Запороги. Роман перший. Петро Сагайдачний - Рогожа Віталій

Турки були безсилі щось вдіяти, а запорозькі "чайки" невблаганно наближалися до галер. Сонце, що котилося до моря за спинами турків добре освітлювало козацькі човни, на яких Алі-паша міг розгледіти мокрі від поту спини веслярів і вояків які стояли біля бортів з рушницями в руках, а ще по другій рушниці мали за спинами, Вони шкірили зуби, прицілювались в турків, сміючись про щось, говорили між собою. Алі-паша чув від тих хто зустрічався в бою з запорожцями, що вони не відають страху, але не дуже в це вірив. А от тепер, коли він вдивлявся в їх обличчя не бачив на них і тіні страху. Складалося враження ніби козаками володіє лише дитяче нетерпеливе збудження і очікування веселої розваги, а не смертельного бою. І головне, було правдиво видно, що вони цілковито впевнені в своїй перемозі!

На кожному козацькому човні, в носовій частині стояло по декілька чоловік, до яких постійно підходили і відходили козаки. По цьому, а також по вбранню Алі-паша зрозумів, що то є козацькі ватажки. Йому навіть здалося, що він побачив Сагайдачного. Правду сказати, жоден козацький човен не мав штандарту командуючого, але саме цей човен був у центрі лінії наступу і першим робив маневр, який повторювали інші човни. І старший козак, який видався йому Сагайдачним, відрізнявся від інших тим що мав довгу сиву бороду. Алі-паша так уважно розглядав його, що йому навіть здалося, що той повернувся в його бік, підняв погляд і посміхнувся.

У Алі-паші пішов мороз поза шкірою від тої злої, нестримної і впевненої звитяги, яка була в тій посмішці. Він, зриваючи голос, віддав наказ продовжувати гарматний обстріл човнів, але краще цілитись. Одночасно наказав своїм воякам готуватись до протидії абордажу зі сторони козаків. А в цей час йому доповіли, що з тилу на малі човни напали козацькі чайки і вже встигли декілька потопити. Алі-паша швидко перейшов на корму своєї галери, яка була вищою, і дійсно побачив, що в тилу його флотилії точиться бій між козацькими "чайками" і його малими човнами. То ж доки вони маневрували і готувались до бою з ворогом перед собою, другий загін козаків, в кількості до сорока човнів, напав на його флот з тилу. Йдучи з під сонця, вони зуміли непоміченими досить близько підійти до турецької флотилії. Алі-паша дав наказ п'ятьом галерам вийти назустріч цьому загону козацьких човнів, щоб захистити малі човни. І вже сам побачив, що з боку Бугського лиману до місця бою на великій швидкості мчить ще тридцять козацьких човнів. В нього раптом похололо під грудьми і він згадав минулорічну поразку і смерть Капудан-паші.

"Живим в полон не здамся!" гвіздком вистукало в голові. Він поставив руки, які чомусь мілко затряслись, за коштовний пояс щоб цього не помітили оточуючі, і наказав розвернути ще три галери назустріч новому загону козацьких човнів. Оглянувши поле бою він побачив що його думка про смішні намагання козаків оточити турецьку флотилію, була поспішною, бо оточення турецької флотилії човнами козаків дивним для нього чином справджується. Вже більш ніж половину простору навкруг турецького флоту наближаючись і маневруючи зайняли човни запорозьких козаків, а перевага його флоту по чисельності різко зменшувалася.

За час, що минув з початку бою, гармати галер зуміли поцілити в декілька козацьких човнів, але завдяки снопам очерету закріплених на їх бортах човни не затонули, козаки перейшли на інші, а пошкоджені човни веслярі поволі вели до берега. Самі ж козаки вже потопили декілька малих турецьких човнів, вдерлись на дві галери, і брали на штурм ще чотири. Турки, не маючи надії на милість ворога не поступалися у відвазі, але козаки перемагали і захоплювали галеру за галерою. Над лиманом поволі затихали постріли з гармат і рушниць. Човни і галери в запалі бою наскільки змішались між собою, що кожен постріл з гармати міг поцілити в свій човен як і куля з рушниці. Тому всі вояки полишили гармати і рушниці, було чути лише брязкіт шабель, зойки і крики поранених, плюскіт води під тілами вбитих, падаючих із човнів у воду…

Вся вируюча карусель човнів з тисячами чоловічих рук, вимахуючи увінчаними, червоними від крові шаблями, поволі дрейфувала до Очакова. Галеру Алі-паші для захисту, двома кільцями оточили інші шість галер і не давали козацьким човнам до неї доступитися. Бій точився на галерах зовнішнього кільця. Аж тут Алі-паша побачив, що з лівого берега Дніпровського лиману до місця бою рухаються ще з тридцять козацьких човнів, які завершать оточення турецької флотилії. Вперше в Дніпровському лимані зібралась така кількість морських суден, що займала простір майже від берега до берега.

Це був кінець для Турецької флотилії, бій був програним. Алі-паша знову згадав Капудан-пашу. "Живим в полон не здамся!", майже в голос проказав він, і віддав наказ галерам, на яких ще не було козаків виходити з бою і пробиватися до Очакова. Чотири галери, які ще не вступили в бій з козацькими човнами, ставши дві спереду галери Алі-паші, дві з боків, відкрили вогонь з усіх гармат, не розбираючи в мчужі чи свої човни поціляють ядра, набираючи швидкість, роздавлюючи човни, що були у них на шляху, вийшли з кровавого бою і набираючи швидкість взяли курс на Очаків.

