Серед темної ночі - Борис Грінченко

Сяє од­на­ко­во i над ха­та­ми, i над го­ро­дянськи­ми будинками­ - скрiзь, де лю­ди зро­би­ли со­бi з ши­ро­ко­го й яс­но­го свi­ту тiс­ний свiт не­во­лi й тем­ря­ви, звi­ря­чої бо­ротьби за шма­ток хлi­ба, за пра­во жи­ти, там, де щед­ра ру­ка мо­гу­чої природ­и роз­ли­ла ба­гатст­во жит­тя i спо­со­бiв до жит­тя i де лю­ди сил­ку­ються всi­ма мож­ли­ви­ми за­хо­да­ми зав­да­ти один од­ному яко­мо­га бiльше му­ки, не­во­лi й крив­ди.

Думки про це не по­ки­да­ють i Зiнька.

Сумно те­пер у Си­ва­ше­вiй сiм'ї.

Дениса вже там дав­но не­ма: не мог­ли прос­ти­ти йо­му, що не обо­ро­нив Ро­ма­на, сам од­дав на мор­ду­ван­ня. Жи­ве Де­нис ок­ре­мо, ба­га­тiє. Ста­рий батько згор­бив­ся, бi­лий як мо­локо зро­бив­ся, за ма­лий час зов­сiм пос­та­рiв­ся. Осум­нiв i Зiнько i, вку­пi з батьком та з ма­тiр'ю, час­то зга­дує i Левантину бi­до­лаш­ну, i без­щас­но­го Ро­ма­на, що блу­кає в холодному Си­бi­ру, нудьгу­ючи за рiд­ним краєм. I ду­має Зiнько про те, чи то бо­жа во­ля, чи то лю­ди са­мi та­кий лад про­мiж се­бе за­ве­ли, що як ко­му так i гар­но се­ред йо­го жи­ти, а як ко­му дак нi­як не мож­на. I тре­ба б, щоб кра­ще зро­би­ти, та як?

Думає по-прос­то­му, по-му­жицько­му, але йо­го дум­ки зай­ма­ють згли­бо­ка те, що не дає спо­кою всiм чес­ним ду­шам, усiм бла­го­род­ним сер­цям, на­му­че­ним за­гад­кою людсько­го жит­тя, на­том­ле­ним пра­цею зад­ля то­го, щоб здiй­сни­ти людське щас­тя…

У Чернiговi, 1900.