З неопублікованого - Олександр Олесь
І гнів, і молодість моя,-
Розняв би широко я крила
І в синім небі зник би я.
І тільки б ворог стрівся знов,
В борні пролив би вдруге кров.
26.09.1915
«Не співаю... в думці ти…»
Не співаю... в думці ти...
Ти, як пісня, ллєшся...
Навкруги мовчать світи,
Ти світам смієшся.
Наче Божий посланець
Щось світам говоре,
І спинили свій танець
Всі небесні зорі.
Тільки серденько моє
Б'ється, як ніколи.
Що ж то скажеш ти йому,
Моє щастя, доле?
[1915]
«Як засне гаряче сонце…»
Як засне гаряче сонце
І на небо в срібних строях
Вийде дивний лицар ночі
І на землю пустить стріли -
Срібну зливу стріл блискучих,-
Я в ту мить дістану арфу
І піду далеко в поле,
Де стоять зелені верби
І, над озером схилившись,
Щось йому шепочуть тихо.
Я над озером ударю
По заснулих струнах арфи
І збуджу ударом дужим
І майову ніч, і землю,
І квітки, що сплять на травах,
Впившись п'яною росою.
І скажу їм: Тихше! Тихше!
Зараз я почну співати
Пісню дивну, лебедину.
Я співатиму про неї,
Кожний згук про неї буде,
Кожний згук її відіб'є,
В кожнім згуку любий образ
Відбиватиметься ясно,
Як в сім озері прозорім
Глиб небесних океанів.
Буде се моя остання
Лебедина дивна пісня.
Як з вулкана лава ллється,
Полетить із серця пісня
І заплаче криком крові
Про моє велике горе,
Про любов мою розбиту,
Про твою красу могучу,
Що вітрами налетіла
На моє спокійне море,
На мою спокійну душу,
І човни мої розбила,
І вітрила поламала.
І наллється кров'ю небо,
Розцвіте моєю кров'ю,
Слізьми, тихою журбою
Вкрию я криваве небо
І скінчу журливу казку.
Ти сидітимеш в тій казці,
Як царівна на престолі,
Біля ніг твоїх я буду
Пастухом на дудці грати.
[1915]
«І знов любов, і знов пісні…»
І знов любов, і знов пісні,
І крики дикі, голосні,
І сни тривожні - сни весни,
Залиті морем сонця сни.
Зима - а пахощі бузові,
Зима - а дні ясні, майові.
«Прийди, прийди!» - шепоче все...
А вітер відголос несе.
І вже за ним кричить сова,
І лист, і річка, і трава,
І в срібні сурми все гуде.
Вона співа, вона іде.
28.12.1915
«Піду я в ліс! Впаду на землю…»
Піду я в ліс! Впаду на землю
І, слізьми пройнятий, заллюсь,
В осінній ранок заридаю
І слізьми-слізьми помолюсь.
Не знаю слів... і слів не вмію.
І не сказати їм всього...
Хай скажуть сліз моїх безодні
Та горе стогону мого.
Піду я в ліс! Впаду на землю
І, слізьми пройнятий, заллюсь,
Зійду в сльозах, від сліз знесилюсь,
З обмитим серцем помолюсь.
4.10.1915
«Ніколи ранок не настане…»
Ніколи ранок не настане,
Ніколи дні не розцвітуть,
Не заживуть глибокі рани,
Не заживуть, не заживуть...
О Боже, Боже, дай же сили
Приспати жаль в душі дурній
І вийти з чорної могили
На світ широкий і ясний.
9.11.1915
«Як крила янголів, сніги, сніги…»
Як крила янголів, сніги, сніги...
Як крила янголів, в снігах гілки соснові.
В душі ж квітки і сни майові,
І царств казкових береги.
Сніги, сніги, і зморшки на чолі,
І роки десь, і долі крила.
(А Муза голову схилила
І щось шепоче на крилі).
О дивний ранку! Ранку, не світай,
Не розливай казок жахливих,
Солодких мрій і снів щасливих
Забутись, стомленому, дай.
14.12.1915
«Зацвіли зелені сосни…»
Зацвіли зелені сосни,
Сосни зацвіли!..
Сон чи казка! Дивна казка...
Сосни зацвіли...
8.12.1915
«Музо! Палітру і пензель мерщій!..»
Музо! Палітру і пензель мерщій!
Музо, часу в нас немає:
Треба іти на роботу, на бій,-
В ріг нас Вітчизна скликає.
Тисячі славних борців-юнаків
Б'ється під прапором волі.
Скільки співає і грає співців!
Музо! Не смійся, доволі!
Музо, о Музо! Не плач, не ридай!
Музо, о, смійся без краю!
Музо... іду на роботу... прощай...
З ким я тебе залишаю?..
25.11.1915
«Неначе ніч, небесна ніч…»
Неначе ніч, небесна ніч,
Блакитна ніч весняна,
Самої мрії чарівніш,
Вся зіткана з туману.
Прийди сюди, прийди жива,
Царівною ясною,
А я мовчу, забув слова -
Прокляття наді мною.
17.12.1915
«О, де ви, де ви? Чи в землі…»
О, де ви, де ви? Чи в землі,
Чи ще земля вас рідна носе,
Кричить і стогне, і голосе
З святою кров'ю на чолі.
О земле-мати, не ридай,
Що ти недолюдків родила,
Що псів негідних наплодила
І в псах-синах знайшла свій край.
О земле-мати, біль стерпи
І в очі плюнь тупому кату,
Спаси, зруйнуй убогу
