Статті, нариси - Павло Грабовський
Студент Ященко (якщо не помиляюсь, український писатель) вивів на чисту воду всю нісенітницю сеї історії. В р. 1864 він сидів за політичну провину в московськім «смирительном доме»; з ним разом відбували кару і два якісь «босяки», до котрих часто навідувався агент тайної поліції та довгенько з ними розмовляв. Нарешті один із них з журбою признався Ященкові, що його з товаришем намовляють посвідчити з-під присяги проти Чернишевського все, що буде їм сказано, а за те дістануть відповідну нагороду. Після невеличкого вагання «міщане» згодились і їх повезено до Петербурга. Подібна історія була й з Костомаровим: по дорозі в Сибір він бесідував з жандармським офіцером і прибирав способів собі на полегкість. «Шкода й гадати,- замітив жандарм.- А от у Петербурзі морочать голови, як би упекти Чернишевського, та не спроможуться. Зробіть так а так - будуть вельми вдячні». І Костомаров не міркував довго і поторохтів до Петербурга. Він був перед тим знаний яко дотепний поет-перекладач, проте ж людина дуже підла і легкодуха, зрадник і брехач; він набалакав навіть на якогось свого дядька, та в того нічого не вишукали провинного. В докладі знаходимо також допись якогось невідомого донощика з Москви (вгадували на Каткова), де читаємо: «Спасіть Росію від сього розумного соціаліста, дотепного софіста з безмежним впливом на молодіж, що ладен затопити край у крові». Приводилась записка Герцена, що кликав Ч[ернишевсь]кого до Женеви видавати «Современник», коли не можна довше видержати в Росії. І чимало дечого було нагромаджено...
Чернишевський одкидав і автентичність листа, знайденого у Костомарова, і свою розмову з ним у бесідці, потверджену, однак, з-під присяги обома міщанами. Завиною проти Ч[ернишевсь]кого послужили також безліч уривків з його легальних творів, з поводу котрих мусив давати в кріпості пояснення. В кінці 15-літня каторга була скорочена наполовину, а восени 1864 р. Ч[ернишевсь]кого повезли на Сибір в м. Кадаю на китайській границі; там він перебував з Михайловим, котрий при ньому й умер; там написав свої кращі романи «Пролог к прологу», «Дневник Левицкого» і «Пролог»; там і Михайлов написав чимало своїх перекладів, що стоять межи кращими в письменстві московському. Жилось спочатку в Кадаї не дуже скрутно, бо воєнного начальства не було, а смотрителем служив простенький, не злий дідусь. Літератор Шелгунов приїздив зі своєю жінкою провідувати Михайлова; вона навіть поселилась на якийсь час в селі коло острогу і прожила там аж півроку, поки не звідало иачальсто. Наскакали жандарми і повезли її в Петербург. Шелгунова заслали в Тотьму, Вологодської губ., а дідуся-смотрителя прогнали з місця.
В кінці літа 1866 р. Чернишевського перевели з Кадая в Александровський завод, Забайкальської області. Сюди приїздила його жінка, та їй позволили оставатись тільки три дні - зустрічі їх відбувалися в присутності офіцера, не більше як 2-3 години. В Петербург її повезли потім жандарми, дарма що вона мала дозвіл їхати сюди від міністра справ крайових. Перебуваючи в Александровському заводі, Ч[ернишевськ]ий жив у подовгастій кімнаточці з єдиним вікном; колись то був ганок, з його зробили комору, забивши вікно решіткою; там завжди було темно, а зимою ще й холодно; Ч[ернишевсь]кий ніколи не скидав довгого кожуха, надяганого просто на сорочку, і смушевої шапки. В п’ятьох інших коморах обік Ч[ернишевсь]кого помішувалось чоловіка 60-70 поляків-повстанців, найбільше простий люд, солдати, майстрові тощо; задуха постійно стояла страшенна. До Ч[ернишевсь]кого всі відносилися з повагою, притихали, коли вечорами сідав за книжки та папери, спиняли співаків та музик, хоч сам Ч[ернишевськ]ий прохав не спинятись, бо дуже любив слухати пісні; ремісники, щоб не мішати його заняттям, переходили в дальші комори; всяк старався якмога услужити: полатати одежу, вимести долівку; ледве-ледве Ч[ернишевськ]ий одвоював собі право самому ставляти самовар. Перед двома роками до Чернишевського в тюрмі сиділи Стахевич, Муравський та чоловік п’ять поляків, київські студенти; всі вони зблизилися між собою, читали гуртом розмаїті твори по економії суспільній (між іншими і Мілля з примітками Ч[ернишевсь]кого), нарешті склали з себе робочу і спожиткову спілку-комуну. Але в тюрмі було також чоловіка десять шляхтичів з застарілими польсько-католицькими тенденціями; вони-то підняли галас проти спільників, обвинувачуючи їх в безбожності, а поляків зокрема в зрадництві за приятелювання з москалями. Остання громада в’язнів, завдяки дуже низькому рівню свого розвитку, поперлася за тим галасом; комуністи порішили перейти в другу тюрму, але так не сталось: декого з шляхтичів пустили на поселення, потім донеслась чутка про знаний забайкальський бунт і забрала всю увагу. Тим-то Ч[ернишевсь]кого стріли вже без ворожості, а коли роздивились, що то за людина, пошанованню не було краю. До нього йшли за порадою, за розв’язанням спорів, за рішенням питань принципіальних; авторитет його не викликав сумніву. Через якийсь час у Александровський завод було приведено кілька каракозовців, що внесли трохи оживлення в сумне, одностайне життя тюремне. Та Ч[ернишевськ]ий не сидів з ними довго; зимою 1867 р., скінчивши строк іспиту, він був випущений з тюрми і одібрав дозвіл поселитись на квартирі поблизу. Він жив у заводського дячка і чимало гуляв по околиці, набирався здоров’я, купався, блукав по сопках тощо,- в тюрмі-бо вельми терпів через брак простору для прогулок, а на роботи, як інші в’язні, не ходив, принаймні його не посилано. Часто йому дозволяли навідувати тюремне товариство, а на різдво та паску 1867 р. він пробува́в навіть у тюрмі по кілька день. Тут він читав свої романи, викладав плани не написаних ще творів, бував на представленнях сценічних, для котрих і сам написав три п’єси. Зміст одної з них такий: офіцер має дружину, котру держить взаперті, б’є, здирствує. Відки не взялись два ліберали-літератори і поклали визволити нещасну жінку або присоромити тирана. Офіцер, однак, нагнав такого переполоху на лібералів, що вони позалазили під стіл. Після того він залишив свій канчук, що мав у руках, а приказав почастувати літераторів чаркою горілки; один із них виспівав навіть оду офіцерові. Останній напився і знову почав учити дружину. Покликаний ним слуга натякав знаками, щоб літератори відняли в офіцера канчук, а самого вигнали, але ті стояли по його боці; тоді слуга розправився з усіма сам.
Друга п’єса звалась «Мастерица варить кашу», а третя, найбільша, «Другим нельзя», в трьох актах. Зміст останньої, коротко кажучи, такий: чоловік радить жінці зійтись з приятелем, а сам зостається докупи з ними,- вона ж однаково кохає обох. В тій комедії, як пояснив Ч[ернишевськ]ий товаришам, він вивів не типи, а 2-З
