Долина жаху - Артур Конан Дойль
- Цього слід було сподіватися. Ви помітили картину за спиною в професора?
- Я нічого не проминаю, містере Холмсе. Мабуть, навчився цього у вас. Так, я помітив картину - портрет молодої дівчини, що дивиться вбік, підперши голову руками.
- То картина Жана-Батіста Ґреза.
Інспектор удав зацікавлення.
- Жан-Батіст Ґрез,- провадив Холмс, умостившись глибше в кріслі й стуливши кінчики пальців,- то великий французький художник другої половини вісімнадцятого століття. Нинішня критика більше ніж погоджується з високою оцінкою його робіт сучасниками.
Інспектор збайдужіло дивився на мого друга.
- Краще б нам...- почав він.
- Саме це ми й робимо,- перебив його Холмс.- Усе, про що я кажу, має безпосередній зв’язок із тим, що ви називаєте «берлстонською таємницею». Це навіть можна назвати її справжнім серцем.
Мак-Дональд легенько всміхнувсь і привітно позирнув на мене.
- Ви надто вже швидко міркуєте, містере Холмсе. Ви проминули одну-дві ланки в своїх думках, а я не можу заповнити цієї прогалини. Що може бути спільного між тим давно померлим художником та берлстонським випадком?
- Детективові стає в пригоді будь-яке знання,- зауважив Холмс.- Навіть така дурниця, що 1865 року картину Ґреза під назвою «Дівчина з ягням» було продано на аукціоні «Порталіс» за мільйон дві тисячі франків - більш ніж сорок тисяч фунтів.
Інспекторове обличчя відразу спалахнуло цікавістю.
- Хочу нагадати вам,- вів далі Холмс,- що про суму платні професора можна легко дізнатися з довідників. Він дістає сімсот фунтів на рік.
- Тоді як він міг придбати...
- Отож! Як він міг?
- Дивна річ,- замислено мовив інспектор.- Кажіть далі, містере Холмсе. Мене це справді зацікавило. Дивна річ!
Холмс усміхнувся. Його завжди тішило чиєсь захоплення - то була риса, гідна справжнього митця.
- А як щодо Берлстона? - спитав він.
- Ми ще маємо час,- відповів, позирнувши на годинник, інспектор.- Біля ваших дверей на мене чекає кеб; за двадцять хвилин він довезе нас до вокзалу Вікторія. А щодо цієї картини... Ви, містере Холмсе, якось нібито казали мені, що ніколи не бували в професора Моріарті.
- Так, ніколи.
- То звідки ви знаєте про його кімнату?
- Це вже інша річ. Я тричі бував у його кімнатах - двічі під різним приводом чекав на нього і йшов звідти до його повернення. А втретє... ні, про це я не буду розводитись перед поліційним детективом. Скажу лише, що того разу я дозволив собі переглянути його папери - і наслідки були найнесподіваніші.
- Ви знайшли щось компрометуюче?
- Нічогісінько. Оце мене і вразило. Тепер ви бачите, до чого тут картина. Це свідчить, що він - людина дуже багата. Але як він надбав це багатство? Він неодружений. Його молодший брат служить начальником станції десь на заході Англії. Кафедра дає йому сімсот фунтів на рік. А тим часом він має справжнього Ґреза.
- То й що?
- Висновок дуже простий.
- Ви хочете сказати, що це багатство надбане незаконним чином?
- Отож. Але в мене є й інші причини вважати так: десятки найтонших ниток ведуть звивистими шляхами до середини павутиння, в якому переховується ця отруйна, нерухома зовні істота. Я згадав Ґреза лише через те, що ви бачили цю картину самі.
- Справді, містере Холмсе. Усе, що ви розповіли, дуже цікаво. Навіть більше ніж цікаво - просто дивовижно. Але вкажіть нам на щось певніше. Яким чином він добуває ці гроші? Що це - пограбування, фальшування, вбивства?
- Ви читали коли-небудь про Джонатана Вайлда?
- Ім’я нібито знайоме. Хтось із роману, авжеж? Не дуже я полюбляю цих детективів з романів - це хлопці працьовиті, але ніде не сказано, як вони працюють. Це все чистісінькі вигадки.
- Джонатан Вайлд - не детектив і не герой роману. Це відомий злочинець, що жив у середині минулого століття.
- Тоді мені немає до нього діла. Я людина практична.
- Містере Маку, найпрактичніша річ, яку ви можете зробити в своєму житті,- зачинитися на три місяці в кімнаті і по дванадцять годин на добу читати історію злочинів. У ній усе повторюється - навіть професор Моріарті. Джонатан Вайлд був таємною силою всіх лондонських злочинців, яким він за п’ятнадцять відсотків винагороди дарував свій розум і свої здібності. Старе колесо обертається, і все вертає на попередні місця. Все, що ми бачимо, колись уже було і буде знов. Я розповім вам іще одну-дві речі про Моріарті,- вони можуть зацікавити вас.
- Вони справді зацікавили б мене.
- Я мав нагоду дізнатися, хто перша ланка в цьому ланцюзі - в ланцюзі, на одному кінці якого - цей Наполеон злочинного світу, а на іншому - сотня дрібних крадіїв, шахраїв та пройдисвітів; середню його частину складають найрізноманітніші злочини. Начальник їхнього штабу - полковник Себастьян Моран, так само неприступний для закону, як і сам професор. Як ви думаєте, скільки він платить полковникові?
- Не можу сказати.
- Шість тисяч на рік. Ось вона, ціна розуму, встановлена, як бачите, в дусі американських ділків. Я довідався про це випадково. Це більше, ніж отримує прем’єр-міністр. Це дає вам уявлення про прибутки Моріарті й масштаби, в яких він діє. Ще одна подробиця: я поцікавився кількома останніми чеками Моріарті - звичайнісінькими, найбезневиннішими чеками, якими він сплачує свої господарські рахунки. Їх було видано на шість різних банків. Що ви на це скажете?
- Справді дивно! А що скажете ви?
- Те, що він хоче запобігти пліткам про його багатство. Жодна людина не повинна знати, скільки грошей він має. Певна річ, що в нього не менше ніж двадцять рахунків у різних банках: найбільшу їхню частину розміщено, мабуть, у Німецькому банку чи в «Ліонському кредиті». Якщо вам випадуть раптом один-два вільні роки, то раджу вам присвятити їх вивченню особи професора Моріарті.
Інспектор Мак-Дональд цілком заглибився в розмову. Його розібрала цікавість. Але практичний шотландський розум урешті змусив його повернутися до справи.
- Постривайте,- сказав він.- Ви з вашими бувальщинами відхилилися трохи вбік, містере Холмсе. Зараз нам лише відомо, що між професором та злочином у Берлстоні існує певний зв’язок. Такий висновок ви зробили з
