З неопублікованого - Олександр Олесь

в сльозах мої долоні,-

Потонули береги.

 

14.10.1917, трамвай

 

«Стоїть, сміється і віта…»

 

 

Стоїть, сміється і віта,

Як сон, як мрія золота,

І на бенкет мене зове

Таке ласкаве і нове...

 

Я глянув в душу. Пустка в ній.

Я подививсь на саван свій.

О, як мені на свято йти?

Життя, життя, спізнилось ти.

 

14.11.1917

 

«Ви сонця ждали так давно…»

 

 

Ви сонця ждали так давно...

І ось в огні зійшло воно.

Чого ж злякались ви горіння,

Чому сховались від проміння

І враз спустилися на дно?

 

Вам стала рідною тюрма!..

Ах, дати б вам хоч край ярма,

Хоч шмат комусь за щось покори,

Лякають вас ясні простори,

Лякає воля вас сама!

 

24.12.1917

 

«Прийми уклін, шляхетний друже…»

 

 

Прийми уклін, шляхетний друже,

Прийми і тугу без кінця,

Але хай прикладом послуже

Твій образ лицаря-борця.

Як син народу, щирий, вірний,

Ти душу всю йому віддав

І в боротьбі своїй безмірній

Себе на жертвенник поклав.

Спочинь на мить... Поглянь навколо.

Ідуть з корогвами полки

І на твоє прекрасне чоло

Несуть нев'янучі квітки.

 

19.12.1917

 

«Не пізнаю тебе, мій краю…»

 

 

Не пізнаю тебе, мій краю.

Згубив ти стежку до мети.

Безмежна ніч була, я знаю,

Але осліп од сонця ти.

 

Загальнолюдські ідеали

Тебе на кручі повели,

І шлях твій рідний заховали

Під полог вранішньої мли.

 

Непевний, краю мій, у тебе спільник,-

Сьогодні він тобі і друг, і брат,

А вчора ще він був насильник

І духа Божого жорстокий кат.

 

Зміцнів би ти! Поставив на сторожі

Свідомість! Міць... І не страшні

Тобі були б всі заміри ворожі

І всі примари вдалині.

 

Подумай, встань! Згадай неволю.

Ясне майбутнє уяви

І привітай велику волю,

І долю в хату позови.

 

29.11.1917

 

«Ридайте, струни! Знову хмари…»

 

 

Ридайте, струни! Знову хмари

Над рідним краєм гнізда в'ють,

І знов старі страшні примари

На темнім обрії встають.

 

Не вміли волі шанувати

Одвічні зрадники-раби...

Ридайте, струни, через грати,

Порвіться, струни, від ганьби.

 

29.11.1917

 

«Хай гасне вечір, ніч прийшла…»

 

 

Хай гасне вечір, ніч прийшла

І захід мій квітками вкрила.

Пожежі в небі розлила

І душу сонцем затопила.

Хай гасне вечір. Струни дай.

Хай грім з-під струн моїх поллється

І серце, сповнене украй,

На всесвіт скрикне і

Порветься!

 

18.12.1917

 

«Так і ллються струмки…»

 

 

Так і ллються струмки

З-під моєї руки,

Так і ллються пісні

Безтурботні, ясні.

 

Із моєї руки

Вилітають пташки,

І співають вони

Про весну восени.

 

З-під моєї руки

Виростають квітки

І цвітуть по лугах,

По ярах, по снігах.

 

І дивуються всі

Моїй дивній руці.

Але тайни не в ній,

А в голубці моїй.

 

Се співаю не я,

А голубка моя.

Ні, неправда! Вона

Все мовчить, чарівна.

 

Се співає співець,

Чарівний олівець.

Він і квітне в казках,

І щебече в струмках.

 

Не співає - цвіте

Се перо золоте,

Що голубка дала

З золотого крила.

 

21.12.1917

 

«Моя душа жила в бандурі…»

 

 

Моя душа жила в бандурі...

Як не дограю я пісні,

Нехай на ній дограють бурі,

Коли я буду у труні.

 

Коли лежатиму в могилі,

Повісьте кобзу на хресті.

Нехай вітри ширококрилі

Торкають струни золоті.

 

Нехай вночі листок пожовклий

Впаде на неї восени,

Мов оживе мій жаль замовклий

І заридає із труни.

 

Нехай останній раз продзвоне

Бандура пісню голосну,

В устах моїх заснуть прокльони,

І сам навіки я засну.

 

17.12.1917

 

«Криваво-чорні хвилі йдуть…»

 

 

Криваво-чорні хвилі йдуть,

Наш рідний острів в небезпеці...

Хай дзвони жахом загудуть,

Хай нагло виростуть фортеці.

 

Будуйте мури! Вище стіни!

Сини народу, під стяги!

Навколо люті вороги,

Кати одвічні України.

 

Криваво-чорні хвилі йдуть,

І в сурму смерть на хвилях грає...

Назустріч їй громи гудуть

І кров'ю жертвенник палає.

 

1917

 

«Не вам судить мене, пігмеї…»

 

 

Не вам судить мене, пігмеї,

Національні крамарі.

Палає кров душі моєї

В усмішці ранньої зорі.

 

Свій гнів, любов, журбу, зітхання

Я вплів у страдницький вінок,

І ще задовго до світання

Шумів пісень моїх поток.

 

І влився він у брязкіт зброї,

В гаряче серце вояка,

В усмішку мрії молодої

І в вічну пісню юнака.

 

1917

 

«Однаково! Не жити вдруге…»

 

 

Однаково! Не жити вдруге.

А раз як-небудь проживу.

І ріку в бурю і в негоду

Без ваших човнів пропливу.

На скелях буду спочивати,

Один в своїй самотині.

Для мене хвилі будуть грати,

Вітри співатимуть мені.

До мене чайка сизокрила

На груди квіткою впаде...

І затремтить у