Син сонця - Джек Лондон

Стерничий жваво повернув кермо, і «Малагіні» плавним поворотом змінила галс.

- Та це ж просто чарівниця! - оцінив шхуну Малгол.- Я не знав, що торгівці південних морів плавають на яхтах.

- Її зроблено в Глостері як рибальську шхуну,- пояснив Гриф.- А глостерські судна будовою, спорядженням, ходом - ті ж самі яхти.

- Протока просто перед вами, чого ви звертаєте? - здивувався англієць.

- Ану спробуйте, капітане Ворфілде,- запропонував Гриф.- Покажіть йому, як то входити в лагуну на гребені відпливу.

- У бейдевінд! - наказав капітан.

- Так, бейдевінд! - відгукнувся канак, повертаючи кермо на півшпиці.

«Малагіні» завернула у вузенький прохід до лагуни великого довгастого коралового острова. Формою своєю він скидався на три атоли, що, розростаючись, колись зіткнулися між собою і вже не змогли розмежуватись. На піщаному кільці купками росли кокосові пальми, проте було багато голих місцин, де положистий берег сходив так низько до води, що пальми не могли там рости. Крізь ті прогалини видніла захищена лагуна; вода в ній була тиха, тільки ледь побрижена. Ця лагуна з нерівними берегами про стягалася на багато квадратових миль, і вода під час відпливу рвалася в море через єдину протоку - таку вузьку, що течія в ній радше скидалася на річкові пороги, ніж на простий вхід до атолової лагуни. Вода кипіла, вирувала, клекотіла і пінявими хвилями сунула в океан. Раз по раз наштовхуючись на «Малагіні», хвилі збивали її з рівного курсу й наче крицевими клинцями відпихали до краю протоки. Шхуна вже чималенько посунулася вперед, але врешті мусила повернутись, бо опинилася надто близько до коралового берега. Змінивши галс, вона стала бортом до течії, що сама винесла її назад у море.

- Настав час на ваш новий дорогий мотор,- добродушно осміхнувся Гриф.

Мотор був вразливим місцем капітана Ворфілда. Він стільки просив і благав Грифа придбати його, аж той таки погодився.

- Він ще окупить себе,- відказав капітан.- Ось почекайте-но. Він кращий за будь-яке страхування. А ви ж самі знаєте, що суден на Паумоту ніхто й страхувати не береться.

Гриф показав на невеличкого катера, що йшов слідом за ними тим самим курсом:

- Закладаюся на п’ять франків, що маленька «Нугіва» випередить нас.

- Авжеж, випередить,- погодився капітан Ворфілд.- У неї потужніший мотор. Ми супроти неї - справжній лайнер, а в нас тільки сорок кінських сил. Вона має десять сил, а сама легенька, як шкаралупина. Вона може загнатися в само пекло, та цієї води і їй не здолати. Тут швидкість течії - десять вузлів.

Отож ця течія, навсібіч крутячи й повертаючи «Малагіні», таки винесла її в море.

- За півгодини потихшає, тоді ми ввійдемо,- сердито сказав капітан Ворфілд; з його дальших слів виявилося, що саме його сердило.- Парлі не має права називати цей острів своїм найменням. На англійських картах, та й на французьких теж, стоїть назва Гікігого. Його відкрив Бугенвіль і лишив йому тубільну назву.

- Хіба не все одно, як він зветься? - озвався комірник, що й досі, користаючи з розмови, не вдяг сорочки.- Головне, що він осьде, під носом у нас, а на ньому старий Парлі з своїми перлами.

- А хто їх бачив, ті перли? - запитав Герман, поглядаючи на всіх по черзі.

- Всі чули про них,- відповів комірник і повернувся до стерничого.- Тай-Готаурі, що ти знаєш за перли старого Парлі?

Підлещений канак трохи збентежився такою увагою.

- Мій брат,- мовив він, крутнувши кермо,- три або чотири місяці працював у Парлі і багато мені розказував. Гікігого дуже багате на перли місце.

- А скупникам перлів ані разу не вдалося купити в нього бодай однієї перлини,- впав йому в слово капітан.

- Кажуть, що як він плив на Таїті зустрічати Арманду, то віз їй цілий капелюх перлів,- казав далі комірник.- Відтоді вже минуло п’ятнадцять років, і він весь час їх збирав. Та й черепашки теж збирав. Їх уже кожне бачило: сотні тонн черепашок. Кажуть, тепер геть усю лагуну вичистили. Може, через це він і оголосив продаж.

- Якщо він справді продаватиме перли, то це будуть найбільші за цей рік торги на Паумоту,- сказав Гриф.

- Та скажіть же хоч до пуття, про що, власне, йдеться? - не витримав Малгол, якому вогка спека дошкуляла так само, як і всім.- Хто він такий, той старий островик? І що в нього за перли? Чому це все така таємниця?

- Гікігого належить старому Парлі,- пояснив комірник.- У нього сила-силенна перлів, він збирав їх довгі роки, а оце кілька тижнів тому оповістив, що завтра продаватиме з торгів. Бачите онде в лагуні стримлять щогли шхун?

- Здається, їх там вісім,- сказав Герман.

- Що вони роблять на такому нікчемному атолі, як оце? - вів далі комірник.- Тут же за цілий рік не набереться копри й на одну шхуну! То вони приїхали на торги, як і ми. Як і оця маленька «Нугіва», що підстрибує за нами слідом, хоч я не второпаю, що вона може купити. Її власник і шкіпер - Нарій Герінг, син англійського єврея і тубілки. Він не має нічого, крім нахабства, боргів та рахунків за випите віскі. На такі штуки він геній. Він стільки грошей винний, що геть усі торгівці Папіїті зацікавлені в його добробуті. Вони дбають про його заробіток, бо іншої ради не мають, а для Нарія це й добре. Ось я нікому нічого не винний, і що з того? Якби я в корчах звалився на березі, мене б там і кинули помирати. Ніхто б нічого не втратив. Інша річ Нарій Герінг, чого б тільки вони не зробили, якби його взяли корчі! Останнього не пожалкували б. Занадто багато в нього вкладено грошей, щоб дати йому померти. Його забрали б до хати, панькалися б із ним, як з рідним братом. Ні, далебі, чесність у грошових справах не така вже й пожиточна, як запевняють.

- А до чого тоді тут Нарій? - сердито спитав англієць і, повернувшись до Грифа, попросив: - Що то за байки про перли? Розкажіть мені з самого початку.

- Коли я щось пропущу, то підкажете,- звернувся Гриф до решти присутніх і почав оповідати.- Старий Парлі -