💙💛 Класика💙💛 Зарубіжна література💙💛 Дитячі книги💙💛 Сучасна проза💙💛 Фантастика💙💛 Детективи💙💛 Поезія💙💛 Наука, Освіта💙💛 Бойовики💙💛 Публіцистика💙💛 Шкільні підручники💙💛 Фентезі💙💛 Блог💙💛 Любовні романи💙💛 Пригодницькі книги💙💛 Біографії💙💛 Драматургія💙💛 Бізнес-книги💙💛 Еротика💙💛 Романтична еротика💙💛 Легке чтиво💙💛 Бойовик💙💛 Бойове фентезі💙💛 Детектив💙💛 Гумор💙💛 Езотерика💙💛 Саморозвиток, Самовдосконалення💙💛 Психологія💙💛 Дім, Сім'я💙💛 Еротичне фентезі💙💛 Жіночий роман💙💛 Сучасний любовний роман💙💛 Любовна фантастика💙💛 Історичний роман💙💛 Короткий любовний роман💙💛 Детектив/Трилер💙💛 Підліткова проза💙💛 Історичний любовний роман💙💛 Молодіжна проза💙💛 Бойова фантастика💙💛 Любовні романи💙💛 Любовне фентезі💙💛 Інше💙💛 Містика/Жахи💙💛 Різне
всі жанри
Свіжі відгуки
Гість Тетяна
9 листопада 2024 18:08
Інтригуючий детектив. Дуже сподобалася книга
Червона Офелія - Лариса Підгірна
Олена
31 жовтня 2024 19:00
Cучасне українське любовне фентезі - обожнюю 👍 дякую авторці
Неідеальна потраплянка - Ліра Куміра
Таміла
29 вересня 2024 17:14
Любовна фантастика - це топ!
Моя всупереч - Алекса Адлер
Василь
23 вересня 2024 12:17
Батько наш Бандера, Україна Мати…
...коли один скаже: Слава Україні! - Степан Бандера
Сайт україномовних книжок » 💙💛 Класика » Старі гультяї - Нечуй-Левицький

Старі гультяї - Нечуй-Левицький

Читаємо онлайн Старі гультяї - Нечуй-Левицький
моя ста­ра вже підтоп­та­лась. Ви­пи­ти чар­ку-дру­гу то ще зду­жа­ти­му, а до ро­бо­ти вже я нез­дат­ний, - ска­зав дід Гри­цай.

Гості вста­ли, по­дя­ку­ва­ли ха­зяїнам за хліб, за сіль і поп­лен­та­лись че­рез са­док, ко­ли­ва­ючись на обид­ва бо­ки на ході.


Другого дня вранці Мо­туз зай­шов до діда Гри­цая. Во­ни пішли до во­лості, зап­ла­ти­ли пи­са­реві кар­бо­ван­ця, і пи­сар на­пи­сав їм роз­пис­ку. Мо­туз вий­няв з ки­шені кап­шук і одлічив Гри­цаєві трис­та кар­бо­ванців.


Вертаючись до­до­му, Гри­цай зга­дав про пасіку і про вчо­раш­ню при­го­ду в пасіці.


- Одже ж прой­деться про­си­ти Оникія, щоб став за пасічни­ка на ціле літо, бо я за гульнею та за горілкою не впо­ра­юся ко­ло пасіки.


Дід Гри­цай зай­шов до Оникія і най­няв йо­го за пасічни­ка на ціле літо. Оникій на­ки­нув сви­ту на­опаш­ки і поч­ва­лав за Гри­цаєм.


- Не піде тобі на ру­ку пасіка, - ска­зав Оникій, увійшов­ши з Гри­цаєм в пасіку.


- А то чо­му так? До цього ча­су пасіка йшла мені на ру­ку, а чо­му ж те­пер во­на не піде?


- Тим не піде, що в те­бе в пасіці не­ма ні хрес­та, ні об­ра­за Зо­си­ма та Са­ватія. Без свя­то­го Зо­си­ма по­га­на спра­ва ко­ло пасіки, - за­пи­щав дід Оникій.


Оникій взяв со­ки­ру, знай­шов під повіткою вер­бо­ву­ ко­лод­ку й на швид­ку ру­ку зро­бив хрес­та та й за­ко­пав се­ред пасіки; потім поп­ро­сив в ба­би Ориш­ки ор­данської свя­че­ної во­ди, зв'язав з ва­сильків кро­пи­ло й пок­ро­пив во­дою ули­ки.


