З неопублікованого - Олександр Олесь
І потопчи свої степи.
Іди на вулицю брудну,
Брудним розпусникам віддайся,
П'яниці п'яною продайся
І ляж самотньою в труну.
Але жахайсь вернутись знов,
І краще кинься в чорні прірви.
О, краще серце бідне вирви,
Коли прокинеться любов.
25.12.1915
«Кажи, кажи чудесну казку…»
Кажи, кажи чудесну казку,
Співай, співай душі моїй,
Неси мене на крилах мрій
В зелений ліс, в таємний ліс.
Облитий місячним промінням,
Де феям фавн на дудці грає,
Де фея папороть зриває,
Веди туди, бо тут тюрма.
Повітря, сонця тут нема.
Тут рідний брат обнявся з катом,
І хто з них кат, і хто з них брат,
І хто з них буде хоч пілатом?..
[1915]
«Нема того, за ким сумує доля…»
Нема того, за ким сумує доля,
Кого виспівують вітри,
Хто вже не вернеться ніколи
В оседлі гірські хутори.
Не чути вже його флояри,
Не ллється пісня юнака.
Шуміть, смереки, плачте, хмари!
О, будь, як пух, земля легка!
6.03.1915
«Поезій вам?! Хи-хи-хи!..»
Поезій вам?! Хи-хи-хи!
Поезій вам! Сміхи, сміхи.
Музики, може?
Змилуйсь, Боже!
Мене так страшно не труси,
Бо других кишок не даси.
Громів і стріл вам? Ха-ха-ха!
Хи-хи, далеко до гріха?
Півгривні... Може?
Змилуйсь, Боже,
Вам гасла того! Пах-пах-пах!
Нам тільки гасла - і пах-пах.
Насіння, може?
Змилуйсь, Боже,
Мене безбожно не труси,
Бо других кишок не даси.
5.03.1915
«Із пісень своїх, як з квітів…»
Із пісень своїх, як з квітів,
Я вінок тобі сплету.
А із сліз скую на чоло
Діадему золоту.
В темну ніч огнем кохання
Я осяю образ твій,
Сам себе в огонь я вкину,
Щоб згоріти без надій.
24.02.1915
«Стояла в хмарах ти, а я літав над ними…»
Стояла в хмарах ти, а я літав над ними,
І крикнув я тобі: «Летім!
Летім дорогами ясними,
Купаймось в морі голубім!»
І усміхнулась ти зорею,
І радо крикнула: «Лети!
І на землі, і над землею
Стреми до кращої мети».
Я падав, пройнятий стрілою,
Я мимо тебе падав в яр,
І знов усмішкою ясною
Я був осяяний із хмар
2.03.1915
«Нема тії, якій співаю…»
Нема тії, якій співаю,
Удень виспівую пісні,-
Вві сні ридаю.
Нема тії, яка дурила,
Яка мені без вороття
Життя розбила.
Вернуть її немає змоги,
А все простив би, як прощав,
І впав у ноги.
4.03.1915
«Відкіль, відкіль тебе я знаю…»
Відкіль, відкіль тебе я знаю,
Твої і очі, і уста...
Уста?! Я зараз пригадаю...
Ось і згадав! Ні, ти не та!
Щось дивно-дивне, щось таємне
Неначе випало із мли...
Чомусь над море Середземне
Мене думки перенесли.
Ах, Віареджіо! І море,
І гори в злотному вінку,
Рожевий захід і простори...
І ти, як квітка, на піску.
Але... уста?! Не пригадаю.
Не... цілував я уст твоїх.
Перепрошаю, о мій раю!
Я поцілую безліч їх!
6.03.1915
«Сиджу... бандура на стіні…»
Сиджу... бандура на стіні...
Зірвав я струни і не граю.
І дивно-весело мені...
Я струни всі в одну сплітаю.
Навік повісив я бандуру...
І всі пісні мої в труні.
Я бич плету на вашу шкуру,
І дивно-весело мені.
17.03.1915
«Ми не зустрінемось до суду…»
Ми не зустрінемось до суду,
А нагло стріну - одвернусь.
Хоча тобою жити буду,
Хоча одній тобі молюсь.
Другого бога я не знаю...
Ти бог і розум-демон мій!
Одну тебе кляну й шукаю
В світах, в пустелі світовій.
Смієшся, граєш ти любов'ю:
Ха-ха-ха-ха! Сміюсь і я...
Хоч плачу сам і сходжу кров'ю,
І в ранах вся душа моя.
1915
«Плазую я по багнах всюди…»
Плазую я по багнах всюди,
Огарки в темряві свічу,
Хоча огнем палають груди,
Хоч довгі крила волочу.
Трагікомедія не в тому,
Коли літав я в синій млі,
Мене у небі голубому
Ніхто не вгледів із землі.
[1915]
«Поете! Лицарю краси…»
Поете! Лицарю краси,
Зірви свої лілеї
І їх востаннє піднеси
Твоїй прекрасній феї.
Ти правиш месу. О, чудний!
Поглянь: твій храм порожній,
Єдиний промінь весняний
Забіг, як подорожній.
Розвій туман облуд і чар,
Що в’ються над тобою.
І йди на вигон, на базар...
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
І що юрбі твої слова,
Громи і срібні духи,
Коли на ліжку голова
І під кожухом вуха.
І їй життя не пророкуй,
(Не жити Україні).
А храм оплаканий зруйнуй
