Син сонця - Джек Лондон

Повернувшись на шхуну, Гриф збудив Джекі-Джекі. Він описав, де містяться бараки, й загадав тонганцеві тихенько підплисти до них та побалакати з канаками. Через дві години Джекі-Джекі повернувся.

Геть мокрий, він стояв перед Грифом і хитав головою.

- Диво, та й годі,- розказував він.- Один білий чоловік увесь час із ними. В нього велика рушниця. Він лежить у воді й стереже. Коло дванадцятої приходить другий білий чоловік і бере рушницю. Перший білий чоловік іде спати. Тоді другий лишається з рушницею. Недобре. Я не міг балакати з канаками. Я повернувся.

- Далебі, тут смердить не тільки гнилими скойками,- сказав Гриф своєму помічникові, коли Джекі-Джекі поклався спати.- Ті троє по черзі стережуть своїх канаків. З того добродія такий самий Свізін Гол, як і з мене.

Сноу аж свиснув, так його вразила одна думка.

- Тепер я розумію! - вигукнув він.

- Знаю, що саме,- сказав Гриф.- Ви подумали, що «Емілі Л.» - то їхня шхуна?

- Еге ж. Вони тут збирають і сушать скойки, а шхуна тим часом попливла вербувати норців або по харчі, а може, й те й те разом.

- Очевидно,- Гриф глянув на годинника й зібрався лягати.- Він моряк, тобто вони всі троє моряки. Але вони не острів'яни. У тутешніх водах вони новаки.

Сноу знов свиснув.

- А «Емілі Л.» загинула з усією командою,- сказав він.- Ми ж самі бачили. Отже, їм доведеться сидіти на острові, доки приїде Свізін Гол. Він їх тут застукає з усіма їхніми скойками.

- Або вони заберуть його шхуну.

- Хай беруть! - мстиво буркнув Сноу.- Хай і його хтось пограбує. Шкода, що це не я на їхньому місці. Вже б я сквитався з ним за ті шістдесят тисяч.

Минув тиждень. За той час «Дядька Тобі» налагоджено в дорогу, а Гриф розвіяв у берегової братії всіляку підозру. Навіть Горман і Вотсон повірили, що він той, за кого себе видає. Цілий тиждень Гриф просив і благав їх сказати йому довготу острова.

- Як же я виїду навмання звідси? - скаржився він.- Я ж не можу відрегулювати хронометра без вашої довготи.

Гол, сміючись, відмовлявся.

- З вас занадто добрий мореплавець, містере Енсті, щоб по доплисти до Нової Гвінеї або до іншої якої землі.

- Та й з вас, містере Голе, занадто добрий мореплавець, аби не знати, що я можу завжди відшукати острів, знаючи його широту,- відповів Гриф.

Останнього вечора Гриф, як звичайно, обідав на березі і вперше побачив добуті перли. Місіс Гол, захопившись, попросила чоловіка принести «красунечок» і з півгодини показувала їх Грифові. Він щиро милувався ними й щиро дивувався, що їх стільки зібрано.

- Лагуна незаймана,- пояснив Гол.- Ви самі бачили, що скойки тут здебільшого великі й старі. І дивна річ - найкоштовніші перлини ми виловили в невеличкому плесі за один тиждень. Просто якась скарбниця. Жодної порожньої скойки. Дрібні перлини ми збирали квартами. Але й найкращі, великі, теж усі звідти.

Гриф оглянув їх і пересвідчився, що варті вони від ста доларів і до тисячі за штуку, а найдобірніші, то й ще більше.

- Ох, красунечки! Любі мої! - примовляла місіс Гол, раптом нахиляючись і цілуючи перлини.

За кілька хвилин вона підвелася й сказала Грифові на добраніч.

- Не на добраніч, а прощавайте,- поправив Гриф, беручи її руку.- Вдосвіта ми відпливаємо.

- Так несподівано! - пожаліла вона, а Гриф завважив, як у очах її чоловіка блиснула радість.

- Авжеж,- сказав Гриф.- Шхуну полагоджено. Тільки я не можу дізнатися від вашого чоловіка, яка довгота острова, але ще сподіваюся, що він зглянеться на нас.

Гол засміявся й похитав головою. Коли його дружина вийшла, він запропонував ще випити на прощання. Вони сиділи, пили горілку, курили й розмовляли.

- Скільки по-вашому вони варті? - запитав Гриф, показуючи на перли, що лежали на столі.- Себто скільки б вам дали покупці на відкритому ринкові?

- О, тисяч сімдесят п’ять або й вісімдесят,- байдуже озвався Гол.

- Боюся, що ви задешево рахуєте. Я трішки розуміюся на перлах. Візьміть хоч оту найбільшу перлину. Вона чудова. І коштує щонайменше п’ять тисяч доларів. Який-небудь мільярдер дасть за неї вдвічі більше після того, як на ній убаришують перекупники. Вже не кажучи про дрібні перлини, ви тут маєте цілі кварти самих барокко. А перлини барокко саме входять у моду. Вони щорік дорожчають.

Гол почав ближче та пильніше розглядати перлини. Сортуючи їх, він лічив уголос.

- Ви маєте рацію,- признався він.- Вони варті всі сто тисяч.

- А скільки коштувало добути їх? - питав Гриф далі.- Ваша праця, праця двох помічників і норців?

- Десь близько п’яти тисяч.

- Отже, ви маєте чистих дев’яносто п’ять тисяч?

- Приблизно так. Але чого вас це так цікавить?

- Та я оце намагався...- Гриф спинився й допив свою чарку,- намагався якось по-справедливому розсудити. Наприклад, я б одвіз вас і ваших людей до Сіднея та ще сплатив ті п’ять тисяч або навіть сім тисяч п’ятсот. Ви тяжко попрацювали.

Гол не ворухнувся, жоден м’яз йому не задрижав, але весь він насторожився й напруживсь. Лагідність на кругловидому його лиці згасла, мов полум’я свічки. Сміх не заслоняв йому вже очі, і раптом у їхній глибині прозирнула жорстока й темна його душа. Він заговорив неголосно й стримано:

- Що в біса ви хочете цим сказати?

Гриф недбало запалив сигару.

- Не знаю навіть, як мені почати,- сказав він.- Становище... е... скрутне... для вас тобто. Бачите, я намагався бути справедливим. Як я сказав, ви тяжко попрацювали. Я не хочу просто конфіскувати перли. Я ладен відшкодувати вам згаяний час, клопіт, ваші витрати.

Обличчя господареве враз набуло впевненого виразу.

- А я думав, що ви в Європі,- пробурчав він, але враз у погляді його спалахнула надія.- Слухайте, ви жартуєте. Де докази, що ви Свізін Гол?

Гриф знизав плечима.

- Такий жарт був би недоречний