базарі мишкував.

Як той пес, що в нього вуха

Й хвіст обтято, лячно нюха,

Все ховаєсь по кутках,

Боком ходить, озираєсь,

Всього острого лякаєсь -

Так засів під шкіру страх,-

Так наш Абу-Касим бідний,

Мов заклятий, мов негідний,

Мов приблуда, мов знайдух,

Вулицями повз несміло,-

Горе так його присіло,

Що прибило в ньому дух.

Та відсапавшись крихітку,

Мов та квітка, що улітку

Вітер до землі пригне,-

Він почав знов підійматись,

І міцніти, й простуватись,

Горе забувать страшне.

Аж отсе одного рана

Чує: баба, наче п’яна,

Коло студні щось кричить.

По хвилині - дві, три, штири

Хором крик такий зчинили,

Аж в ухах йому лящить.

Слуха Касим: що за диво?

Чень же не впили́сь так живо!

Та й тоді чого сей крик?

Чи напав на місто ворог?

Чи мечеть розбив на порох?

Чи халіф де з міста зник?

Рад би знати, що там преці,

Але щось мов тьохка в серці:

«Стережись! Не пхай там ніс,

Де тебе ніхто не просить!

Вже коли бабами носить,

То жартує, певно, біс!»

Крик при студні дужчий, дужчий…

Вже там тлум зібрався злющий,

Вже ревуть - добра не жди!

Чути: «Зрада! Дідьчі штуки!

Дайте нам тих злюк у руки,

Що збавляють нас води!»

Касим теє зачуває,

Вийшов з хати та й питає:

«Люди добрі, що вам є?

Що за крик тут, що за ропіт?

Що з водою вам за клопіт?

Хто води вам не дає?»

«Гей,- говорить хтось з народу,-

Вчора ще ми мали воду

З сеї студні, як хрусталь,

А тепер - що за причина?

Хоч би вам одна краплина!

Не тече, аж серцю жаль!

Що ж нам всім тепер робити?

Чим нам митись, що нам пити,

Чим варити? Гвалт! Розбій!

Гей, біжім до магістрату,

Най на студню сю закляту

Нам порадить що як стій!»

І вже з криком вулицями

З дреколами й палицями

Йде збунтований той тлум:

Тут зітхання, онде сльози,

Там прокляття і погрози,

Галас, крик, і рев, і шум.

Ба, чим ближче до комуни,

Справа, зліва, збоку суне

Все нова й нова юрба:

Водоноси з коновками,

То прачки йдуть з праниками -

Всіх одна жене журба.

Плац широкий заповни́ли,

Заревли всі враз, завили:

«Гвалт! Води, води, води!

Хто нам воду вкрав із студні?

Кляті вороги облудні!

Дайте-но нам їх сюди!»

Страх пішов по всім Багдаді!

Вже й життю пани не раді

На засідання зійшлись.

«Воду красти що за повід?

Найпевніше водопровід

Попсувався десь-колись».

І одні людей втишають,

Другі знов майстрів збирають

Водопровід розслідить.

Не було се легке діло…

Вже геть-геть повечоріло,

Без води пищить, гудить

Весь народ, тремтять всі власти,

Бо тлум гро́зиться напасти

На уря́ди, на склепи…

Аж ось радість! Всі криниці

Буль-буль-буль! Крізь рури з криці

Трисли водяні стовпи.

«Як? Де? Відки? Що за диво?» -

Весь народ пита сквапливо,-

Та ніхто не відповість.

Лиш майстри, які ходили,

Водопровід розслідили,-

Можуть дати певну вість.

Величезний здвиг народу,

Що весь день чекав на воду,

Жде тепер на тих майстрів.

«Ось надходять! Живо! Живо!

Говоріть, яке там диво?»

Тлум реве, немов здурів.

Вечоріло, сутеніло…

Чи було яке там діло

В Абу-Касима, чи ні,-

Щось весь день було так нудно,

Думать годі, спати трудно,

Прочуття якісь скрутні…

То походить, то знов ляже,

То щось пише, то знов маже,

То чита святий Коран,

Та слова перед очима

Скачуть, кров у виски грима,

Мов о стіни б’є таран.

Прочувало серце лихо,

Билось