Нова заповідь - Винниченко Володимир

Це — так. Бо колишня монархія ґрунтувалася на певній історично-соціяльній структурі людського суспільства. Але ця структура змінилася. Отже, ясно, що й форма монархії повинна змінитися. Тоді вождем людських мас було феодальне дворянство. Воно творило свою культуру, свою цивілізацію, свої державні й міжнародні форми співжиття. І свою монархію, містере Стовере, і свою монархію! Але феодальне суспільство переросло, переродилось у суспільство капіталістичне. Вождем людства став капіталізм. Він теж утворив свою культуру, свою цивілізацію, свої форми державного й міжнароднього співжиття. І ясно, містере Стовере, що він створить і свою форму монархії. І зауважте: капіталізм має все виразнішу й виразнішу тенденцію до найбільшого поширення, до універсаль-ности, до стертя всіх кордонів. Кордони його душать, кордони стоять у кричущій суперечності до всього його єства. Він мусить їх знищити, розвалити, він мусить мати вільний простір своєї творчості. Це закон капіталізму, це імперіялістична доба його. І в цьому, містере Стовере, причина воєн: у війнах геній людства здійснює своє призначення. І війна, містере Стовере, може бути знищена тільки війною, всесвітньою, все-земною війною, яка дасть всесвітню, єдину на всю планету монархію. Тоді кінчиться конкуренція, ворожнеча й боротьба між народами. Тоді війна зникне навіки! Все інше — тільки даремні, дитячі загорожі потокові, що летить згори. Не перепиняти цей потік треба, а допомагати йому!

Маркіз зірвав руку з фотелю й сильно, натхненно махнув нею.

— Так, містере Стовере, тепер я цілком одверто й прямо скажу: не перепиняти, а допомагати, організувати, свідомо волею направляти стихійний напрям історії людства. Чому я вам першому викладаю свою ідею? Тому, що і у вас, містере Стовере, я бачу найкращого представника капіталізму, може, навіть кандидата на трон світової капіталістичної монархії. Так, так, містере Стовере! Феодальним монархом ставали найдужчі, найсміливіші, найкращі з дворянства. Те саме має бути в процесі творення капіталістичної монархії. Ви — з природи своєї вождь, диктатор, монарх. А, крім того, містере Стовере, ви якраз той монарх, який закладає династію. Такі монархи мають у собі елементи містичні, пророцькі. О, так, містере Стовере, я не вагаюсь одверто і сміливо визнати великим те, з чого ці комуністичні дурники сміються. Так, містере Стовере, ваша заповідь геніяльна. Це заповідь нового пророка. Дурники глузують! "Ану, спробуйте робити те, що ви проповідуєте!" Так, містере Стовере, ви дійсно можете і повинні проповідувати те, що самі робите. Так, так! Ви — мільярдер! Ви — один із владарів світу? Ви — один із найдужчих, найкращих? Ви вмієте бути жорстоким, невблаганним? Ви вмієте тримати маси в покорі й слухняності? Правда все це? Правда! Так, отже, не соромитись цього треба, не ховати, не виправдовуватись, як це роблять "де-мо-кра-ти", а гордо й сильно проповідувати те, що самі робите. Отакий повинен бути кандидат нової, вищої монархії, монархії капіталізму!

Очі маркізові стали мокро-блискучі, як скло після дощу.

Стовер уже не супив понуро брови, а кумедно, застигло дивився в лице маркізові. І коли маркіз зробив павзу, щоб утерти губи, він похитав головою й переконано сказав:

— Ну, тепер я дійсно готовий сказати, що ви трохи божевільний. Твердо готовий сказати.

Маркіз піднято, немов аж задоволено засміявся.

— Ваші слова мене не дивують, містере Стовере, ніяк не дивують. Трохи божевільний? Ви і не могли б інакше сказати.

Стовер знизав плечима, посміхнувся й з чекальною цікавістю сказав:

— Ну, добре. Як же ви гадаєте встановити вашу світову монархію? Яким способом?

