З неопублікованого - Олександр Олесь
Та вірив я і вірю тільки диву,
І диво буде на землі.
Колись засяє в бурю, в зливу
Вінок у тебе на чолі!
20.08.1916
НА БЕНКЕТІ
Огні, квітки і привітання
Слова і крики голосні.
А я тобі, моє кохання,
Складаю з тугою пісні.
О чом не зникнуть всі навколо
І не погаснуть всі огні -
Ясніш стократ прекрасне чоло
Світило б в темну ніч мені.
Не йди відсіль, лишись зо мною.
Засяють вічні зорі нам,
Засяють близько, над тобою!..
І стане темно небесам.
3.10.1916
«На крилах радості, на крилах мрій кохання…»
На крилах радості, на крилах мрій кохання
Летім відсіль, з країв туманних,
Туди, де сонце золоте
З проміння наш вінок плете.
Туди, де море Середземне,
Могуче, вільне і таємне,
В литаври, в бубни, в арфи б'є
І жаль в орлячий гнів кує.
Летім туди, моє кохання,
Бо тут повільне умирання,
Тут проти нас життя само...
[1916]
«В степу до срібного струмочка…»
В степу до срібного струмочка
В гарячий день летять гадки,
Пташки над ним пісні співають,
Устами тягнуться квітки.
Летять думки мої до тебе,
Як зграї птахів степових,
І довго, довго п'ють натхнення
З твоїх усмішок золотих.
[1916]
«Болить моє серце... Мовчу я, терплю…»
Болить моє серце... Мовчу я, терплю,
Ще раз безнадійно люблю...
Чому я не вітер?.. Схопив би її,
Поніс би на крилах в гаї.
Болить моє серце... Мовчу я, терплю,
Даремно я молодість кличу свою...
Як мрець я, як тінь між живими іду,
А скрізь розцвітають троянди в саду.
А скрізь поцілунки, усмішки ясні,
І галас, і сміх, і весільні пісні.
Чому я не вітер?.. Схопив би її,
Поніс би на крилах в гаї.
20.05.1916
«Хтось сон злякав, а світ світає…»
Хтось сон злякав, а світ світає,
І ранок, вічно молодий,
Небесні очі розкриває
І, променисто золотий,
Вінок на чоло надіває.
Я не засну... Таємна сила
Мене кудись в простори зве...
О, де ви, молодості крила,
О, де ти, море життьове,
О, де ти, де ти, кобзо мила?
27.03.1916
«Погас огонь в душі моїй…»
Погас огонь в душі моїй,
Руїна, попіл, пустка в ній,
Вітри і хвилі не шумлять,
Громи і сурми не гримлять.
Все спопеліло: сльози, кров,
І гнів, і розпач, і любов.
Ах, як я змучився в огні,
Як тяжко хочеться мені
Кудись втекти з сеї пустелі
В краї, далекі і веселі,
Не спати, ні! В борні, в бою
Співав би пісню я свою,
А тут я корчусь в шалі мук,
Тут кобза падає із рук,
Тут сохнуть сльози, гасне гнів,
Тут рай навік глухих рабів,
Тут з тіла кров кайдани п'ють
І з душ їх корені ростуть.
29.04.1916
«Замовкла кобза золота…»
Замовкла кобза золота,
Висить рука моя безсила,
Де грім гримить, мовчать уста
І пісні згортуються крила.
І що я слізьми їм скажу,
Коли життя [стікає] кров'ю.
Невже я рани остуджу
І окроплю серця любов'ю?
Мовчи, о кобзо золота,
Хай божевільний світ [питають],
І вже розп'ятого Христа
Кігтями вдруге розпинають.
2.05.1916
«Що з тобою, серце? Вмерло ти чи спиш?..»
Що з тобою, серце? Вмерло ти чи спиш?
Чом ти ні до кого птахом не летиш?
Глянь: весна навколо, сонце і квітки,
І дівочі очі сяють, як зірки.
Хай любові зроду не зазнала ти,
Але як з весною радісно цвісти,
Виливати тугу в голосні пісні
І щасливим бути в золотому сні.
2.05.1916
«Коли б лишився я в селі…»
Коли б лишився я в селі,
Його робітником і другом,
По груддях рідної землі
Ходив би я тепер за плугом
Радів би сонцю і весні,
Радів би жайворонку в полі,
І сам би весело пісні
Складав я мимоволі.
І думка б тішилась моя,
Що їх співатимуть селяни,
Що їх співцем зроблюся я
І пісня втіхою їм стане.
А тут і слів я не знайду,
І заспівати не зумію,
Я тут дурію в їх чаду,
Я тут щодня ховаю мрію,
Як плачуть всі в журбі німій,
Я сам на цілий край ридаю,
І іскри радісні надій
Із струн натягнутих зриваю.
Аж зирк: уже сміються всі,
Щебечуть весело пташками,
І я молюсь життю, красі,
І я квітчаю їх квітками.
Ще мент - їм хочеться борні,
Вони обурені без краю,
А я вже верхи на коні
По полю соколом літаю.
В їх сльози, сміх і гнів злились
В якесь болото безутішне.
І, люба юносте, вернись,
Веди мене в село безгрішне.
5.05.1916
«Красі твоїй молюсь!…»
Красі твоїй молюсь!
Ночей-очей твоїх боюсь!
Не вірю ночі їх.
(Була в очах твоїх?)
Страшить мене пітьма,
Хоч папороть
