Українська трагедія. Запах танго (третя книга) - Власюк Анатолій

– Не пропадати ж добру.

Левко ніяк не відреагував. Зачепися з цим чоловіком, то потім не радий будеш. Землевпорядникові вже під п'ятдесят. Тричі одружений. А ще бігає за жінками, особливо набагато молодшими. Потім розповідає в конторі, котра, скільки і як йому дала. Чоловіки скалять зуби, бо знають, що перебільшує і нахабно бреше. А Левко все сприймав за чисту монету. Не любив таких чоловіків, які хизуються своїми любовними перемогами.

Невідомий зателефонував ще раз. Знову такий же номер. Майже такі ж цифри, як у нього, тільки останні дві переставлені місцями. У нього закінчується на 73, а тут 37. Цікаво.

Аби не давати зайвої поживи землевпорядникові, натиснув на зелений ґудзик.

– Алло! – сказав невдоволено. Мовляв, телефонують тут усілякі, відривають від важливої роботи.

Проте його настрій відразу змінився, коли почув голос Соломії. Дівчина казала, що попросила його номер у Софійки, хай не сердиться на сестру, що зробила без дозволу. Вона пам'ятає їхню зустріч в селі, думає про нього. Коли він буде в Дрогославі? Хай зателефонує. Вони зустрінуться. Вона не відмовиться, коли він запросить її на каву.

Соломійка була веселою. Її внутрішній вогонь перекинувся на нього, готовий спалити дотла. Вже й ніби не було образи на неї, коли йшла з якимось хлопцем й мало не цілувалася з ним.

Землевпорядник зацікавлено спостерігав за Левком. Очі в нього недобре світились. Відчував, що так можна розмовляти лише з жінкою. Таланить же комусь. Не те що йому.

Левко сказав, що буде в Дрогославі у п'ятницю. Викликають на нараду на десяту годину. А потім він їй зателефонує. На тому й порішили. "Не забудь записати мій номер", – нагадала наостанок Соломія. А тут і записувати не треба. Все, як у нього. Тільки останні дві цифри переставити. Доля!

– Я ж казав, що коханка, – випалив заздрісно землевпорядник.

Душа у Левка співала. Здавалося, він уже не звертав жодної уваги на цього чоловіка. Займатися справами не хотілося. Вийшов надвір. Вдихнув повітря на повні груди.

Ну, Софійко, дістанеш ти у мене! Знав, нічого не зробить сестрі, яка без дозволу дала Соломії його номер телефону.

Дев'ята копа

1

Коли Світлана займалась коханням з чоловіком, то уявляла, що робить це з Андрієм. Ледве стримувалася, щоби не прошепотіти його ім'я.

Чоловік швидко закінчував свою справу і так само швидко засинав, а Світлана ще довго крутилася з боку на бік, думаючи про Андрія.

Нічого не могла з собою вдіяти. Вона розуміла, що кохає його все більше й більше з кожним днем. А тепер, коли Андрій був на полігоні і мав від'їхати на війну, взагалі не знаходила собі місця.

Крайнім виявлявся її чоловік, на якому виміщала свою злість. Йому вдалося відкупитися від війська, хоча був ровесником Андрія. Світлана розуміла, що зробила найбільшу помилку в своєму житті, коли вийшла за нього заміж. Звісно, сталося це з розпачу, бо прийшло усвідомлення того, що Андрійка вже не повернеш. А Степан добре до неї ставився, говорив красиві слова, був з багатої родини.

Коли завагітніла, не хотіла робити аборт, хоча Степанова мама наполягала на цьому. Зрештою, стара змирилася з тим, що її син має одружитись з цією вертихвісткою, як вона називала майбутню невістку.

Під час розписки Світлана хотіла втекти, а в церкві мало не сказала священику: "Ні!". Проте стримувало те, що в лоні виношує дитину від Степана. Думала, що забуде Андрійка, але з кожним днем усе більше усвідомлювала, що кохання до нього нікуди не зникає, а, навпаки, лише потужніше розгоряється.