- Оце, До­ро­ше, я ви­га­няю з пасіки твій вчо­рашній горілча­ний дух. Бо бджо­ла - ху­до­ба бо­жа, а горілка - це зе­ло чор­тя­че: од­но до дру­го­го не сто­сується.


Вигнавши не­чис­ту си­лу з пасіки, дід Оникій по­чав лаш­ту­вать старі ули­ки для но­вих роїв; поз­но­сив їх до річки, по­ви­ми­вав чис­тенько й пос­та­вив су­шиться на сонці.



II



Минуло років зо два. Дмит­ро Мо­туз орав і засівав своїм насінням Гри­цаєве по­ле, зво­зив своїми во­ла­ми на Гри­цаїв тік дідо­ву част­ку хліба. Дід Гри­цай на Мо­ту­зові гроші об­ла­го­див­ся: по­ла­го­див клу­ню і вшив но­ви­ми ку­ли­ка­ми свою ста­ру ха­ту, бо покрівля на хаті бу­ла вже та­ка ста­ра, що до­що­ва во­да тек­ла по стінах патьока­ми і ли­ла­ся крізь сте­лю. Реш­ту Мо­ту­зо­вих гро­шей дід з ба­бою про­пи­ли та про­гу­ля­ли до ос­танньої копійки. Нас­та­ва­ло літо, в Гри­цая що­тиж­ня не­на­че справ­ля­ли хрес­ти­ни або весілля. Ба­ба Ориш­ка ви­но­си­ла ря­ден­це, прос­те­ля­ла під гру­шею. Баб­ки ряд­ком ви­хо­ди­ли в сіней, сіда­ли кру­гом ряд­на і все пи­ли по чарці та ба­ла­ка­ли. Ба­би та мо­ло­диці вна­ди­лись в Гри­цаєву ха­ту, не­на­че в корч­му. Зи­мою во­ни пи­ли в хаті. Лю­де сміялись, як ба­би та мо­ло­диці роз­хо­ди­лись, ви­хо­дя­чи од­на за дру­гою з сіней дов­гим ряд­ком.


- О! вже старі гультяї йдуть з Гри­цаєвої ха­ти, не­на­че з церк­ви, - сміялись чо­ловіки та док­ла­да­ли, див­ля­чись че­рез тин, як ба­би од­на за дру­гою ви­хо­ди­ли з ха­ти, не­на­че кач­ки плив­ли дов­гим ряд­ком на став­ку.


- Ну та й роз­ле­дащів отой ста­рий Гри­цай! все п’єв, та гу­ляє, та мо­го­ричі справ­ляє, не­на­че в йо­го в хаті що­тиж­ня весілля або хрес­ти­ни, - го­моніли сусіди поміж со­бою та су­ди­ли Гри­цая, але самі з ве­ли­кою охо­тою вча­ща­ли на ті ніби­то весілля та хрес­ти­ни.


Трохи не щод­ня дід Гри­цай хо­див до корч­ми, сам пив і дру­гих час­ту­вав. Все бу­ло си­дить ко­ло корч­ми на призьбі, гріється на сонці та ба­ла­кає з чо­ловіка­ми, що сіда­ли з ним ря­доч­ком на призьбі та жда­ли мо­го­ри­ча од діда. Одні лю­де од­хо­ди­ли, другі при­хо­ди­ли, сіда­ли по­руч з дідом, щоб по­ба­ла­кать. Роз­мо­ва тяг­ла­ся, горілка ли­ла­ся, до­ки дідові ки­шені не спо­рож­ни­лись до самісінько­го дна. Дід Гри­цай час­тенько за­хо­див з ба­бою Ориш­кою і до Мо­ту­за, та ще ча­сом і в га­ря­чий ро­бо­чий час. Мо­туз му­сив ки­дать ро­бо­ту та віта­ти діда, му­сив ста­вить мо­го­рич, щоб піддоб­риться до йо­го та за­побігти в йо­го лас­ки. Він знав, що дід Гри­цай до­ти не піде з дво­ра, до­ки не нап'ється по самісіньку шию, до­ки горілка не заб'є йо­му па­мо­років, до­ки дід не бу­де за­то­чу­ва­тись та спо­ти­каться на ході.


