З неопублікованого - Олександр Олесь
Хай він з піснею сумною
Низько полетить...
[1916]
«А грім реве, а дощ гуде…»
А грім реве, а дощ гуде,
І хвилі груди розривають,
Сміються, плачуть, проклинають,
І щось страшне, майбутнє йде.
І глянув демон в прірви ран,
І гнівом очі зайнялися,
І іскри-сльози полилися
З очей на чорний океан.
І знявся він, і полетів
Під браму райську кинуть сльози,
Свої жалі, свої погрози...
Своїх проклять безсилий гнів.
[1916]
«На землю капає гаряча кров…»
На землю капає гаряча кров...
І в'ється над землею.
Хтось вже сміється над душею,
Комусь потрібна кров моя,
Хтось ворог мій...
З моєї крові сходе [цвіт],
З моєї крові сходять квіти,
Цвітуть, [пахтять]... О Боже мій,
Квіткам потрібна кров моя.
Який кривавий я...
В сльозах ридає моє серце,
Як вітер плаче.
Хтось прислухався до плачу,
По полю хтось квітки зриває
І з них вінок мені плете
На чоло зрошене, криваве.
30.10.1916
«Ти землю всю квітками заквітчала…»
Ти землю всю квітками заквітчала,
Ти цвіт промінням пройняла
І крила вільного орла
мені дала,
І на простори показала.
І я не жив, горів! Душа горіла.
І мозок мій палав в думках,
І кобза в райдужних світах
в моїх руках
Еола арфою гриміла.
Ти знов прийшла після розлуки,
І я тебе прогнать не міг,
І вже не впав тобі до ніг,
і вже не зміг
Узять тебе на дужі руки.
Мовчи... мовчи! Чужа мені ти,
іди... лиши... не муч... прощай...
Я втратив все: надію, рай.
Іди на край.
Я втратив все на білім світі.
20.11.1916
«Скільки лавра розцвіло навесні…»
Скільки лавра розцвіло навесні,
Стільки пісень в моїм серці літає.
Всі тобі думи мої і пісні,
Другої в серці немає.
Сонце закохано в землю, квітки
В коси шовкові вплітає,
В'ються круг тебе пісні-ластівки,
Серце ж саме - умирає.
23.05.1916
«Цвітуть акації, залиті білим цвітом…»
Цвітуть акації, залиті білим цвітом.
Хвилюється зелене море їх,
А білий цвіт, як білий шум на хвилях,
Шумить-шумує, як вино.
Подібно я до келиха припав устами
І п'ю нектар, мов усміх сонця того,
Мов голос Бога слухаю душею,
І хміль п'янить мене, і плачу в щасті я.
1.06.1916
«Ти й не знала, що пісні…»
Ти й не знала, що пісні
Я вже рік тобі співаю...
Але як я їх згадаю,-
Стільки пташок навесні
серед гаю.
І нащо тобі вони?
Хай в душі моїй літають
І про сни мої співають.
Се цвітуть останні сни,
одцвітають.
Гасне, гасне вечір мій.
Ти на хмарах сонцем граєш,
Їх усмішкою вітаєш,
Мов квітками моїх мрій,
їх квітчаєш...
Чи ти любиш, ти моя?!
Так хай вечір мій згасає,
Моє серце запалає!
Чуєш, люба, солов'я?
Хай ридає.
21.11.1916
1917
«Остання пісня жалібна…»
Остання пісня жалібна
І, може, пісня лебедина
Нехай простогне, пролуна,
Моя улюблена, єдина.
Прости! Прощаюсь, як з життям,
Як з сонцем, з небом, з вітром, з полем,
Яким палюсь я каяттям,
Яким я гострим ріжусь болем.
Чому так сталось? Хто розняв
Навік до суду наші руки,
Хто захотів, щоб я прокляв
Сей Божий день, сей день розлуки?
Прощай! Я душу напоїв,
Налив на цілий вік журбою,
І кожний мій і плач, і спів
Віки дзвенітиме тобою.
12.01.1917
«Не вернуться крилаті мрії…»
Не вернуться крилаті мрії,
Ясне тремтіння наших душ,
І ти минулого не руш,
Нехай в труні воно дотліє.
Над попелом сіріють вежі,
Під попелом сичать огні,
І їх обернуть знов в пожежі
Твої дихання вогняні.
Ходи, дивися в дні осінні,
Ходи в них привидом блідим
І слухай вітру голосіння
Над чимсь безмірно дорогим.
О ні! В могилі поховати
Тебе живу не можу я,
Без тебе жити і страждати
Стократ страшніш, ніж смерть твоя.
Хіба погасли твої очі
І одцвіли твої уста,
Хіба зігнувся стан жіночий
Вагою вічного хреста?
Ні, ні! Іди, моя, моя навіки,
Моя в житті, моя в труні.
Знайшли самі в собі ми ліки,
В своїй сердешній глибині.
24.01.1917
«На волі сокіл! В небі зник!..»
На волі сокіл! В небі зник!
Короткі руки - не дістати!
Даремні ваші плач і крик,
Розбиті ваші грати!
Не будьте блазнями, смішні!
Не плигайте, лисиці, вгору!
За ваші мури навісні
Він не віддав свого простору.
7.04.1917
«Люблю. Без пам'яті люблю…»
Люблю. Без пам'яті люблю…
Хай, може, більше проклинаю.
Я знаю - сам себе гублю,
Але не можу, і кохаю...
Хто ти? Ти
