Запороги. Роман перший. Петро Сагайдачний - Рогожа Віталій

То лише невелика частка того, що нашому люду турки завинили за ті поневіряння і незгоди, які ми від них мали. За ці роки ми багато люду православного визволили з неволі. Але ви добре знаєте хто наших людей неволить і де продає їх в рабство!

"Знаємо! Знищити Кафу місто людського горя! Спалити!"

Громом відгукнулася площа.

– Панове козаки! До нас доходять вісті, що турецький султан послав на нас морський флот і армію яничар суходолом. А завдання їм дав одне, знищити козаків запорозьких за те, що ми не даємо грабувати нашу землю, за те що не хочемо в неволю! За те що братів визволяємо з неволі! То може ми убоїмося звіра лютого, який за мету поставив наше знищення!

"Не убоїмося, веди нас гетьмане на ворога! Виб'ємо ворога, або самі згинемо!"

– Ні, дітки гинути нам не з руки! Нам діди – прадіди заповідали боронити рідну землю, відновити їх славу! Славу воїнів Київської Русі! Вигнати ворогів з нашої землі і побудувати свою державу!

"Кажи, батьку, що робити, веди до бою!"

– Добре дітки! Я зрозумів ваш наказ і поведу вас до бою! І до перемоги! А тепер розводьтеся по своїх куренях, ваші отамани вам передадуть мої накази, будемо готуватися зустріти непрошених гостей!

Площа ще вирувала, вигукувала погрози ворогам, сміялась і плакала. Козаки розходились до своїх куренів. На них чекала тяжка і смертельна робота – вишкіл у поті чола і кроваві бої. Але такий то був час, така була їхня доля. Єдине в чому їм поталанило це мати такого гетьмана, такого батька, що вів їх до перемоги і невмирущої слави!..

Сагайдачний прийшов до гетьманського куреню, де на нього чекали Максим з Михайлом Мазепою. Збігнев цієї осені поїхав до батьків, треба було хоч повідомити, що живий і здоровий, а не приїздив тому, що не знайшов ще Зосі. То ж буде продовжувати її пошуки. Він давно потоваришував з потурнаком Миколою, і вчив від нього турецьку мову. За два роки вже досить непогано говорив і добре її розумів. Збігнев зізнався Максиму, що хоче піти по турецьких містах під виглядом жебрака, щоб шукати і знайти Зосю. Максим не вважав за потрібне його відмовляти, хоч і не вірив що знайти Зосю можливо. Василя теж не було з Москви. Він кожної осені їхав до дому, але попри батькові умовляння, весною знову повертався на Січ. Його все більше затягувала до себе козацька звитяга, йому не вистачало в Москві того гострого відчуття небезпеки, і радості перемоги над ворогом.

Підійшовши, Сагайдачний закликав Мазепу з собою до куреню, а Максима попросив зібрати полковників. Сагайдачний знав, що султан направив свій флот лише на запорозьких козаків, які дійсно завдали туркам значної шкоди. Хоча, і Річ Посполиту не лишає поза увагою, по даних розвідників, султан готує військо і суходолом через волохів і молдован воно прийде до Брацлавщини та Поділля.

Турки конче воліли знищити козаків. Вони побачили, що з ватаги нічних розбійників, козаки з року в рік перетворюються в грізне військо. І то відповідало дійсності, козаки набиралися сили, вміння і військового досвіду у війні з турками на морі. Вони не використовували уже відомі туркам методи їхнього ведення бою. Взагалі, треба відзначити, що то йшло від Сагайдачного, він у своїй військовій стратегії майже ніколи не повторювався. Це ще один аргумент проти розмов, про його постійне везіння. Повезти може раз від сили два, а перемоги Сагайдачного це глибоко продумана тактика ведення бою, кропітка підготовка всіх його складових.

Як до попередніх морських компаній, Сагайдачний і цього разу старанно готувався до генеральної морської баталії. Те що турки планують знищити запорозьких козаків, не було для нього таємницею. Він мав свій план на цьогорічну військову компанію, і хотів обговорити його з Мазепою та полковниками. А також поставити перед військом завдання, по підготовці до наступних боїв. Рік тільки розпочинався, а у султана свербіли вуха від бажання почути повідомлення від своїх військових начальників про перемоги над ненависними козаками. Сагайдачний же мав на меті його в цьому розчарувати.

– Михайле, хочу щоб ти уважно вислухав мою задумку на цьогорічні військові змагання з турками. Але перше, хочу почути твої міркування про те, чи зуміли ми досягти головного із того, що ставили собі до виконання. Затим що, скажімо, досягнення перших трьох завдань які ми визначили перед собою у турецькій компанії, ніхто під сумнів не поставить. Ми зібрали достатні кошти, щоб озброїти і сформувати козацькі полки не гірше польського кварцяного війська. Козаки отримали безцінний досвід, гарт і вишкіл у боях з турками, на морі і на суші. Ми звільнили велику кількість православного люду із турецької неволі, що принесло нам любов і славу не тільки в полуденному краю Речі Посполитої, але і у всьому християнському світі. То є свята правда, і не піддається сумніву. А от як, щодо нашої потаємної задумки, Михайле, звести у двобої Турецьку Порту із Польським королівством?