За перебігом бою спостерігали кінні козаки загону Якова Бородавки. Коли вони побачили, що з бою вийшли п'ять галер, і втікають до моря, вони теж помчали до Очакова повідомити про це Якова Бородавку. За дві години галери вже підходили до Очакова. Назустріч їм вийшли на турецьких човнах козаки загону Якова Бородавки. Алі-паші не потрібно було багато часу, щоб зрозуміти, що на турецьких човнах запорожці. Галери зробили декілька залпів з гармат по човнах запорожців, і пішли від Очакова в море.

За цей час закінчився бій в лимані. Там ще одна турецька флотилія перестала існувати.

***

Після двох днів відпочинку козаків біля Очакова, і приведення в порядок човнів, Сагайдачний зібрав старшину на нараду.

– Панове-товариші! Ви добре пам'ятаєте, що знищення турецької ескадри, це лише перша частина нашої сьогорічної військової компанії. І не головна. Головне для нас це взяття і знищення міста Кафи, або як кажуть турки "Кафе", цього пекла на землі де приймають муки наші брати православні. А затим і звільнення всіх невільників, які знаходяться в цьому місті.

Ми почали похід трьома загонами. Загін полковника Бородавки здобув Очаків і виконав своє завдання. Тепер він повинен доправити отриману здобич на Січ. Морський загін човнів зранку виступає на Кафу. Маю надію, що полковник Дорошенко вже в Криму і своїми військовими діями проти татар приверне до себе увагу, чим скористаємося ми. То ж завтра, як годиться, зрання і вирушимо!

Розробляючи план взяття Кафи, Сагайдачний ще за два місяці перед тим звелів курінним отаманам зібрати всіх, хто хоч одного разу був у місті Кафі, чи чув розповіді про нього, а також тих хто розмовляв турецькою мовою.

Зібралися чоловік тридцять. Прийшов і Збігнев Гура. Він хоч і не бував у Кафі, проте вже добре вивчив від потурнаків турецьку мову, а головне, він прагнув ще до бою побувати в місті, і спробувати знайти Зосю. Кафа тепер була для нього останньою надією примарно жаданого щастя.

Сагайдачний звернувся до присутніх.

– Панове, мене цікавить все, що ви знаєте про місто Кафу. Морська бухта, підходи до неї, пристані, споруди що там знаходяться. Може хто знає де в місті знаходяться вояки, як розміщені фортечні мури, де знаходяться брами. Головними напрямами наших ударів у місті будуть резиденція Осман-паші, будинки турецьких сановників і казарми турецьких вояків. Місця проживання православних і католиків, а вони, як правило проживають в окремих районах, попервах будуть нам не цікаві, тому що не є нашими ворогами і ми не повинні на них нападати. Думаю, і вони не нападуть на нас. І в сам кінець головне, ми повинні знати де знаходиться ринок невільників, і в яких приміщеннях їх тримають до продажу.

З розповідей присутніх Сагайдачний добре уяснив собі розміщення районів і споруд міста. Воно розкинулося на схилах вузького піщаного пагорбу, що спускається від Кримських гір до моря. Саме місто складається з внутрішньої фортеці де проживали турецькі сановники і Осман-паша, зовнішньої, яку звали Бірун, тут проживали ремісники та знаходилися торгівельні лавки.

А в пригороді, що звався Хаки, проживали християни та іудеї, яким жити в фортеці не дозволялось. Сама фортеця мала вісім брам і сто сімнадцять сторожових башт. Місто мало чотири тисячі будинків, велику кількість мечетей і християнських церков. Був тут і католицький костьол святого Петра. На підставі отриманої інформації, Сагайдачний з полковниками визначив план майбутнього бою.

То ж козацька флотилія, яка втратила біля двох десятків човнів потоплених турками взяла курс на Кафу. Серед козацьких човнів з'явився один турецький. Його взяли в Очакові і сформували на ньому команду із переодягнених у турецьку одіж козаків, які знали турецьку мову і бували в Кафі. Серед них був і Збігнев Гура. Вони мали завдання під видом турецького човна, увійти в місто, розвідати всі необхідні об'єкти, а вночі сприяти основним силам захопити місто.

Козацька флотилія, обійшовши морську затоку, в якій знаходилося місто Кафу, протягом дня лишалася в морі зі сходу від міста, а турецький човен з переодягненими козаками зайшов в порт міста Кафи. Кожен з козаків мав своє завдання. Збігнев Гура відправився до костьолу святого Петра. Поляки, як і інші католики були його прихожанами, тому Збігнев був впевнений, що саме тут він отримає звістку про Зосю. І його надії справдились! Настоятель добре знав Зосю, крім того що вона була благовірною католичкою, ще мала яскраву зовнішність. Не звернути увагу на синьооку красуню з косою кольору стиглого жита, яке не могла сховати темна хустка, було не можливо. Настоятель послав за нею служку і вже через пів години Збігнев і Зося зустрілися.

Не помічаючи часу, перебиваючи один одного, крізь сміх і сльози вони ділилися розповідями про страждання які пережили в розлуці. Першим оговтався Збігнев, на ньому лежала відповідальність за підготовку завоювання міста. Домовившись де його буде чекати Зося, вони з радісною надією на швидку зустріч розійшлися.

Перед закриттям брам міста на ніч, частина козаків повернулась на човен, а решта лишились в місті.

Жителі міста Кафи жили своїм життям навіть не підозрюючи, що лишилися лічені часи до смерті одних і щасливого звільнення з неволі інших.