2

Малого все-таки назвали Маркіяном, а не Зоряном. Втім, Зенон відчував, що якби Христина захотіла, то назвала би сина іменем свого фейсбучного друга.

Зенон, коли за ним не спостерігали дружина і донька, вдивлявся в обличчя малого, намагаючись знайти риси чужого чоловіка, не притаманні йому. Інколи здавалося, що Маркіян подібний на нього, бо нічого від дружини не міг розгледіти. Якось захотів сказати дружині, щоби показала свого Зоряна, але стримався. Хай малий росте. Тоді стане ясно, чи справді подібний на нього.

Коли Зенон був удома, Христина навіть не потикалася до ноутбуку. Звісно, не був упевнений, що коли на роботі, то дружина не переписується із Зоряном чи не розмовляє з ним по скайпу. Страшні ревнощі переповнювали його, і коли приходив додому, ледве стримував себе, щоби не влаштувати черговий скандал ні з того, ні з сього.

На роботі все ніби було по-старому. Власник фабрики вже не виявляв до нього жодного інтересу, а ставився як до будь-якого зі своїх працівників. Зенон зрозумів, що про будь-яку кар'єру тут можна забути. Коли той перебував у так званих відрядженнях, хоча насправді всі розуміли, що подався до чергової коханки, до керівництва приступала Єлєна. Зенон не відчував якихось змін до себе з її боку. До кабінету дружини власника фабрики упродовж дня заходило багато чоловіків, деякі з них залишалися там надовго, і було зрозуміло, що розмовляють вони не про виробничі відносини, але Зенона в тому списку не було. Одного дня він усвідомив, що не ревнує Єлєну, а той її нічний візит до нього додому, мабуть, був прощальним – і насамперед для неї.

Поза тим, йому часто до голови приходила думка: а що ж він забув тут, у Німеччині? Звичайно, він розумів, що вдома, в Україні, він таких грошей не заробить, не зможе утримувати сім'ю. Мабуть, він і не хотів повертатися до свого рідного Дрогослава, просто міг би побути декілька днів вдома і повернутися сюди. Це б дозволило допомогти відновити душевний спокій. Але раніше католицького Різдва звідси не вирвешся.

І тут у житті Зенона з'явилася Барбара.

3

Отой чорний ворон, що жив неподалік їхньої казарми, мав символізувати собою двохсотлітню мудрість. Андрій часто спостерігав за його поведінкою, хоча, здавалося, не було на що дивитися. Чорний ворон сидів на гілці дерева і вдивлявся у безмежжя віків. Скільки всього він перебачив за своє життя! Якби людина жила так довго, мабуть, не повторювала би з покоління в покоління одні й ті ж помилки.

Чорний ворон скептично ставився до людей, бо бачив, як вони бездарно розпоряджаються власним життям. Особливо його дратували оці п'яні солдати, чий життєвий ресурс у буквальному розумінні цього слова танув на його очах. Йому хотілося каркнути їм на все своє вороняче горло, аби не марнували здоров'я, але чорний ворон розумів усю дурість людської природи, не здатної прислухатись до реалій космічного буття.

Коли падав дощ, Андрій втрачав з виду чорного ворона. Дивно, але йому ставало сумно, якщо він не бачив розумної птахи. Коли погода налагоджувалася, чорний ворон прилітав на своє улюблене місце і, здавалося, теж спостерігав за Андрієм, виокремивши його з усіх, кого бачив тут останнім часом. Звісно, це не була дружба між розумним птахом і недалекою людиною, але вже можна було говорити про взаємну симпатію.

Дивно, але часом Андрієві здавалося, що мудрі думки чорного ворона передавались і йому. Він би не міг сформулювати словами, що саме хотів йому сказати чорний ворон, але був переконаний, що цей процес відбувається.