Маркіз теж посміхнувся.

— Тим самим, містере Стовере, яким установлялися скрізь і завжди монархії: силою дужчого, боротьбою, війною. Містере Стовере, зверніть увагу на таке чудне явище: ввесь світ, і маси, і вожді, всі жахаються від самої думки про війну? Так? Усі гарячково шукають способи знищити війну? Так? А тим часом, дивіться, всі переконані, що нова війна буде, неодмінно буде, страшна, всесвітня війна. Що це таке, я вас питаю? Чи немає у вас такого враження, що за людством стоїть якась інша, дужча за нього воля? Га? Так, містере Стовере, стоїть: це воля генія людства.

— Але монархія, монархія чого встановиться? — гаряче скрикнув Стовер.

Маркіз ледве помітно посміхнувся.

— Чого? Того, що монархія — це найкраща гарантія миру внутрішнього та інтернаціонального. Війна створила б світову анархію, хаос, непевність. Народи були б винищені, пошматовані, смертельно стомлені. Вони прагнули б миру, спокою, міцного спокою в їхньому буденному житті. А надто гарантії, абсолютної гарантії, що це страхіття ніколи більше не відновиться. І от через це вони жадібно вхопились би за ідею знищення окремих держав і за об'єднання їх в одному світовому організмі. І всі народи цієї світової держави прагнули б твердої, певної, непохитної влади, безперечного, майже божеського авторитету. А який авторитет був більший для народних мас за авторитет монарха, помазаника божого? Президента? І та знову, значить, боротьба партій, вибори, авторитет на кілька років, а потім знову те саме? О, ні! Спокою, миру, пев-ности навіки!

Але яка держава дасть монарха світові? Розуміється, та, яка буде найдужчою. А яка кляса? Розуміється, найдужча. А яка сила за наших часів найдужча? Розуміється, сила економічна, фінансова. Іншими словами: Америка зо своїми капіталістичними клясами дала б усьому світові монарха.

Але геній людства, щоб краще забезпечити майбутнє людського роду, висуває ще одного претендента на світовий трон: совєтську державу — могутнього і теж капіталістичного конкурента. І тепер виникає питання: яка форма монархії переважить. Інакше кажучи: хто виграє війну — ліберальний американський капіталізм чи деспотичний російський капіталізм? Це хутко вирішиться.

— Це вирішення відоме заздалегідь: не може бути ніякого порівняння між, силою півдикої Росії і нашою, — сказав зо зневагою Стовер.

— Так, згода. Але вощ має іншу силу, якою ніяк не слід нехтувати. Це психічна сила, сила фанатизму п'ятої колони, комуністичних партій усіх країн світу.

Стовер знову скривився зо зневагою.

— Ви перебільшуєте вагу цієї... сволоти.

— Ви гадаєте, що я перебільшую? А я гадаю, що ви занадто нехтуєте.

Раптом маркіз аж стріпнувся ввесь.

— Знаєте що: давайте поїдемо подивитись на завтрашню демонстрацію комуністів? Хочете? Ви не будете каятися, слово чести! Ви побачите не з преси, а в реальності, що це за явище. Ні, ні, не відмовляйтеся, містере Стовере. Ви повинні, ви мусите побачити на свої очі. Ви, великий політичний діяч, може, майбутній монарх, ви не бачили зблизька цих фанатиків. Це неможливо! Це неприпущенна річ! Ви мусите побачите їх завтра. Не бійтеся, ніякої небезпеки нам не буде. Тільки треба виїхати простіше. Не треба ніяких ескортів, ні охорони, нічого. Я візьму маленьке авто, під'їду о десятій годині до паркової хвіртки, ви вийдете через парк, і абсолютно ніхто не знатиме. Тільки, щоб ніхто більше не знав про наш виїзд. Тільки ми двоє.

Стовер уже не сперечався, але на останні слова маркіза здивувався.

