Таємниця одного дiаманта - Логвин Юрій
До того ж дійти, щоб обшукати його, я не міг. Та й взагалі намагався бути від китайця на такій відстані, щоб його рука не досягла мене. Потім гра пішла краще, і він двічі виграв у мене. Це знов-таки за рахунок того, що я все пильнував за його рухами, а не запам'ятовував карти. Приймаючи карту, я ущипливо йому зауважив:
– Ти добрий картяр, старий. Але скільки ж років ти боявся зустрічатись із своїми, що так занедбав своє мистецтво!
Чжан не образився, сумно захитав головою:
Ти стаєш третім у мене на очах. Отак, як зараз ти мене стережешся, так усі роки після втечі з батьківщини я стерігся і всіх своїх земляків, і тих, хто там довго жив і знав нашу мову й звичаї.
Ти натякаєш, старий, що й мені доведеться все життя блукати вдалині від рідного краю?
О ні, моряче!.. Ти повернешся, і якщо одні тебе шукатимуть, інші тебе сховають. Мене ж ніхто не сховає. А мій фах зразу ж видасть мене у руки влади. Я найкращий з лікарів, хто зараз займається голками, але нічого іншого я не вмію робити.
Лікарі, особливо такі, як ти, шалено заробляють. Повернися додому, купи собі будиночок і тихо живи на заощадження. Хіба тобі багато треба?
– О мореплавцю! У західних землях я за багато років розледащів. Звик смачно їсти, звик до слуг і доброго житла, вбрання хорошого… Та й гараздів ніяких не назбирав – багато моїх скарбів поглинуло море під час переїздів, багато припливло до загребущих лап раїсів та катібів… Але не в цьому справа… Не можна мені живому повертатись на батьківщину… А хто згодиться і за яку плату перевезти мої кістки в рідну землю?..
Старий! Не хочу твоєї близької смерті, але я б це міг вчинити!
Ти? А ти міг би! Проте вся біда в тому, що ти Падуча Зоря Морів! Ти не можеш сидіти тут, у Канбалі, й чекати, поки я помру. Ти повинен мандрувати. Подорож – усе в твоїм житті. Тебе ваблять ночі та зірки. Та що даремне базікати: ти –Падуча Зоря Морів!.. Але… але на всяк випадок я тобі розповім, де треба поховати мої кістки. Пам'ятай: перевезти кістки можна тільки тоді, коли згниє плоть. Я про все подбаю – про ящик і про обгортку для моїх кісток. А все інше полагоджу з місцевими купцями-іудеями. А ти купцям покажеш оцей нефритовий перстень… Бачиш, він якраз підходить тобі на мізинець лівиці. Тільки попереджаю тебе: все треба буде зробити дуже обачно, потаємно та обережно! Бо навіть мій рід, якщо взнає, що ти привіз мої кістки, віддасть їх владі. Тому я мушу розповісти тобі про себе. Почну з самого малечку. Мій дід і батько торгували городиною і зіллям. Серед наших постійних покупців було кілька лікарів. Я змалку крутився в лавці й допомагав старшим. І уважно приглядався й прислухався до лікарів. Вони це помітили і почали вмовляти діда та батька віддати мене в науку до них. Дітей у нашій сім'ї багато, статки невеликі, і мене віддали в науку до лікаря. Повір мені, мореплавцю, я був найкращим учнем, якого будь-коли мали всі мої вчителі! Добре казали наші предки: "Кожен приходить до вчителя зі своєю чашею". Не напружуючись, я випитував у старших усе про хвороби, про ліки й різні інші засоби. І що дивно – лікарі ділилися зі мною своїми скарбами! А ти ж знаєш, як кожен фахівець намагається свої знання зберегти в таємниці! І все, що вони чи пояснювали, чи оповідали, чи я випадково чув, усе так добре запам'ятовувалося мені, що я й зараз можу повторити слово в слово чи відновити рецепт! Аж самому не віриться! Років за шість я випередив свого вчителя в голковколюванні. А що не цурався гострого скальпеля та різного зілля, то став першим серед лікарів нашого міста. Про мене пішла велика слава, і мене запросив на службу сам правитель міста. Він страждав нападами страшних болів у шлунку. А мені пощастило з першого разу миттю вгамувати його страждання. В нього ці напади траплялись при зміні води або при великому хвилюванні. Тому він скрізь возив мене із собою і запаси води з власного колодязя. Те, що він мене скрізь тягав, відривало від хворих. А справжній лікар не може вдосконалюватися без хворих. І тоді мені прийшла одна думка – чому б мені, як і лікарям минувшини, не вправлятися на злочинцях, засуджених до страти? При нагоді я виклав свої міркування правителеві, і він охоче дозволив мені робити досліди на смертниках. Тепер я мав папір від нього до начальників охорони, щоб вони мені допомагали, якщо я попрошу, і щоб мовчали про мої досліди над злочинцями. Я користався грамотою без всяких обмежень, і скажу тобі – з великим натхненням і без упину. Я міг голками за один день зламати найсильнішого бійця. А міг і найжалюгіднішого в'язня за якийсь час, не міняючи йому ані питва, ані їжі, хоч на кілька годин, а повернути до людської подоби!.. Шпигуни все доповіли правителю, і він вирішив сам подивитися на мої дослідження. Моє вміння і надзвичайна вправність дуже йому сподобались. Тепер він став брати мене на допити небезпечних злочинців та бунтівників. Змовників та бійців таємних братств ми допитували втрьох – правитель, його охоронець (він же водночас і писар) і я… Мене смертельно боялися не лише в'язні. Боялися до жаху й охоронці! Бо саме вони знищували тих, на кому я вдосконалював своє мистецтво. Я випробовував на злочинцях усе – і отрути, і протиотрути, ліки