Син сонця - Джек Лондон

- А ми збилися з курсу,- відповів Гриф, стискаючи йому руку.

- Моє ім’я Гол, Свізін Гол,- відрекомендувався господар і повернувся до Сноу, щоб і з ним привітатись.- Не криюся, що ви мої перші гості.

- То оце ваш потаємний острів, що про нього стільки років скрізь балакають? - відказав Гриф,- Ну, тепер я вже знаю, як його знайти.

- А як саме? - хутко спитав Гол.

- Треба зламати хронометр, попасти в ураган, а тоді пильно дивитися, де з океану з’являться кокосові пальми.

- А вас як звуть? - спитав Гол, силувано засміявшись із жарту.

- Енсті... Філ Енсті,- відразу відповів Гриф.- Пливу на «Дядькові Тобі» з Гільбертових островів до Нової Гвінеї і хочу визначити, на якій я довготі. А це мій помічник, містер Грей, кращий за мене мореплавець, але хронометр і його збив з пантелику.

Гриф сам не знав, нащо бреше, але щось його на те спонукало. Він неясно здогадувався, що тут щось не гаразд, та не міг добрати, в чому річ. Свізін Гол був товстий кругловидий чоловік, на вустах йому грав усміх, а в кутиках очей причаїлися веселі зморшки. Але Гриф ще з молодих років спізнав таких людей і довідався також, що може ховатися під веселим блиском блакитних очей.

- Що ви робите з моїм кухарем? Свого, мабуть, утратили й хочете мого переманити? - запитав Гол.- Краще відпустіть його, а то будемо без вечері. Моя дружина тут і буде рада познайомитися з вами. Щоправда, вона називає вечерю обідом і шпетить мене, що я такий невіглас. Але я людина старомодна. Дома в нас завжди обідали опівдні, і я не можу забути дитячих звичок. Може, хочете вмитися? Бо я залюбки. Гляньте на мене. Працював, як собака... там, з норцями... Дістаємо скойки. Та ви й самі, певне, здогадалися - он же як смердить.

Сноу, перепросивши, що має роботу, вернувся на шхуну. Він не хотів їсти хліб-сіль із тим, хто його пограбував; крім того, треба було попередити команду, що Гриф назвався іншим найменням. Об одинадцятій годині Гриф і собі повернувся. Помічник нетерпляче дожидав його.

- Щось дивне діється на цьому острові,- сказав Гриф, хитаючи головою.- Не можу добрати, що саме, але відчуваю: тут щось не гаразд. Який собою Свізін Гол?

Сноу похитав головою.

- Отой чоловік на березі зроду не купував тих книжок, що стоять на поличках,- упевнено заявив Гриф.- І ніколи не зміг би домислитись до захованого освітлення. Хоч на вигляд він привітний, але в душі шорсткий, як рашпіль: м’яко стелить, а твердо спати. Кремінь, єлеєм мазаний. А його приятелі, Вотсон і Горман - вони прийшли зразу, як ви поїхали,- чисті тобі пірати. Літні вже, побиті та порепані, тупі, мов іржаві цвяхи, тільки вдвічі небезпечніші, справжні горлорізи з револьверами за поясом. Наче й не товариство Свізінові Голу. Але жінка! Далебі, справжня леді. Вона чимало знає про Південну Америку та про Китай. Я певний, що вона іспанка, хоч її англійська мова цілком природна. Вона багато мандрувала. Ми розмовляли про бій бугаїв. Вона його бачила у Гваякілі, в Мехіко, в Севільї. Добре обізнана з полюванням на котики.

І одне ще мене дивує. Вона любить музику. Каже, що грає. Гол улаштував собі палац. Чому ж тоді він не подбав про фортепіано для неї? Та й те: вона жвава й весела, а він стежить за нею весь час, коли вона балакає. Цілий вечір він мов на голках сидів, раз у раз втручався в розмову й навертав на інше. Ви часом не чули, чи Свізін Гол одружений?

- Звідки б то? - відказав помічник.- Я ніколи цим і не цікавився.

- Він відрекомендував її як місіс Гол. Самого його Вотсон і Горман теж називають Голом. Оті двоє найбільше мене пантеличать. Нічогісінько не розумію.

- Що ж ви думаєте робити? - запитав Сноу.

- Та трошки тут посидимо. В них є прецікаві книжки, що їх мені хочеться прочитати. Ви завтра спустіть стеньгу і взагалі передивіться всі вітрила. Ми ж перетерпіли ураган, самі знаєте. Порозбирайте все та помаленьку лагодьте собі.

Наступного дня Грифові підозри знайшли собі нову поживу. Раненько вибравшись на берег, він подався на той бік острова, де в бараках жили норці. Вони саме сідали в човни, коли Гриф підійшов, і його вразило, що ті канаки радше скидалися на закутих в’язнів. Троє білих теж були вже там, і Гриф помітив, що кожен з них має рушницю. Гол зустрів гостя досить чемно, але Горман і Вотсон тільки похмуро зиркнули на нього й привіталися через губу.

За хвилю один із канаків, нахилившись до весла, виразно підморгнув Грифові. Канакове обличчя було знайоме: видко, один із тої безлічі тубільців - матросів та норців,- що їх Девід Гриф спобігав, плаваючи серед островів у торговельних справах.

- Не кажи їм, хто я,- мовив Гриф таїтянською говіркою.- Ти колись служив у мене?

Чоловік кивнув головою і роззявив рота, але не встиг нічого сказати, бо Вотсон, що вже сидів у човні, грізно цитьнув на нього.

- Пробачте! - сказав Гриф.- Це я винний.

- Нічого,- озвався Гол.- Просто біда, як вони люблять балакати, хоч до праці не дуже беруться. Доводиться підганяти, а то навіть за харчі не відроблять.

Гриф співчутливо кивнув:

- Я їх знаю. Сам маю таку команду. Ледачі свині. Гониш їх, мов негрів, аби хоч половину зробили того, що треба.

- Що ви йому сказали? - безцеремонно втрутився Горман.

- Я питав, скільки тут скойок та на яку глибину по них пірнають.

- Скойок багато,- перебрав на себе відповідь Гол.- А працюємо ми на глибині в десять сажнів. Це тут близько, менше як сто ярдів звідси. Може, подивитесь?

Півдня Гриф перебув з норцями, а тоді поснідав з господарем. Після сніданку він спочив у вітальні, трохи почитав, півгодини побалакав із місіс Гол. А по обіді пограв на більярді з її чоловіком. Грифові ніколи раніш не траплялося бачити Свізіна Гола, але по всіх узбережжях, від Левуки до