З неопублікованого - Олександр Олесь
І ось в сухотах він вмирає...
Як свічка, журно гасне він...
Скоріш! Хто серце в грудях має,
За кров його віддать уклін.
5.06.1909
«Пішла... Ні відгуку, ні погляду, ні слова…»
Пішла... Ні відгуку, ні погляду, ні слова...
Хвилинна зустріч - і кінець.
Усмішка сонячна, конвалія майова,
І дзвони бою двох сердець.
І як шукать? Куди в пітьмі ступали ніжки?..
І слід її чи стежка зберегла?..
Погасла враз, як сонячна усмішка,
Як ніжна квітка, нагло одцвіла.
13.11.1909
«Розквітла ти і всіх зачарувала…»
Розквітла ти і всіх зачарувала,
І стала мукою і сном.
Ти вільно поглядом спитала,
Пішла, всміхаючись, з рабом.
Розквітла ти, щоб всіх зачарувати,
Любити ж - тільки одного,
І в нім однім від[гуку] не послати
На крилах розпачу свого.
[1909]
«Коли палаю я в огні думок…»
Коли палаю я в огні думок,
в полоні мук,
коли мій дух
реве і рветься із щемок,
тебе, мій раю,
я минаю.
Коли ж впаду, знесилений, в борбі,
зітхну я по тобі
і пожалкую,
що стратив зорю провідную,
і враз останній я
скажу твоє ім'я.
27.11.1909
«Не любиш ти, знущаєшся, глузуєш…»
Не любиш ти, знущаєшся, глузуєш,
Зітханням, сміхом [звеш],
Кажу що-небудь - ти не чуєш,
Зову - а ти з другим ідеш.
Чому ж, як стрінувшись зо мною,
Ти мов замислена стоїш
І з різнобарвною юрбою
Говориш тихше і смутніш.
1909
«Підбитий кулею зневір'я і розпуки…»
Підбитий кулею зневір'я і розпуки,
Я впав і пісню обірвав,
А ви взяли свічки, лопати в руки,
І кожен з вас «одходку» прочитав...
Ні, ні! Недарма серце в грудях розривалось,
Живе пеклося на огні,
І поки крові ще краплина хоч осталась,
Не вмерти мертвому мені.
Вина мені! Квіток і кобзу злотострунну!
[1909]
«О Україно-мати! Зглянься, заспокой…»
О Україно-мати! Зглянься, заспокой,
Розвій мою страшну розпуку
І знову вірою озброй,
І поведи мене на муку.
Хто ти? Таємна, мовчазна...
Коли невольниця-орлиця,-
Рука моя міцна, як криця,
Ніколи стоми не зазна.
Коли ж міщанка ти, повія під серпанком,
Я проклену тебе, як син,
Що вгледів матір в час один
Бродягою п'яною попід ганком.
Прокльони кину я тобі
І сам умру як син, що матір
Не може бачити в ганьбі...
1.08.1909
«В туманах тоне Божий світ…»
В туманах тоне Божий світ,
Закриті млою далі,
Погасли усміхи небес,
Лежать квітки зів'ялі.
В безчесті в'яне цвіт сердець,
Безсилі гаснуть думи,
Сини гуляють по шинках,
Батьки сидять в задумі.
1909
«Голубка моя і марніє, і в’яне…»
Голубка моя і марніє, і в'яне,
І сохне, як квітка, від сліз,
Я руки ламаю, ходжу і блукаю,
І ліки відшукую скрізь.
І часом, коли я стою на бескетті
І в чорну безодню дивлюсь,
Хтось має рукою і зве за собою,
І я мимоволі хилюсь.
І зве, і шепоче: «Скоріше за мною,
І мила не буде тужить…»
Утішиться мила: тут хусточка біла
На дні сього яру лежить.
1909
«О, як я вірити б хотів…»
О, як я вірити б хотів,
Що довга ніч минає,
Що наше сонце з-за віків
Побідно випливає.
І хай весни іще не чуть,
Брати, не біймось снігу!..
Хай тільки струмні потечуть -
І Дніпр розірве кригу.
1909
«Тихо! Як тихо у лісі!.. ні звуку…»
Тихо! Як тихо у лісі!.. ні звуку...
Наче і серце приспало розпуку,
В стомі заснуло само над колискою,
Снів золотих оповитеє низкою.
Ні! Щось у лісі вітри зашуміли,
Вдарили в груди, в серце влетіли.
Злякана мука знялася, схопилася,-
Впала колиска і, впавши, розбилася.
1909
«Ми божевільні. Із мертвого моря…»
Ми божевільні. Із мертвого моря
Викинув хтось нас на берег для горя.
З лірами ходимо ми по містах,
Родимо сміх, здивування і жах.
Ні, нам не жити, ми вмерли навіки,
Ми перехожі, сліпці і каліки,
Ми ідемо і співаєм вві сні
Мертвого моря тужливі пісні.
Наша вітчизна, наша країна -
Труп недотлілий, сумна домовина.
Дайте на неї нам кинуть квіток,
Дайте останній забити гвіздок.
Вмерти б, але ми примушені жити,
Грати на кобзі, [тим] і тужити.
В море б! Ах!.. там, на зеленому дні,
[Жде нас лиш Бог на коні].
Тисячі лицарів з славної Січі
Згадують славні походи і січі.
Скрипки голосять і бубни гудуть:
Нас [на весіллі] на похорон ждуть.
1909
«На вулиці між панською юрбою…»
На вулиці між панською юрбою
Селянка-дівчина з коромислом іде -
Керсетка, плахта, черевички,
