З неопублікованого - Олександр Олесь
Цвіте в очах твоїх
Ясніше сонць усіх.
10.05.1916
«Ти бідна лілея, побита вітрами…»
Ти бідна лілея, побита вітрами,
Занесена сірим піском,
Ти янгол, вигнанець, прикутий стрілами,
З підтятим навіки крилом.
Ти вже не страждаєш: усе перетліло,
Усе догоріло в тобі.
І тільки душею покинуте тіло
Ще корчиться в муках і годить юрбі.
22.05.1916
«Вас наче гріла кров моя…»
Вас наче гріла кров моя,
Таких байдужих і холодних.
Ах, як страждав і мучивсь я,
Як бився в поривах безплодних...
Я не прощу ніколи вам
За Духа, розп'ятого вами,
І досі сниться мені хам,
Що виріс з вас, маленькі хами.
І от тепер, коли стою
Один я на високій скелі,
Я з висоти востаннє п'ю
За розквіт дикої пустелі.
Хотів би крикнути вам, пси!
Але прокльони душать груди,
І сліз гарячих голоси
Кричать: мовчи, їх Бог осуде.
12.05.1916
«І знов журба, нудьга безмірна…»
І знов журба, нудьга безмірна,
І сни тривожні, весняні.
О, де ти, ластівко невірна,
В якій далекій стороні?
Кому тепер небесні очі
Потоки сонця в душу ллють,
Чиї уста в майові ночі
Нектар із уст-коралів п'ють?
З ким ти ідеш рука за руку
Серед квіток, зелених трав,
Хто кинув в серце мені муку,
Але навіки щастя вкрав?
17.05.1916
«Перша блискавка весняна…»
Перша блискавка весняна,
Перший грім в небесній млі,
Вся природа, наче п'яна,
Б'ється, гнеться до землі.
Гей, природі не хилися,
Словом, грудьми стрінь громи,
В чеснім бої оновися
Після довгої зими.
2.04.1916
«Нехай старці ми і каліки…»
Нехай старці ми і каліки,
Нехай ходячі ми мерці,
Не все ще втрачено навіки,
Ще плаче ліра в нас в руці
А та рука, що може грати,
Зуміє взяти і меча,
Залізні грати перервати
І горе скинути з плеча.
Навічно вічний дух народу
Волає, терпить ланцюги.
Ударе грім колись в негоду,
І він покине береги.
26.04.1916
«Ідіть собі, я вас не знаю…»
Ідіть собі, я вас не знаю,
Чужі, далекі ви мені.
Я навіть рани забуваю
На власнім тілі у труні.
А тут [побачив], хто живому
Могилу викопав дарма,
Згорів [він весь] в огні палкому.
Гай-гай! І попелу нема.
Що? Грати вам? О, як [ви] сміли
Мене просити, щоб я грав,
Кому ви руки покрутили,
Хто струни з [реготом] порвав?
Ідіть собі, я вас не знаю,
Я сам від вас утік у ліс,
Я мовчки сам собі співаю,
І плачу мовчки я без сліз.
26.10.1916
«Погляньте ви: я сплів вінок…»
Погляньте ви: я сплів вінок
На ваші голови похилі
І насадив ясних квіток
На чорній батьківській могилі.
Я скинув вам ярмо з плеча,
Обмив сльозами рану кожну,
В безсилі руки дав меча
І силу влив непереможну.
А ви на себе плюєте
І лижете вельможі руки,
І рідну матір ведете
Щодня на сміх, на глум, на муки.
Так киньте ж швидше папірці,
Проводирів, синів народу,
Бо через вас батьки-мерці
Почервоніють вперше зроду.
7.04.1916
«Невесело! Недоля серце точе…»
Невесело! Недоля серце точе,
Журба мій світ в'ялить,
І снігом цвіт летить
В мої осінні ночі.
Покликати б? Ні друга, ні людини!
Упасти б на плече,
[Заплакать] гаряче,
Забутись на хвилину.
Дарма! Нема нікого - повмирали,
Одні ще малі,
А другі вже в землі.
І всі чужими стали.
І кобзу я, свою сестру кохану,
Спалив в своїм огні,
Що жалила мені
Мою криваву рану.
Невесело... І що робити мушу...
І що з життям зроблю?
І як я розкую
Мою закуту душу?
А мушу, я мушу щось зробити,
Розбити ланцюги,
Розлити береги,
В світах себе розлити.
Хіба що смерть? Але й вона безсила,
Невільна над хрестом
І мусить буть з вінком,
З вінком моя могила!
30.10.1916
«Ти тільки погляд спинила на мить…»
Ти тільки погляд спинила на мить,
В мене, як вражене, серце щемить
Щастям і мукою,
Жахом, розлукою,
Плаче, всміхається,
В небо зривається,
З небом зливається...
Тільки поглянула, о чарівна,
Знаю, що сон ти і погляд-мана
Серця холодного, серця самотнього
8.03.1916
«Побіжім з тобою, люба…»
Побіжім з тобою, люба,
В чарівну країну гір,
Де вітри-співці нас стрінуть
Безтурботним дзвоном лір.
Де розкажуть нам дерева
Гір незайманих казки,
Де нам пісню заспівають
Новороджені струмки.
Де душа твоя з моєю
Втайні зіллється в одну
І напоїть щастям землю...
20.05.1916
«Я не зберіг пісень, що ти співала…»
Я не