і різне дурманне зілля. Робив і операції, і розтини. Вдосконалював форми голок для різних проколювань. І все-все найретельнішим чином записував. І от коли я був у найвищому розквіті своїх сил і вміння, сталася біда. Як і всякий чиновник, мій покровитель втратив пильність, а разом з пильністю всі свої достатки, силу і владу! Як на горе, новим правителем поставили родича одного з підозрюваних у змові. Я ж особливо намагався його зламати, щоб одержати відомості про інших змовників. Відчував – буде біда, якщо він після всього лишиться живий і зможе говорити! Але правитель чогось замудрував і наказав мені зробити все, щоб цей в'язень лишився живий. Через отаку дурість зрушились усі мої мрії, перевернулось усе моє життя. Правителю нічого. Він трохи погаласував перед стратою і замовк. Тепер наш колишній в'язень став справляти малу нужду в його розпиляний череп. А от мені через дурість мого покровителя життя прослалось постійною дорогою втечі і небезпеки!.. Зрештою, так, як і тобі… Тільки ти перед хорошими людьми ні в чому не винний… Моє ж ім'я й досі викликає в людей мого краю жах, огиду і ненависть. Поки був при владі мій покровитель, всі ці шпигуни, чиновники, монахи, охоронці й кати ніби поніміли. Та коли його скинули, скільки вони приписали мені злочинів і звірств! На добру тисячу лікарів-бузувірів вистачило б моїх діянь. По всій країні пішов про мене розголос…
От яку історію розпорів Чжан. Потім він ретельно витлумачив мені, як відвезти його прах на батьківщину. Тоді ми пішли в портову харчевню, ласували там африканськими рибами та плодами, пили пальмове вино і всю ніч грали в карти. І він обіграв мене, від того він аж сяяв. Ось його слова: "Мореплавцю! Ще в мене є трохи часу і сил. А ти можеш знову вирушати в подорож. Краще за все пливи до малабарських країв. Там зараз міжусобиці, війни. Я тобі допоможу дістати доброго софальського заліза та золотого піску з Мошони. Це в Індії зараз найкращий товар для збагачення".
Він справді влаштував мені і доброго заліза, і трохи золотого піску. Ще й дав превеликий запас найкращих ліків від болів у голові та шлунку, а також усілякого дурманного зілля та отрут для їжі, питва і зброї. І як ті ліки мені й людям на кораблі допомогли, ти б знав, о му'алліме! Ні, я думаю, такого лікаря, як Чжан, найближчим часом не буде! Він тримав у голові не менше, ніж ти зірок, різних ліків, трав, отрут і точок, куди треба колоти голки.
Його порошками я врятував багатьох на кораблі, бо напала на моряків якась пошесть. Певно, через їжу. Коли я з ними прощався в Індії, всі вони плакали і благословляли мене. А руббан і нахуда повернули мені плату за проїзд і за харч…
Я дуже вдячний Чжанові за поміч. І весь час його згадую, особливо як мені щастить когось підтримати при хворобі зіллям уже мого виготовлення. Ще рік тому я через індусів-руббанів дізнавався, чи не помер він. Рік тому був ще живий. І хоча гріх його страшний і неспокутний, проте я не бажаю йому смерті. Ще встигне поплисти до Китаю… В Індії я надзвичайно вдало продавав залізо, а золото утаїв від митників. За золотий пісок таємно купив три лали найчастішої води і невимовного червоного кольору. А щоб мене не схопили з ними при обшуку, заклеїв їх у бороду пташиним клеєм. Але амбру не став продавати, і за неї довелося заплатити велике мито, і закят з мене здерли завищений.
Я сидів і чекав доброї нагоди й сталого вітру, як трапилась одна історія. Молодий хормузський купець, син араба та персіянки, потрапив до в'язниці. Чи справді так було, чи на нього наклепали, але його звинуватили, ніби він своїм кораблем перевозив зброю ворогові раджі. Корабель його загарбали, всі товари розпродали на свою користь. І ще з нього вимагали сплати великих грошей. А в той же час від певних людей надійшла звістка із Хормузу, що в нього народився син-первісток, а породілля померла. Раїс не хотів його випустити без викупу, а двоюрідний брат купця не міг зібрати таких грошей. І я через каді зробив заманат11. Віддав свою амбру і всі товари. Собі ж лишив тільки лали в бороді та скриню з дивинами. Я віддав за хормузця всі набутки, бо якось із ним зустрічався в харчевні і трохи бесідував. І присягаюсь Аллахом – не було в ньому такої зажерливості, як у інших купців, тієї пожадливості, що трусить людину, мов лихоманка!
Я почекав до того часу, коли купець вийшов із узилища і відплив з братом до Хормузу. А потім і собі потяг із міста. Бо відчув я, що каді виказав раїсу порту та раджі, хто зробив заманат.
Я хитро вийшов з міста – за невелику платню рибалки-парії перенесли в свій човен мою скриню, загорнуту в сітку. Я вдяг дхоті і разом з ними вийшов у море, ніби по рибу. Вони відвезли мене південніше, може, на добрих десять фарсахів. Там у місцевих шетті-лихварів я винайняв вантажного буйвола і відправився на південь.
У найпівденнішому індійському порту Камбеї я за один лал прикупив в аденських купців трохи коралів, паку сап'яну, шерстяних чорних плащів й поплив через протоку на Цейлон.
На Цейлоні я почав учитись арабському письму і читанню, о мій шейх, о му'алліме! Виявилось, що моє рідне письмо, письмо нашого великого пророка –хай Аллах благословить його і весь його рід! – страшенно складне й плутане.