— Як ніхто?! Але ж може трапитися що-небудь, і ніхто навіть не знатиме, де ми ділися.

— Я гарантую, що ніщо не трапиться!

— А ви — Бог? Ні, так не годиться. Я розумію, що охорону, може, незручно брати. Але попередити...

— Ну, добре, добре. Можна сказати Вішеві. Але тільки сказати, а не брати з собою. Бо в маленькому авті є тільки два місця. Добре, ми його попередимо. Можна покликати його?

— Що ж, кличте... — з понурою рішучістю відповів містер Стовер.

І коли містер Віш з'явився на дзвінок, містер Стовер сам із тією самою понурою рішучістю сказав йому:

— Віше! Слухайте уважно. Завтра ми з маркізом удвох їдемо подивитись на робітничу демонстрацію. Подбайте, щоб мале сіре авто ніхто не взяв завтра. Я вийду через парк.

— І мене не візьмете з собою, містере Стовере?

— Ні. Нема місця в авті. І ніякої охорони не треба. Маркіз стояв збоку й жадібно курив, дивлячись у

вікно мокро-блискучими очима. Петро уважно зиркнув на нього. Дивно: такий досить важливий виступ, як виїзд без охорони, і така байдужість маркіза. І чому без охорони?

Петро вклонився, пройшов до себе в закапелок і сів у фотель, задумливо покусюючи горішню губу. Щось тут було чудне в цьому виїзді вдвох із маркізом, без нього, Петра, без охорони. Вперше Стовер виїжджав без нього. "Подивитись на робітничу демонстрацію". Х-хе! Наївніше не можна було вигадати пояснення.

І він сидів, покусював губу, хмикав. І вже хотів уставати йти, коли до свого кабінету швидко ввійшов маркіз і зразу попрямував до телефону. Петро притих і почав стежити в прощілину за маркізом. Той зняв слухавку і накрутив номер. Чекаючи, він водив очима по хаті, й знову ці очі здалися Петрові чудними, немовби п'яними.

— Алльо! — раптом стріпнувся маркіз. — Тут де Монфор... А, це ви самі? Дуже добре, дуже! Я, власне, хотів... Так, усе добре. Завтра о пів на одинадцяту... Там, де умовлено?... Чудесно. Але ще раз нагадую: ніяких ран... Ні, ні, ні! Гарантуєте?.. Абсолютно?.. В такому разі завтра точно о пів на одинадцяту... Так. До побачення!

Маркіз поклав слухавку на апарат, хапливо закурив і швидко вийшов.

А Петро знову застиг у фотелі. "Ніяких ран. О пів на одинадцяту". В чому тут річ, чортяка забирай?!

І люто схопившись, Петро перебіг до Стоверового кабінету й телефоном викликав до себе Кіндрата.

— Негайно лети сюди. Серйозна справа.

Але коли Кіндрат, прилетівши з округлими очима, почав питати, що за серйозна справа, то Петро нічого, властиво, не міг йому сказати більше того, що Стовер з маркізом кудись їхали о десятій годині, що щось мало бути о пів на одинадцяту і що ніяких ран не буде.

— Ну, от що, Кіндрате: завтра біля десятої бери таксі й чекай в йому біля паркової хвіртки. Як тільки вони рушать, я скочу до тебе, й ми їх вислідимо. Це вже чорта з два, голубчики! Без охорони їздити? Ні, вибач, я і тебе охороню! Маркізові я не вірю ні на копійку.

Розділ XXI

Спасибі дощикові — полегшив справу: і в парку нікого не було, і у вуличці за парком ані душечки, тільки синє таксі куняло собі коло чиїхось воріт — дожидалося. Містер Стовер підняв комір пальта, пройшов у сіре авто, і все вийшло абсолютно непомітно.

Але й Стовер, і маркіз не помітили, що містер Віш перебіг через вулицю та скочив у синє таксі і що синє таксі прожогом кинулось навздогін за сірим автеч-ком.

На вулицях спочатку нічого надзвичайного непомітно було.