Українська трагедія. Запах танго (третя книга) - Власюк Анатолій

Зрозуміло, що якби жила з його батьками, такого б собі не дозволила. Картини, одна страшніша за іншу, малювалися в його уяві. Розумів, що, мабуть, усе перебільшує, але загнуздати ревність ніяк не вдавалося.

Зеленоока рудавка з медпункту була наполегливою, та й він доволі часто крутився поблизу неї. Одного разу це мало статись, і Андрій не отримав жодного задоволення, бо весь час думав про свою Марину. Мабуть, і зеленоока рудавка це зрозуміла, бо лише пхикнула, коли боєць довів свою справу до кінця. Після цього, здається, вже не звертала жодної уваги на нього, полюючи на більш поступливих і без сентиментальності в голові.

Вирватися з полігону додому не було жодної можливості. Командири потрохи підкручували дисципліну, пиятика припинилася сама по собі. Жили в очікуванні відправки на фронт.

Чорний ворон гучно попереджав про небезпеку.

12

Давненько Христина не заходила у Фейсбук. Коли відкрила свою сторінку, побачила, що прийшло тридцять два повідомлення. Ого! Цікаво, хто це міг їй писати?

Всі листи були від Зоряна. Він запитував, де це вона так надовго зникла? Коли народила хлопчика і як його назвала? (Вона казала, що в неї буде хлопчик? Щось не пам'ятала). Писав, що перейшов на іншу роботу. Працює довше, але й зарплата майже удвічі більша. Усміхнулась, коли прочитала, що не може жити без неї. Нахмурила лобика, коли Зорян написав, що незабаром приїде у їхнє містечко і вони зустрінуться.

Здається, весь час мріяла побачити наживо свого фейсбучного друга, в якого закохалась, але тепер, коли це справді могло стати реальністю, вперше подумала, чи це їй справді потрібно.

Зорян, на відміну від Зенона, був рішучий. Їй могло не подобатися, що він замість неї прийняв рішення. Але чи не про такого чоловіка вона мріяла, щоби бути за ним, як за кам'яною стіною? Ось і зараз він вирішив за неї, що вони зустрінуться, коли він приїде в їхнє містечко. Зенон би сто разів запитував, чи хоче вона з ним зустрітись. Так було, коли вони ще були неодружені. Якби не брала ініціативу в свої руки, так би й не вийшла заміж за Зенона.

Жінки на підсвідомому рівні розглядають будь-якого чоловіка з точки зору свого майбутнього. Відповідно будують з ним відносини. Здається, аж тепер Христина усвідомила, що у неї із Зоряном нема жодного майбутнього. Так, приємне спілкування, флірт, закоханість, можливо, кохання, яке рано чи пізно закінчиться, – але вона приречена на життя із Зеноном, якого вже не кохає, але він є батьком її двох дітей.

Коротко відповіла на запитання Зоряна і написала, що не треба, аби він приїжджав у їхнє містечко.

Заворушився Маркіянчик, і Христина поспішила до нього. Зорян, здається, вже назавжди залишився у минулому житті як щось хороше, але нездійсненне. Виіскрило в голові, що її майбутнє не із Зеноном, і навіть не із Русланкою, а з Маркіянчиком. Блаженство розливалося по всьому її тілу, коли годувала його грудьми. Синочок із заплющеними очима смішно чмокав, і Христина розуміла, що це її щастя, її майбутнє.

13

Марина не знала причини своєї хвороби. Ніколи такого з нею раніше не траплялося. Температура стояла декілька днів, і жодні пігулки не допомагали. Лікар зі швидкої теж не міг нічим зарадити. Але днів через п'ять почала одужувати, лише слабкість залишалась у всьому тілі.

На її телефонні дзвінки Андрій або не відповідав, або знаходився поза зоною досяжності. Коли ж відгукувався, то говорив сухо і лаконічно, ніби з чужою. Пояснювала собі це навчаннями на полігоні, тим, що замучується, або не хоче бути ніжним і люб'язним, адже поруч знаходяться товариші. А їй так бракувало його теплих слів!

Петрик і Павлик, відчувши волю у бабусі, яка їх балувала, почали бешкетувати. Коли вперше після хвороби Марина повела їх до садочку, вихователька наговорила їй стільки про синів, що стало соромно за них. Мама приховувала це від неї, а малі, відчувши безкарність, дозволяли собі те, на що б раніше ніколи не зважились.

Увечері Марина провела з синами виховну годину, але бачила, що ті майже нічого не зрозуміли. Тиждень хвороби ніби назавжди віддалив її від дітей. Вона не розуміла, як таке могло статись. Перед нею були не Петрик і не Павлик, а ніби чужі діти.

Мама її заспокоювала, казала, що малі переростуть це і виростуть хорошими людьми. Але Марина бачила, що діти вже не горнуться до неї, як ще тиждень тому, стали занадто самостійними. Вона сварилася з мамою, яка занадто балувала їх, а сини, користуючись двовладдям, ще більше бешкетували. А коли одного разу боляче їх вдарила, взагалі закрились у собі, хоча знала, що продовжують робити те ж саме, але з більшою хитрістю й винахідливістю, щоби ніхто не здогадався. Чи не вперше, мабуть, пожалкувала, що пішла від батьків чоловіка, але тепер назад дороги не було. А ті жодного разу не зателефонували, не запитали, як поживають внуки, ніби ті були чужі їм.

