З неопублікованого - Олександр Олесь
Коні воронії,
Дожену я літа,
Літа молодії.
Позбираю літа
І загою рани,
Розвалю темницю,
Розіб'ю кайдани.
Обніму я волю,
Не віддам нікому,
Заорю навіки
В серці молодому.
Ой збуджу я сиву,
Підійму похилу
Голову свою.
Розвалю темницю,
Випущу орлицю,
Волю розкую...
Може, мені воля
Ще в вікно загляне,
А з могили доля
Вже навік не встане
17.03.1914
«Я гнів втопив, і кобза знов…»
Я гнів втопив, і кобза знов
В моїх руках лежить в покорі.
І в серці знов цвіте любов,
І цвіту в нім, як шуму в морі.
І цвіт летить на хвилі сліз,
На океан журби моєї.
Хай хвилі стогнуть білі скрізь,-
На них колишуться лілеї.
[1914]
«Всю темну ніч мого життя страшного…»
Всю темну ніч мого життя страшного,
Коли я йду, безсилий, без мети,
Ти, промінь місяця ясного,
О, ще хвилину посвіти...
Ось-ось впаду я в чорні прірви,
І дух мій - в вічність одлетить,
І гострий камінь серце вирве.
О, не зайди в останню мить...
О, не зайди в моїй уяві хворій,
Єдина правда, мрія - ти...
Лишися ж в святості прозорій
І ще надовго посвіти.
Мені ні слів, ні усміхів твоїх не треба,
Здаля молитись тільки хочу я...
Ах, на землі я жить не зміг без неба,
І не могла б за його стать земля.
9.02.1914
«Війна, війна! І знов криваві ріки…»
Війна, війна! І знов криваві ріки,
І грім гармат, і шаблі дзвін,
Могили, сироти, каліки
І сум покинутих руїн.
Але за меч! На бій кривавий,
За край, за волю, за своє!
Наш ворог, хижий і лукавий,
Вже кров по наших селах ллє.
Руйнує, нищить і грабує
Ордою диких розбишак,
Борців розстрілює, катує,
Скидає в яму, як собак.
За меч! За меч! Нехай поляжем...
На те настали скрізь жнива!
Але і смертію ми скажем,
Що Україна ще жива.
1914
«Геть рахівницю! К бісу все!..»
Геть рахівницю! К бісу все!
Чом зараз вітер не повіє
І нас туди не понесе,
Де поле морем зеленіє?
Пустельний берег?! Ти та я,
Та море, як смарагд, зелене.
В моїй руці рука твоя,
Мов щастя все в руці у мене.
Цвіте земля. І все в цвіту.
Огні мімози засвітили.
Мімоза стрічку золоту
Вплела в свої зелені хвилі.
[Стоять] як арфи. І рука моя
На злотних струнах тихо грає.
І тут же ти, любов моя...
Чого ще серце забажає?!.
Офір, лицарства, перемог...
Хіба це так вже неможливо,
Коли великий, мудрий Бог
Створив вас з нами, дивне диво!
Ну, час додому. Швидко п'ять,
Заняття будуть вечорові.
Прощайте,- важко вам сказать.
Бувайте, панночко, здорові!
[1914]
«Кожний погляд твій, зітхання…»
Кожний погляд твій, зітхання,
Ніжний усміх, сльози, гнів,-
Дивна глина для ваяння,
Дивна музика без слів.
Простягну я тільки руки,-
І скульптура стане жить...
Повна щастя, повна муки,
Дивна пісня задзвенить.
8.12.1914
«Коли її ступали ніжки…»
Коли її ступали ніжки,
Коли на сій землі цвіли,
Невже ж слідів їх всі доріжки
В весняну ніч не стерегли?
Невже на мить хоча стихали
Над нами вранці солов'ї?
Невже квітки не простягали
Над ними рученьки свої?!
Даремно я ходжу, питаю
У трав, у квітів, у пташок...
А вітер весело співає
І в небо кидає пісок.
25.04.1914
«Сидіть в тюрмі і прагнуть волі…»
Сидіть в тюрмі і прагнуть волі,
Коли цвіте розкішний май?..
Сидіть в тюрмі, коли весь край
Збиває сталь [тюрми] неволі?..
О, сміло йди назустріч долі,
О Боже, сили дай!
Як грім [страшний], ревуть гармати,
Чия взяла в останні дні?
Хто це проскочив на коні,
Хоч би угледіть через грати.
Хоч би у жовніра спитати,
Чий має стяг в борні.
[1914]
«Сама прийшла, заговорила…»
Сама прийшла, заговорила,
Сама всміхнулась, розцвіла
І цілий світ квітками вкрила,
І морем сонця залила.
Сама пішла, не попрощалась...
Хто знає: на день чи на вік.
В пітьмі душа моя зосталась,
І крик у неї кров'ю стік.
[1914]
1915
«Обірвалася нагло, як крик солов’я…»
Обірвалася нагло, як крик солов'я,
Недоспівана пісня світання,
Недоспівана пісня моя
Нерозквітлих надій і кохання.
Я не буду ридати в зів'ялім саду.
Я не буду в пожежі палати.
То пісень повні груди дала ти,
І, співаючи, я до другої йду.
[1.12.1915]
«На кон твій погляд лине…»
На кон твій погляд лине,
А там, як метеор,
Горить і в прірві гине
Закоханий актор.
Коли б ти подивилась,
Як поруч мучусь я...
Але сліпа родилась