4

Леся тримала свій біль у собі. Назовні нічого не виплескувала. Можливо, трохи посерйознішала. Але це якщо пильно вдивитись в її обличчя. Ніхто ж не вдивлявся.

Вона розуміла, що це сусідки наскрекотали, буцімто хоче прибрати до рук цю квартиру. Мовляв, спочатку чоловіка охмурила (при цьому робили великі очі, щоби всі могли здогадатися, що саме вони мали на увазі), а потім нещасних діток пригодувала. Звісно, Лесі було боляче. З сусідками розмова коротка: не вітається, в їхній бік не дивиться. Навіть у чоловікові сусідки, з яким займалася шаленим сексом, не розчарувалася: у нього великий прутень, проте мізків нема. Але діти… Перестали ходити, ніби відрізало, на її сніданки, обіди, вечері. Не вітались. Коли бачили, відвертались. Ну, й нехай. Не буде вона ні перед ким виправдовуватись. Плакала у своїй квартирі від образи й безсилля, але цього ніхто не бачив і не чув.

Тепер щодня думала про Мирона. Прислухалася до повідомлень дикторів по телевізору: "Загинуло двоє українських військовослужбовців, троє поранено". Ось навіщо вони так? Назвали би прізвище та ім'я, де проживав. Горе би прийшло в цю хату. А так сотні тисяч матерів, дружин, сестер, доньок, подруг здригаються: невже мого сина, чоловіка, брата, батька, друга вбило? Не мала від Мирона жодної звістки. Інколи їй хотілося, щоб сказали, ніби він поранений. Легенько. Куля пройшла навиліт. Тоді би вона точно знала, що живий, поїхала би до нього. Гнала від себе ці лихі думки, переконувала сама себе, що з Мироном усе буде добре.

На роботі почула шепіт однієї нещасної й заздрісної жінки. Мовляв, кинув її чоловік, знайшов іншу на війні, там повно медсестер і волонтерок. Це про неї з Мироном. Зібрала в кулак усю свою волю. Жодний мускул на обличчі не здригнувся. Вирішила, що більше нікому не розповідатиме про Мирона, від якого вже тривалий час не було жодної звістки.

Місячні затримувались. Раніше в неї часто таке бувало. Лікар казав, що це гормональний збій. Щоб не доводити справу до операції, треба лікуватись. А найкраще, звісно, займатися коханням з чоловіком. Він тоді багатозначно гмикнув. Мовляв, можна і з іншими чоловіками. Мова ж про профілактику здоров'я.

Леся таки зважилась. Купила тест на вагітність. О Боже! Ні. Знала, звичайно, від кого завагітніла. Варіантів не було.

5

Міському голові здавалося, що керівник Дрогославського відділу Служби безпеки України не лише знає про компромат на його батька, а й про зустріч з невідомим, який передав йому десять тисяч доларів і обіцяв знайти ґвалтівника Соломії. Полковник при зустрічах з ним витягував шию, мружив очі й ніби запитував: "Ну що, сам розкажеш чи мені розпочати?". Втім, скільки знав його, той завжди так поводив себе, буцімто намагався витягнути з людей те, що вони глибоко приховували в собі. Мабуть, ніщо не загрожувало йому в цій ситуації, хоча доводилося грати звичну свою роль, аби його не запідозрили в чомусь незаконному.

Подібне ставлення до себе, але тепер з боку підлеглих, він відчував після того, коли Соломія потрапила до психіатричної лікарні. Ніби всі вдавали з себе байдужих, бо їх не цікавило, що там справді сталося з його донькою, але водночас замість співчуття до нього він читав зацікавленість у їхніх поглядах, бажання знати всі подробиці, аби потім смакувати їх у вузькому колі за гальбою пива, чи пляшкою горілки, чи філіжанкою кави – залежно від того, хто це робитиме.

Ставало гидко й бентежно на душі.