Син сонця - Джек Лондон

Канаки метнулися виконувати капітанів наказ, і за п’ять хвилин шхуна, долаючи течію, пішла просто до входу в лагуну. Знов вітер ущух, а тоді знов задув з того самого боку, що перше, і довелося назад переставляти вітрила.

- А он і «Нугіва»,- сказав Гриф.- Вони пустили мотор. Дивіться, як жене.

- Усе готове? - запитав капітан механіка, португальця-метиса, що висунув голову й плечі з люка перед самою рубкою і витирав собі з обличчя піт засмальцьованим клоччям.

- Авжеж,- відказав механік.

- То пускайте.

Механік зник у люку, і через хвилину зачмихав і запахкав глушник. Однак шхуна не змогла втриматись попереду. На її два фути «Нугіва» робила три, швидко наздогнала «Малагіні», а потім і випередила. На палубі «Нугіви» були самі тубільці; чоловік біля керма глузливо помахав рукою людям на шхуні.

- То він, Нарій Герінг,- сказав Гриф Малголові.- Той здоровань біля керма, бачили? Другого такого нахаби й негідника на всьому Паумоту не знайти.

Хвилин за п’ять канаки з «Малагіні» радісно закричали, і всі поглянули на «Нугіву». В неї, певне, зіпсувався мотор, і вона вже вповільнила ходу. Матроси зі шхуни повилазили на ванти і заходилися кпити з тих, хто лишався тепер позаду. «Нугіву» ж тим часом обкрутило вітром, і відплив зносив її назад у море.

- А в нас мотор добренний,- похвалився Гриф, коли перед ними розляглася лагуна й вони попростували до якірної стоянки.

Капітан Ворфілд був, очевидячки, вдоволений, але тільки пробурчав:

- Він ще себе окупить, не бійтеся.

«Малагіні» увійшла в саму середину невеличкої флотилії і аж тоді вже знайшла, де об’якоритись.

- Онде Айзекс на своїй «Лялечці»,- зауважив Гриф, вітаючи його рукою.- І Пітер Джі на «Роберті». Він теж поласився на перли. А онде Франчіні на «Кактусі». Всі вони тут, усі покупці. Ну, старий Парлі загребе грошенят.

- А вони й досі не полагодили мотора,- втішено сказав капітан Ворфілд. Він дивився на лагуну, туди, де в прогалині між кокосовими пальмами видніли вітрила «Нугіви».

Будинок Парлі був великий, на два поверхи, збудований із каліфорнійського дерева й покритий цинковою бляхою. Анітрохи не пасуючи до вузького кільця коралового атолу, він стирчав на піщаній смужці, немов якийсь страхітливий наростень.

Скоро «Малагіні» об’якорилася, прибульці склали господареві острова візит чемності. Інші капітани й покупці у великій вітальні розглядали перли, що завтра мали продаватися на торгах. Служники-паумотці, себто господареві родичі, ті, що лишилися ще на Гікігого, частували гостей віскі та абсентом. Серед того строкатого товариства просторікував і кпив сам Парлі, марна тінь колись високого й дужого чоловіка. Запалі його очі гарячково блищали, щоки зовсім позатягало, чуб на голові повилазив жмутами, такі самі шолудиві були й вуса та борода.

- Ой боже! - промурмотів Малгол.- Цибатий Наполеон Третій, тільки попалений, попечений, покандзюблений од сонця. Та й шкарубкий! Не диво, що хилить голову набік, ніби от-от упаде.

- Буде буря,- привітав Грифа старий.- Вам, мабуть, страх закортіло перлів, що ви приїхали в таку погоду.

- Вони варті, щоб податися по них і в пекло,- щиро засміявся Гриф у відповідь, оглядаючи виставлені на столі перлини.

- Дехто вже помандрував туди по них,- закрякав старий Парлі.- Подивіться на оцю! - Він показав на пречудову перлину з невеличкий волоський горіх завбільшки, що лежала окремо на шматку замші.- Мені на Таїті давали за неї шістдесят тисяч франків. А завтра, певне, й більше дадуть, якщо всіх не змете ураган. Отож цю перлину знайшов мій кузен, жінчин родич. Він був тубілець, розумієте, до того ж злодій. Він сховав її. Вона була моя. Його кузен - мені він теж доводився кузеном, бо ми тут усі родичі - вбив його за неї і втік на катері до Ну-Нау. Я гнався за ним, але ну-науський ватажок убив його через ту перлину, ще поки я туди дістався. Еге ж, багато мертвих людей отут на цьому столі. Випийте, капітане. Ваше обличчя мені незнайоме. Ви недавно на островах?

- Це капітан Робінсон з «Роберти»,- сказав Гриф, знайомлячи їх.

Тим часом Малгол поздоровкався з Пітером Джі.

- Я й не уявляв собі, що на світі є така сила перлів,- сказав Малгол.

- Та й я ніколи так багато не бачив,- визнав Пітер Джі.

- Скільки вони можуть коштувати?

- П’ятдесят або й шістдесят тисяч фунтів - цебто для нас, скупників. У Парижі...- Він знизав плечима і звів брови, не зважуючись назвати нечувано великої суми.

Малгол витер спітніле чоло. Решта всі теж упрівали й важко дихали. Криги не було, віскі доводилося пити тепле.

- Гай-гай,- крякав Парлі.- Багато мерців лежить на цьому столі. Я знаю ці перли, геть усі знаю. Бачите оці три? Бездоганно підібрані, правда? Норець з острова Великодня добув їх мені за один тиждень. Другого тижня його вхопила акула - відкусила руку, а зараження крові доконало хлопця. А та велика нерівна! Звичайнісінька перлина. Якщо мені за неї дадуть завтра двадцять франків, то й то добре. А добуто її на глибині в двадцять два сажні. Норець був родом з Раротонги. Побив усі рекорди, пірнаючи, і добув її з глибини в двадцять два сажні. Я бачив його тоді, як він виплив. І тут йому чи то легені трісли чи то корчі на нього напали, бо він помер через дві години. А як голосив, помиравши! Його було чути за кілька миль. Такого дужого тубільця я ніколи не бачив. Півдесятка моїх норців повмирало від корчів. І ще не один помре через ці перли, ще не один.

- Та цур вам, Парлі, не крякайте,- розсердився один з капітанів.- Бурі не буде.

- Якби я був ще дужий, то якнайшвидше дав би звідси драла,- обізвався господар старечим фальцетом.- Якби я був дужий та якби вино ще смакувало мені. Але не ви. Ви всі залишитесь. Я б вам і не давав поради, якби думав, що ви поїдете. Хіба відженеш канюків від стерва? Випийте ще, сміливі мої моряки. Гай-гай, на що тільки люди не зважуються задля маленьких краплин. Осьде вони, красуні. Торги завтра, рівно о десятій. Старий Парлі розпродує перли, і канюки злітаються. Старий Парлі колись був дужчий за них