14

Ілля Бєлов нетривалий час працював у Московському університеті. Він був кандидатом наук, готувався до захисту докторської дисертації. Молодий учений несподівано зник. Казали, що це пов'язано із сімейними обставинами. Мовчали, хоча мало хто в це вірив. Які сімейні обставини, якщо власне сім'ї він не мав, а батьки декілька років тому загинули в автомобільній катастрофі?

Насправді Ілля Бєлов потрапив у розробку спецслужб. На своїй сторінці у Фейсбуці він, м'яко кажучи, негативно ставився до Путіна. Його часто блокували за ці висловлювання. Одного разу Іллю Бєлова заарештували, коли він разом із небагатьма однодумцями влаштував акцію, в якій засудив приєднання Криму до Росії. З ним провели профілактичну розмову, відповідний документ скерували до університету. Там теж з ним поговорили в одному високому кабінеті, але організаційних висновків робити не стали. Здавалось, Ілля Бєлов усе зрозумів: якщо хоче здобувати висоти в науці – мусить бути лояльним до Путіна і тієї політики, яку той проводить. Але молодого вченого вистачило ненадовго. Як потім він казав друзям, совість – це не апендицит, який можна вирізати. Його заарештували вдруге, коли він з небагатьма однодумцями організував акцію на знак протесту проти введення російських військ на Донбас. Звичайно, про викладацьку і наукову діяльність мова йти вже не могла. Багато колег вважали Іллю Бєлова божевільним, бо де він на Донбасі побачив російські війська, якщо по телевізору кажуть, що там справді є окремі росіяни, але добровольці, які поїхали захищати таких же росіян від київської хунти. А ще вони не могли собі уявити, як можна проміняти світле майбутнє, під яким розуміли власне викладацьку і наукову діяльність, на примарні акції протесту проти політики Путіна, коли при цьому ця політика правильна і відповідає інтересам Росії.

Проте спецслужби зацікавилися не лише антипутінською і антиросійською діяльністю Іллі Бєлова, що було для них тотожним. Вони виявили цікавий феномен молодого вченого: він умів читати думки інших людей. Високі чини спецслужб випробували це на собі. Розмовляючи з Іллею Бєловим, просили відповісти їм, що вони думають. Якби молодий учений був далекогляднішим, то не мав би проблем у подальшому житті. А тут він хотів показати, на що здатний, і безпомилково вгадував думки. Тоді ж у недрах спецслужб, мало не у найвищих кабінетах, визрів задум створити апарат, який би розшифровував думки людей. Про цю ідею сказали Іллі Бєлову. З властивою йому прямолінійністю молодий учений відповів, що, в принципі, такий апарат створити можна, але він цим не займатиметься, бо в умовах диктатури, яка склалась у Росії, це означатиме збільшення кількості людей, яких запроторять до в'язниці лише тому, що вони думають не так, як Путін.

На той час Іллю Бєлова вже попросили із Московського університету. Родичів у нього не було. Одна студентка-третьокурсниця завагітніла від нього, але нікому про це не сказала, і він теж цього не знав. Коли молодий учений зник, ніхто, крім вагітної студентки-третьокурсниці, цим не дуже переймався, а вона тримала глибоко в собі, від кого завагітніла. Про таємниче зникнення Іллі Бєлова трохи погомоніли студенти, в яких він викладав і які встигли його полюбити, а також деякі студентки, закохані в нього. Іллю Бєлова вихопили посеред вулиці дужі руки молодих ефесбешників і затягнули до непримітної машини. Напередодні доля молодого вченого була вирішена в одному із високих кабінетів спецслужб. Щоби не був такий борзий і приніс користь Росії, його відправляли на "Об'єкт № 17" для створення апарату зі зчитування думок людей.

15

Батько Андрія прийшов додому ледь п'яний. По ньому майже нічого не видно. Але ж дружину не обдуриш. Та й запах не подібний на французькі парфуми.

В такі хвилини він не войовничий, а нудний. Вчепиться, мов кліщами, що годі й витримати. А тут і привід знайшовся. Побачив у спальні книжку, яку дружину не встигла заховати від його лихого ока. Наосліп розкрив посередині і почав читати. Хмикнув. Усміхнувся.

Від гріха подалі вона пішла на кухню.

А чоловік усе читає й читає. Вираз обличчя його змінюється. Зараз він подібний на хижака, готового роздерти свою жертву. Кидає книжку на ліжко і йде на кухню.

– Ти хочеш чокнутися від тієї мури? – єхидно запитує.

Краще мовчати, бо на твоє слово відповість десятьма.

– То Бог створив Адама у тридцятитрирічному віці?

Єхидство зараз заповнить усю кухню й брудними потоками потече по стінах будинку.

Здається, відповіді й ому не треба, бо єресь каламутить мозок лише дурнуватим.

– Адам і Єва – це була генеральна репетиція Бога перед створенням Ісуса Христа і Матері Божої?

Дружина мужньо мовчить, відвернувшись від чоловіка і дивлячись у вікно. Її мовчання винагороджується сторицею.

– Отямся, бо збожеволієш, – напослідок кидає чоловік і йде дивитися телевізор.

Дружина кидається до спальні, щоби врятувати книжку. Знаходить надійне місце – під подушкою. Де вже її божевільному чоловікові зрозуміти видіння Марії із Аґреди?

16

Богдан Степанович не кинув намірів заволодіти Мариною. Всі бачили, як він по-особливому ставився до неї. Бухгалтерки зненавиділи Марину, бо він на них гримав через найменшу дрібницю, а їй усе сходило з рук. Поголос про те, що вона його коханка, рознісся далеко за межі міського відділу освіти.

Здається, лише Марина не бачила цього всього.