– Знаєш, Петре, мені здається, що війна Туреччини з Польщею, то лише справа часу. Ми з тобою знаємо історію світу від стародавнього Єгипту, держав Межиріччя, Греції, до сучасних імперій. Ми можемо прослідкувати їх розвиток від народження і розквіту до занепаду. Я не історик, але мені здається, що імперія як повінь. Весною коли тануть сніги вона набираючи сили затоплює все навкруги, і не має стриму як стихія. Але проходить час і вона втрачає силу, а затоплені місця висихають, або перетворюються в болото. І лише якась нова сила може перетворити це болото в повінь.

– То Туреччина повінь чи болото?

– Думаю ще повінь, але стихаюча. Хоча то дуже важко визначити. Скажімо, коли військо йде звойовувати нові території, і при цьому кількість обслуги у війську більше ніж самих вояків, то вже наполовину військо. І лише справа часу коли воно почне отримувати поразки. А з іншого боку, лише війни по розширенню імперії, спроможні продовжити її життя. Тому кожна імперія приречена на утримання величезного війська, і як наслідок на постійні війни. Турецька імперія не виключення.

– І яким чином це стосується нас?

– Знаєш, Петре, я останнім часом багато думаю, чи то від Бога виходить, чи може від когось із людей, що все так складається як би нам хотілось. Здається, ну хто ми є? І не держава і не військо, але посміли стати проти найвеличнішої імперії нашого часу, і що? Ми її постійно перемагаємо! Це при тому, що знана і поважна держава, Річ Посполита, нишкне і забивається в кут, лише Турецька Порта підвищить голос. Так що я не дуже вірю в те, що Польща насмілиться стати на двобій з Туреччиною.

– Михайле, от ти, нібито задав мені купу запитань, а фактично відповів на мої! І дав мені впевненість у правильності того що задумав. То ж послухай мій план на цьогорічну компанію, а потім даси йому оцінку.

Як ти знаєш, султан послав свій флот на наше знищення щоб навіть згадки не лишилося про козаків у Чорному морі, яке по праву йому належить. Зверни увагу, отримавши добре в пику, він, як і належиться володарю світу, не криючись, спокійно і впевнено суне до Дніпровського лиману, де обіцяє потопити всі козацькі човни разом з козаками. А сам думає, що козаки зачувши про таку загрозу самі потоплять свої човни і будуть на колінах чекати на березі Дніпра турецькі галери. Чи не так, Михайле?

– Судячи по демонстрації сили, дуже схоже. Хіба він до цього часу не зрозумів, що має справу з Сагайдачним?

– Михайло то ти з мене глузуєш, чи з султана?

– Петре, які жарти! Якби я хоч на хвилину поставив під сумнів твою здатність перемогти, я би зараз впав перед тобою на коліна і благав би не зачіпатися з турками! Але я впевнений в твоїй перемозі!

– Михайло ти мене лякаєш, ще не почув мій план, а вже впевнений у перемозі. Але давай ти послухаєш мій план, і якщо й після цього будеш впевнений в перемозі, закличемо полковників та поставимо перед ними завдання.

Сагайдачний коротко виклав план бойових дій Михайлу Мазепі, який вислухав його не перебивши жодним словом. Коли Сагайдачний закінчив, Мазепа трохи помовчав, наче збираючись з думками і поволі промовив.

– Ти знаєш Петре, я от зараз зрозумів як із звичайних людей сучасники роблять богів. От так живеш поряд з людиною багато років добре знаєш, що то мудра, сильна і незвичайна людина. Але людина! А потім раптом розумієш, що звичайній людині не під силу, не те щоб досягти, а навіть придумати таке! І той хто на таке здатний, не може бути звичайною людиною! А саме цікаве для мене те, що враховуючи наші попередні бої з турками і татарами, твій план наскільки реальний, що я вже тепер впевнений у нашій перемозі!

– Михайле, давай будемо обидва позбуватися запаморочення в голові. До виконання плану, ой як багато ще треба зробити! А що стосується богів, то грецькі міфи лишимо грекам, і не будемо робити з мене сина Зевса. Тим більше, що запорозькі волоцюги ніколи не чули про Зевса. Головне скажи, як тобі мій план?

– Можемо виходити на нараду з полковниками. Я впевнений, що незважаючи на складність, він реальний і полковники тебе підтримають, а з ними і вся громада низовців.

Мазепа підвівся, пішов до дверей і передав Максиму щоб запрошував полковників. Коли полковники сіли на лавки вздовж стін, Сагайдачний підвівся і звернувся до них.

– Панове полковники! Ми з вами декілька років ходили на гостину до турецьких берегів. Чи сподобалися ми господарям то нам знати без потреби, головне, що ми лишилися задоволеними!

А от господарям ми скоріш за все не дуже, бо цього року вже нас не чекають, а щоб ми ненароком не приперлися, самі вирішили прийти до нас на гостину. Добре що ми завчасно довідалися, то маємо час готуватися до зустрічі!

Це, панове-товариші преамбула! А тепер до суті. Мені доповідають, що султан вже спорядив флот під проводом адмірала Алі-Паші, і через місяць-два він вийде з гавані Константинополя. То буде перша ластівка, а за нею готується друга: піший похід турецького війська на нібито Річ Посполиту, але, зрозуміло, і його ціль знищення Запорожжя. Однак, то буде пізніше. Крім турецьких "гостей" маємо ще й борг перед татарами. І чим скоріше поквитаємося, тим скоріше татари зрозуміють, що ми з боргами не затримуємось. Та й люд земель полуденних буде задоволений від того що крім Жолкевського з його шляхтою та жовнірами, є ще козаки запорозькі, які ніколи татарам спуску не давали!

А план на літню компанію у мене такий.