Спогади про Шерлока Холмса - Артур Конан Дойль

опинився на вулиці, ледве розуміючи, де я щойно був і що зі мною сталося. Повернувшись до готелю, я всунув голову в таз із холодною водою, щоб прийти до тями, і став міркувати. Навіщо він посилав мене з Лондона до Бірмінгема? Чого він цим хотів досягти? Навіщо написав той лист до самого себе? Всього цього було для мене вже занадто, і я так нічого й не зрозумів. Аж раптом надумав: «Поїду-но до містера Шерлока Холмса, може, він скаже мені, що це таке». Того ж таки вечора я вирушив нічним потягом до Лондона, щоб уже вранці ви поїхали зі мною до Бірмінгема.

Клерк скінчив свою дивовижну розповідь, і запанувала мовчанка. Шерлок Холмс промовисто поглянув на мене, сперся на подушки і всміхнувся задоволено й водночас насторожено, мов знавець вин, що зробив перший ковток найкращого «вина комети».

- Чудово, Ватсоне, хіба ні? - сказав він.- Тут є дещо привабливе для мене. Гадаю, ви погодитеся, що бесіда з містером Артуром-Гаррі Пінером у тимчасовій конторі Франко-Мідлендської компанії залізних виробів була би для нас обох вельми цікавою.

- Але як це влаштувати? - спитав я.

- Дуже просто,- весело мовив Холл Пайкрофт.- Ви мої друзі, шукаєте роботу, тож хіба не природно, що я вирішив порекомендувати вас своєму директорові?

- Звичайно, так і зробимо,- сказав Холмс.- Я хочу побачитися з цим джентльменом і, якщо вдасться, з’ясувати, що за гру він веде. Що він знайшов у вас, мій друже, чому стільки заплатив за вашу службу? Можливо...- покушуючи спідню губу, він байдуже обернувся до вікна, й до самої Нью-стріт ми не змогли витягти з нього жодного слова.

О сьомій годині вечора ми всі троє вже простували Корпорейшен-стріт до контори компанії.

- Раніше приходити не варто,- мовив наш клієнт.- Він приходить туди, напевно, лише для того, щоб побачити мене, тож до призначеного часу там нікого не буде.

- Цікаво,- зауважив Холмс.

- Так-так, я ж казав вам! - вигукнув клерк.- Он він іде попереду нас.-І він показав на невисокого, чорнявого, охайно вбраного чоловіка, що поспішав кудись протилежним боком вулиці. Той, помітивши навпроти хлопця-газетяра, що вимахував свіжими вечірніми газетами, кинувся до нього, обминаючи кеби та омнібуси, і купив одну газету. Стиснувши її в руці, він одразу зник у дверях пасажу.

- Він уже там! - вигукнув Холл Пайкрофт.- Це двері до контори компанії. Ходімо зі мною, я відрекомендую вас.

Слідом за ним ми зійшли на п’ятий поверх і опинилися біля прочинених дверей. Наш клієнт постукав у них. Голос зсередини запросив нас увійти, й ми ступили до порожньої, майже без меблів, кімнати - такої самої, як розповідав нам Холл Пайкрофт. За одним-єдиним столом сидів чоловік, якого ми щойно бачили на вулиці, й тримав у руках розгорнуту вечірню газету; коли він поглянув на нас, мені здалося, що я ще ніколи не бачив обличчя, спотвореного виразом такого страждання,- навіть не страждання, а безвиході, яка буває, коли людину спіткала найстрашніша біда. Чоло його блищало від поту, щоки зблідли, мов черево снулої риби, очі вибалушились, наче в божевільного. Він утупився в свого клерка, немовби не впізнаючи його, й зі збентеженого обличчя нашого клієнта я зрозумів, що таким він бачить свого наймача вперше.

- Чи ви, бува, не хворі, містере Пінере?! - вигукнув він.

- Так, трохи нездужаю,- відповів той, облизавши сухі губи.- Що це за джентльмени, що прийшли разом з вами?

- Це містер Гарріс із Бермондсі, а це - містер Прайс, тутешній,- охоче відповів клерк.- Вони мої друзі й гарні працівники, але обидва віднедавна без роботи, тож я подумав, що ви знайдете для них якесь місце в компанії.

- Чому ж ні, чому ж ні! - гукнув містер Пінер з силуваною усмішкою.- Я певен, що зможу щось підшукати для вас. Ви хто за фахом, містере Гаррісе?

- Я бухгалтер,- відповів Холмс.

- О, бухгалтери нам потрібні. А ви, містере Прайсе?

- Клерк,- сказав я.

- Гадаю, наша компанія візьме вас обох. Тільки-но ми це вирішимо, я вас повідомлю. А зараз, благаю вас, ідіть. Ради Бога, залиште мене!

Ці останні слова вихопились у нього мимоволі, немовби він уже не міг стримати себе й раптово зірвався. Ми з Холмсом перезирнулись, а Холл Пайкрофт ступив до столу.

- Містере Пінере, адже ви забули, що я приїхав до вас по вказівки,- сказав він.

- Так-так, містере Пайкрофте,- відповів той байдуже.- Зачекайте-но з хвилину, і друзі ваші теж хай почекають з вами. Я буду до ваших послуг десь хвилини через три, якщо дозволите мені.- Він підвівся, чемно вклонивсь і вийшов до сусідньої кімнати, зачинивши за собою двері.

- Як це розуміти? - прошепотів Холмс.- Він не вислизне звідси?

- Це виключається,- відповів Пайкрофт.

- Чому?

- Ці двері ведуть тільки до другої кімнати.

- Іншого виходу з неї немає?

- Ні.

- Чи є там якісь меблі?

- Ні, вчора там було порожньо.

- То навіщо, до біса, він пішов туди? Чогось я тут не доберу. Враження таке, що цей Пінер з’їхав з глузду. Що могло його так перелякати?

- Він вирішив, що ми з поліції,- припустив я.

- Напевно! - вигукнув Пайкрофт.

Холмс хитнув головою.

- Ні, він не зараз перелякався. Він був блідий уже тоді, коли ми увійшли до кімнати,- мовив він.- Хіба що...

Слова його перервав різкий стукіт із сусідньої кімнати.

- Якого дідька він стукає у власні двері? - скрикнув клерк.

Стукіт ставав дедалі гучнішим. Ми очікувально обернулися до дверей. Позирнувши на Холмса, я побачив, що обличчя його стало зосередженішим і він схвильовано подався вперед. Раптом з кімнати долинуло якесь булькотіння й щось заторохтіло по дерев’яній перегородці. Холмс шалено стрибнув через усю кімнату й штовхнув двері. їх було замкнено зсередини. Слідом за ним ми й собі кинулися до дверей і всі разом налягли на них. Зірвалася одна завіса, потім друга, й двері з тріскотом упали на підлогу. Ми вбігли до кімнати. Вона була порожня.

Проте ми розгубилися лише на мить. У найближчому до дверей кутку кімнати видніли ще одні двері. Холмс підскочив до них і рвучко відчинив. На