Син сонця - Джек Лондон

- Так, так, чоловіче. Або ніхто нікому не винний, або я вам плачу тридцять.

- Кров’ю пахне, ге? - зауважив Гриф, підсовуючи собі стільця.

Усі решта стояли або сиділи круг столу, а Діконові знов не щастило. Було очевидно, що він добре вміє грати. Просто карта йому не йшла. Так само очевидно було, що він не має сили байдуже поставитися до свого безталання. Він був роздратований, бридко лаявся і все присікувався до незворушного метиса. Нарешті Пітер Джі заходився рахувати. Дікон не набрав ще й п’ятдесяти очок. Він люто глянув на свого партнера.

- Наче недобір,- сказав Гриф.

- Отже, подвійний програш,- зауважив Пітер Джі.

- Сам знаю,- визвірився Дікон.- Я вчився арифметики. Я вам винний сорок п’ять фунтів. Ось, беріть.

Він так кинув на стіл ті дев’ять п'ятифунтових банкнот, що вже саме це було образою. Пітер Джі став навіть ще спокійніший і не виказував ніякого гніву.

- Дурням щастить, але грати ви не вмієте, ось що я вам скажу,- не вгавав Дікон.- Я б міг показати вам, як грають у карти.

Метис усміхнувся, ховаючи гроші, і кивнув головою.

- Є собі така гра, що зветься казино,- не знаю, чи ви чули про неї, дитяча гра.

- Я бачив, як у неї грають,- лагідно промовив метис.

- Що таке? - гаркнув Дікон.- Може, ви хочете сказати, що вмієте в неї грати?

- Та ні, що ви. Боюся, що вона для мене заважка.

- Нічогенька гра, оте казино,- привітно втрутився Гриф.- Я в ній дуже кохаюся.

Дікон не звернув на нього уваги.

- Зіграймо по десять фунтів партія, до тридцяти одного очка,- сказав він Пітерові Джі.- І я вам покажу, як мало ви розумієтесь на картах. Нумо! Де повна колода?

- Ні, дякую,- відповів метис.- На мене чекають, щоб грати в бридж.

- Авжеж, чекаємо,- благально озвався Еді Літл.- Ходи, Пітере, будемо починати.

- Злякалися простенького казино! - знущався Дікон.- Може, ставка зависока? То я гратиму з вами на пенси й фартинги, якщо хочете.

Така поведінка ображала всіх, і Макмертрі не втримався.

- Ну, годі вже, Діконе. Каже ж він, що не хоче, то не займайте його.

Дікон сердито повернувся до господаря, але не встиг вилаятися, як утрутився Гриф.

- Я б залюбки зіграв з вами в казино,- сказав він.

- Що ви в ньому розумієте?

- Не багато, але я радо повчився б.

- Ну, сьогодні я не вчитиму на пенси.

- Дуже добре,- відповів Гриф.- Я гратиму, на скільки хочете... звісно, в розумних межах.

Дікон вирішив одним махом спекатися причепи.

- Сто фунтів партія, якщо вас це влаштовує.

Гриф запроменів з утіхи.

- От і добре, просто чудово. Починаймо. Ви рахуєте дрібноту?

Дікон був спантеличений. Він не сподівався, що якийсь там гоботський торгівець згодиться на таку пропозицію.

- Ви рахуєте дрібноту? - знов запитав Гриф.

Ендрю приніс йому нову колоду, і він саме викинув з неї джокера. 11

- Звичайно, ні,- відповів Дікон.- Так тільки хлопчаки грають.

- Чудово,- сказав Гриф.- Я також не люблю дріб’язкової гри.

- Не любите, ге? Тоді знаєте, що ми зробимо? Нехай буде ставка п’ятсот фунтів.

Дікона знов-таки спантеличено.

- Згода,- сказав Гриф і взявся тахлювати карти.- Звісно, дзвінки й винові виходять перші, а потім велике й мале казино, а тузи тим самим ладом, що й у бриджі. Так?

- Ви тут, як бачу, жартуни,- засміявся Дікон, але сміх його був неприродний.- Хіба я знаю, чи є у вас такі гроші?

- Так само, як і я не знаю, чи є вони у вас. Маку, який кредит може дати мені компанія?

- Який хочете,- відповів агент.

- Ви особисто це гарантуєте? - запитав Дікон.

- Авжеж,- сказав Макмертрі.- Запевняю вас, компанія видасть йому стільки, скільки значиться у вашому кредитовому листі, ба навіть і більше.

- Зніміть карту,- сказав Гриф, кладучи колоду на столі перед Діконом.

Той, вагаючись, став знімати, недовірливо позираючи на обличчя присутніх. Агентові помічники й капітани мовчки кивнули головами.

- Я нікого з вас не знаю,- скаржився Дікон.- То як мені мати певність? Вексель не те, що готові гроші.

Тоді Пітер Джі витяг з кишені гаманця, позичив у Макмертрі авторучку й заходився писати.

- Я ще не купував нічого,- пояснив він,- і гроші в мене всі цілі. Я просто перепишу їх на ваше ім’я, Грифе. Тут п’ятнадцять тисяч. Ось подивіться.

Дікон перейняв кредитового листа, коли його передавали через стіл, повільно прочитав його, потім глянув на Макмертрі.

- Він надійний?

- Еге. Так само, як і ваш. Папери компанії завжди надійні.

Дікон зняв карти. Йому довелося роздавати, і він добре потахлював їх. Але знов щастя було проти нього, й він програв.

- Зіграймо ще раз,- сказав він.- Ми не домовилися, скільки партій гратимемо, і ви не можете кинути, коли я програв. Я хочу ризикнути.

Гриф потахлював колоду й посунув Діконові, щоб той зняв.

- Давайте грати на тисячу,- сказав Дікон, програвши вдруге.

А коли з тисячею сталося те саме, що й з двома ставка ми по п’ятсот, він запропонував грати на дві тисячі

- Та це ж вийде прогресія,- перестеріг Макмертрі. Дікон люто глянув на нього. Та агент стояв на своєму: - Грифе, не погоджуйтесь на прогресію, не будьте дурнем.

- Хто тут грає? - накинувся Дікон на господаря, а тоді мовив до Грифа: - Я вам програв дві тисячі. Будете грати на дві тисячі?

Гриф кивнув, почалася четверта гра, і Дікон виграв. Кожен розумів, що грати, подвоюючи ставки, нечесно. Хоч Дікон програв три партії з чотирьох, одначе нічого не втратив. Завдяки цій дитячій хитрості, подвоюючи ставку після кожного програшу, він мав колись таки виграти і все