Олексій Корнієнко - Чайковський Андрій

Там сильне склепіння, і буде безпечно. Ми туди зараз повиносимо з хати що цінніше й небагато забирає місця. ' Олексій каже:

— Я піду подивитись, що в городі діється.

Небезпечно тепер по городі ходити, там тепер така глота, що не дай Боже! Тебе там роздавлять.

Таки піду, батьку, не видержу. Може, мені вдасться при такім розгардіяшу перейти вал та перескочити мур. Я вже тут багато дечого побачив і довідався, буде що гетьманові розказувати. Спасибі вам, панство, за хліб-сіль, за щиру гостину...— Він поцілував старих у руку, попрощався з усіми.

Хай тебе господь супроводжає, коли так наперся йти. Поздоров від нас усіх пана гетьмана і скажи, що ми його, мов спасителя, вижидаємо.

Олексій вийшов тайними дверима і пішов на ринок. Тут було ясно, мов удень. На вежі ратуші товпилися люди. Народ бігав, мов мурашки, коли їх кийком розпорпаєш. На дахах сиділи люди з гаками і довгими жердками й гасили падаючі іскри, а горіючі куски скидали вниз. Деякі будівлі вже горіли... Та в цій цілій роботі не було ладу. Кожен робив те, що вважав за добре для себе. Олексій пішов до західного муру. Переходив попри кафедру. Тут гули органи і лунав тривожний жіночий спів. Вийшов з другими на мур і побачив те пекло, якого лиш догадувався. А те, що побачив, переходило його уяву: одно огненне море без острівця, без прогалини, навіть жива деревина горіла; мов смолоскипи.

Понад пожарищем літали налякані птиці, прощаючись з своїми гніздами.

Та тут не можна було довго устояти, бо вітер навівав горяччю, що дух захапувало і парило лице.

Олексій зіскочив з муру і втікав зі стисненим страшним болем серцем. Перейшов попри Галицьку браму і подався до арсеналу... Він загадав дістатися тепер до бернардинського! кляштора і роздивитися, що тут робилося. Ця сторона міста була найменше загрожена і від пожару, і' від козаків, бо її обороняв могутній кляштор. У тім куті стрінув якесь рондо. Старшина розумів трохи латину, і Олексій просив його, щоб поміг перебратися через мур до кляштора. Його прислали сюди за ділом, а йому як монахові невільно поза муром кляштора ночувати.

Старшина повірив. Показав, де можна через мур перелізти.

Олексій переліз через мур один і другий, перейшов вал і побіг під хвіртку кляштора та застукав до неї.

Хто там? — запитав дверник.

Frater minor е regula saneti Bernhardi Заскрипів у замку ключ, відчинилася хвіртка. Олексій

опинився на кляшторнім огороді.

— Ти звідкіля írater?

Йду із Замостя від князя Яреми Вишневенького,— каже по-латині.

Ти не знаєш польської мови? — питає дверник по-латині собі ж.

Не знаю, я нетутешній. Моя вітчина Флоренція. В Замостя привіз мене князь Замойський, і я там учителюю в конвікті. Сюди я пішов добровольцем, бо кожен боявся на таке пускатись.

— Ходім до гвардіана2.

Ксьондз-гвардіан сидів якраз у рефектарі3 при вечері. Було тут, крім монахів, багато шляхти, котра почувалася тут безпечніше, як у городі,' котрий вважали за пропащу позицію. Врешті тут давали краще їсти, а там, може, прийдеться незадовго їсти конятину.

Олексій увійшов сюди, вклонився з порога і привітав голосним:

— Laudetur Jesus Christus! Pax huis domu!4 Підійшов до гвардіана і поцілував його пухленьку руку.

Він помітив, що тут ні раз не бентежились тим, що в городі діялось. Тут, очевидно, за тими кріпкими мурами почували себе всі безпечними.

Хто ви, фратер? — спитав гвардіан, придивляючись йому пильно. Олексій говорив по-латині:

Отець Анаельмус із Замостя.— І став говорити усім про своє посольство.

— Де тепер князь Ярема?

1 Менший брат з ордена св. Бернгарда (так називають себе бернардини).

2 Ігумена.

3 їдальні.

4 Слава Ісусу Христу! Мир дому цьому! (Лат.)

— То невсипущий чоловік, дуже тепер у нього праці, бо ладить велике військо і саме прислав мене сповістити ваші милості, що незадовго прийде на поміч. Коли б лише ще тиждень город видержав, то Хмельницький матиме війська князя на спині. Князь велів вам сказати, що як лише ворог заметушиться і стане уступати, городянам треба негайно зробити вилазку і взяти його у два вогні. Я чслуга божий не розумію воєнного діла, я лише передаю слова його милості князя, а вашмосці як воєнні люди вже знатиме, як це зробити. В городі вже про це знають від мене...

Зараз запанувала між приявними велика радість. В тім убогім обідранім монаху бачили усі вістуна недалекої побіди. Олексій помітив, що йому повірили, і тепер не грозить йому нічого, і що~тепер не дуже-то будуть йому заглядати в зуби. Він знав, що в такій біді людина повірить легко у те, чого собі бажає.

Чи князь багато війська вже зібрав?

Коли я виходив із Замостя, то було ЗО 000. Тепер уже, певно, буде більше, бо я виходив перед десятьма днями. Князь рахував на п'ятдесят тисяч добірних жовнірів, найбільше німців. Всі там дивувались, звідкіля у князя стільки грошей узялось, бо всі знали, що князь на Україні усю свою фортуну втратив і вийшов худопа-холком.

Пани знали добре, звідкіля у нього гроші бути. Знав це й Корнієнко, бо довідався від Красовського. Один шляхтич каже:

— А злі язики щебетали, що князь утік з грішми у Польщу, а він що обіцяв, то і додержить.

Корнієнко попросив, щоб цю фразу перекласти йому по-латині, бо як чужинець, польської мови не розуміє. І