- Орисю! чи ти пак знаєш, що в нас вже не­ма ні копійки гро­шей? - ска­зав дід Гри­цай до своєї ба­би.


- Ой, знаю, знаю. Але не знаю, де б нам гро­шей дос­тать, - обізва­лась ба­ба.


- Треба про­да­ти той хліб, що зос­тав­ся, - ска­зав дід.


- Авжеж пак! Спро­дай усе, то потім до­ве­деться ще й з тор­ба­ми йти по ха­тах. Оце га­разд!


Грицаєві хотілось горілки, але пи­ти вже не бу­ло за віщо. Дід ну­див­ся, ни­кав без ро­бо­ти по хаті, по сад­ку, за­хо­див у пасіку, зачіпав діда Оникія. Оникій ог­ри­зав­ся або ча­сом і змов­чу­вав, зна­ючи Гри­цаєві но­ро­ви. Дід не знав, де дітись з нудьги.


- Ото го­ренько! Пішов би до шин­ку по­ба­ла­кать в людьми, та чорт­ма за що горілки ку­пить. Кру­чусь та вер­чусь, мов навіже­ний. Ото яка ха­ле­па тра­пи­ла­ся мені. Ов­ва!


Дід стра­шен­но ну­див­ся. Він пішов до од­но­го діда сусіди, пішов до дру­го­го, по­сидів, по­ба­ла­кав, але ніхто не дав йо­му ані ча­роч­ки горілки.


- Знаєш що, Ориш­ко! а піду я та при­чеп­лю­ся до Мо­ту­за, щоб дав мені ще з п'ятде­сят кар­бо­ванців. Він же за­бе­ре після на­шої смерті усе по­ле за якихсь там трис­та кар­бо­ванців. Не­хай ще тро­хи доп­ла­тить.


- Про ме­не, й піди та при­че­пись. Мо­ту­зи - лю­де добрі, мо­же, й да­дуть тобі гро­шей, - ска­за­ла ба­ба.


Дід аж по­ве­селішав, що так нес­подіва­но доб­рав собі спо­со­бу дос­тать гро­шей. Він підняв вго­ру пох­нюп­ле­ну го­ло­ву. Очі заб­ли­ща­ли. Дід аж осміхав­ся до ба­би, не­на­че ба­ба ста­ла од­ра­зу гар­ною мо­ло­дою мо­ло­ди­цею.


- Вбирайся, ста­ра, та ходім в гості до Мо­ту­за!


- Щось у ме­не сьогодні не­має охо­ти швен­дять по гос­тях, - обізва­лась Ориш­ка.


- Та ну-бо, вби­рай­ся швид­ше! Ще й ко­ми­зиться! Надівай юб­ку чи жу­пан та й гай­да в гості! Швид­ше по­вер­тай­ся! - го­во­рив дід, бо йо­го вже бра­ла не­терп­ляч­ка.


- Оце за­ма­ну­лось тобі, не­на­че в петрівку мерз­ло­го! Швид­ше по­вер­тай­ся! Так-то ста­ро­му й по­вер­таться швид­ко.


Дід ки­нув­ся до скрині, од­чи­нив віко, ви­ки­нув з скрині ба­бин синій су­кон­ний жу­пан, дос­тав з жерд­ки ба­би­ну білу сви­ту й був ла­ден з не­терп­ляч­ки сам одя­гать ба­бу.


- Це тобі за­ма­ну­лось горілки, що ти кру­тиш­ся, як чорт пе­ред ут­ре­нею.


- Та ну-бо, швид­ше! по­вер­тається, як та сту­па! І вже! Тре­ба взя­ти з со­бою й Оникія, щоб ве­селіше бу­ло.


- Нащо він тобі здав­ся? Не­хай си­дить в пасіці.


- Буде ве­селіше. З людьми й ви­пи­ти ве­селіше, і є з ким по­ба­ла­кать: в гурті ка­ша їсться, - ска­зав дід і дре­ме­нув з ха­ти та й поп­рос­ту­вав до пасіки.


Оникій сидів в хо­лод­ку під яб­лу­нею, ко­ло прос­те­ле­но­го ряд­на.

Відгуки про книгу Старі гультяї - Нечуй-Левицький (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: