З неопублікованого - Олександр Олесь
Всміхнешся ти - і лине море світла,
Засяє день на личку, на устах.
І ти, як папороть розквітла,
Стоїш, палаючи в лісах.
Піди туди, де стільки мук і лиха,
Де кат - саме життя, де мати - смерть,
І бризни радості і сміха
Із серця, повного ущерть.
17.10.1910
«Не тужи над моєю труною…»
Не тужи над моєю труною,
Не сади на могилі квітки,
Хай на ранах моїх чередою
Тихо лазять слизькі хробаки.
Не тужи надо мною, підбитим,
Не біжи мені кров зупинить.
Дай всім [п'явкам] вуста притулить,
Їм, гарячою кров'ю налитим.
Не іди, не відшукуй могили,
Хай дрижать мої співи палкі.
В мене хватить ще змоги і сили
Заплювати їм морди гидкі.
23.11.1910
«Думаю про тебе. Бачу, моя мила…»
Думаю про тебе. Бачу, моя мила,
Мабуть, свої мрії вільно розпустила,
І, розкривши очі, дивишся в простори,
Де буяє щастя необмежне море.
Думаєш про мене, але, бідна пташко,
Коли б знать могла ти, як на серці важко,
Як стою я зараз близько од безодні,
Ти б сама із кручі кинулась сьогодні.
21.10.1910
«В часи весни, коли птахи співають…»
В часи весни, коли птахи співають
І вся земля, як рай, цвіте,
З своїх печер гадюки виповзають
На свято чисте і святе.
О друже мій! Нехай живуть гадюки
І нашу кров із серця п'ють...
Колись із наших сліз, із муки
Квітки примир'я розцвітуть.
3.12.1910
«Полюбила, покохала…»
Полюбила, покохала
І осліпла з того дня.
В ліс пішла, і з того часу
В лісі ходиш навмання.
Цілий світ погас для тебе,
Цілий світ - порожній звук.
Ти гориш - і не згоряєш
У пожежі власних мук.
Ти ідеш, шукаєш бузу
І загадуєш про те,
Чи тебе він справді любить...
Любить... серце золоте.
Він далеко, він з другою,
Він другій сітки плете,
А у тебе запеклося
Кров'ю «серце золоте».
28.12.1910
«Із струн моїх летить ридання…»
Із струн моїх летить ридання,
Летить в простори світові.
Із сліз тремтячих - їх убрання,
І сльози щирі - із крові.
Летять вони, малі й великі.
Несуть на крилах смерть людську,
Летять в степи, в пустелі дикі
І умирають на піску.
1910
«Дня я мову не люблю…»
Дня я мову не люблю,
Я кохаю ніч-циганку,
І од вечора до ранку
З нею щастя я кую.
Чом циганка вся моя
І чому її кохаю?..
Я не знаю, я не знаю...
Певно, білий циган я.
16.02.1910
«Після дикої оргії-ночі…»
Після дикої оргії-ночі,
Що провів я в даремній борбі,
В каятті я молюся тобі!
О [нетеплеє] серце жіноче!
З першим променем в сизих хмарках
В мене сльози на п'яних очах,
А на серці - жалі невимовні...
І минаю я келихи повні,
Сміх, і голос, і звуки пісень,
І молюсь, і молюсь день у день.
О, не кидай каміння докору,
Низько голову й так я хилю.
Ти ж бо бачиш і муку мою,
І в душі усю ніч непрозору.
Ти ж бо чуєш моє голосіння,
Бачиш храмів розбитих каміння...
І [одурену] віру мою,
І як низько я чоло хилю.
22.03.1910
«Тобі хотілось сліз моїх…»
Тобі хотілось сліз моїх,
І я сміявся...
А я сміявся через них
І в сміх ховався.
Тобі хотілося квіток
І слів признання,
А я, упавши на пісок,
Душив ридання.
17.04.1910
Б. ГРІНЧЕНКОВІ
Із хмари білої чайок,
Що понад озером шуміли,
Одна упала на ставок,
І смерть, як крук, її вхопила...
І плач понісся навкруги...
Страшні ридання над труною..
І вкрили чайки береги,
Прибиті втратою тяжкою,
А в мент умерлої надії
Родились в гніздах молодії.
Весела, вільна і ясна
Сміялась хвиля і котилась,
Та скеля дужа і міцна,-
І об граніт вона розбилась.
І схвилювалось в нетрях море,
І загуділи голоси:
Ми не угледимо простори,
Ми не побачимо краси...
В розпуці море в груди било
І в хвилях сяло і кипіло,
[І в муках море хвиль ридало,
Нова труна... нова могила].
28.04.1910
«Душа в росі тривожних сліз…»
Душа в росі тривожних сліз,
Душа тріпоче у чеканні
Незнаних бур, незнаних гріз,
Душа не диха в запитанні,
І так непевно, тихо скрізь.
І що назустріч їй іде?
Я знаю: грім пошле удари.
Але вгорі крізь чорні хмари
Сміється сонце золоте,
І рій надій нових гуде!
21.10.1910
«Щасливий той, хто в час весни…»
Щасливий той, хто в час весни
Ловив в житті рожеві сни,
Чий спів лунав, гримів з громами,
Гудів, шумів, дзвенів з лісами.
Нещасний той, хто [долі] злій
Віддав
