Серед бурі - Борис Грінченко
Мені в грудях,- тепер у їх нове...
Оксана
Ні, не нове!.. Таке ж, як спершу, добре,
Хоча його вразила тяжко я…
Прости за те: я не могла інакше…
Мій братіку рідненький, щирий мій!
Зроби ти так, як добре серце скаже,
Як бог велить…
Грицько
Як Бог велить... Як Бог…
(Бореться сам із собою.)
Не знаю сам... Зректись тебе не можу…
Не можу я й отдать тебе на смерть,
Ще більш - тому не можу я віддати…
Оксана
То братові я віддаю себе,
Його душі і дорогій, і рідній -
Хай скаже брат: життя мені чи смерть.
Він знає се.
Грицько
(враз.)
Я випущу тебе!
Ми втечемо з тобою вдвох до міста,
І свідком - я... Так, свідком буду я!
Я розкажу, яка гидка тут зрада,
І житимеш, сестричко, ти й Василь.
Оксана
Ой, братику, серденько золотеє!..
Грицько
(кидається і торсає замок; бачачи, що не подається, виймає пистоль і, рулю заложивши між дверима й замком, витягає скобель, відчиняє двері.)
Виходь мерщій!
Оксана виходить, він знову зачиняє двері і притуля замок.
Ходім!.. Тепер ходім!.. Щоб хто не вздрів…
Оксана
Чи є ж на цілім світі
Така душа святая, як твоя?..
Виходять обоє.
Завіса
П’ЯТА ДІЯ
Ранок. Майдан серед міста Калмику - той, що і в другій дії; але тепер на йому збудовано поміст: мають карати на горло полковника Коваленка. На помості колода, в їй стремить сокира, біля колоди стоїть здоровенний Татарин-кат. Круг помосту колом збройні Козаки-вартовики, за їми ще Козаки, тоді Міщане в своїх міщанських каптанах, далі від осередку кільки Жінок. Серед народу гомін невиразний, але він притиха часом, скоро хтось один починає довше говорити, бо люде слухають. Усі дожидають, турбуються.
Жінка 1
Он-он уже ведуть!
Голоси
Де? де? Та он! Та ні!
Козак 1
Нічого нема,- плевде баба.
Жінка 1
(до другої.)
Такий, моя матіночко, зрадник, такий зрадник!
Щодня усі гасла розказував ляхам.
Жінка 2
Невже? А я чула, що раз.
Жінка 1
Усі так говорять, що ляхи йому скуп дали,
дак він за ті гроші...
Жінка 3
(підходить.)
Та то ж, кажуть, не він, а вона.
Жінка 2
Обоє вони: пішли до ляхів та скуп із їх узяли,
а їм таке слово сказали:
ось вам слово на вигублення роду благочестивого.
Жінка 3
От харцизяки!.. Та як же вони пройшли так,
що ніхто й не бачив?
Жінка 1
Вони вже те знають! Може, характерники.
Жінка 2
А хіба й ні? Про полковницю чуть було,
що в неї мати родима відьма була, та й вона сама.
Жінка 3
І перелесник до неї літав?
Жінка 2
Сама не бачила, а мабуть, літав.
Жінка 1
Це вже, спасибі йому, пан сотник усе викрив.
Жінка 2
Мабуть, же й він щось знає?
Жінка 1
Він знає, та тільки не на лихе, а на добре.
Козак 2
Що ви тут торохтите, баби?
Жінка 3
Коли ж, козаченьку, таке цікаве... Бач, як вона було, що полковницина мати та була родима відьма, і дочка її, полковниця б то, родима відьма, та ще й учена... Дак вона, полковниця, і підманила полковника, бо вона, звісно, з нечистою силою знається, то й робить так, щоб нечистій силі догодити... Дак і підманила полковника, каже: давай зробимо так, щоб на вигублення роду благочестивого... От вона взяла та перекинулась!...
Жінка 2
(перепиняючи.)
Сорокою!
Жінка 3
Еге ж, сорокою,- щоб ніхто не пізнав із наших,- та до ляхів: хочете, я вам скажу таке слово, щоб на вигублення роду благочестивого? Ну, ті, звісно, хочуть... Дак вони й сказали, а ті їм скуп дали... А до неї перелесник літав... а сотник Лясковський те й побачив та й підглядів у вікно...
Козак 2
Пху! Чортова брехуха ідолова!..
І чого тільки не наплеще своїм лепетливим язиком!
Жінка 2
Еге, наплеще!.. А коли ж сотник сам бачив,
як вони гроші лядські лічили.
Козак 3
А може ж, і правда?
Козак 2
І ти туди ж, розумний? До жінок.
Гетьте мені зараз ізвідси, щоб вас тут не було,
а то я вас…
Жінки
Який швидкий!.. Так розприндився!
(Переходять на другий бік майдану.)
Козак 2
Гидота!
Денис
(підходить.)
А що там?
Козак 2
Ет, чортові сороки плещуть!
Уже й склали казку, як саме зрадив полковник.
Денис
І не зраджував, та вже склали.
Дід Остап
Каже сам: зрадив, то зрадив.
Денис
Жінчину провину на себе взяв.
Козак 2
Та й жінчина провина не яка там уже непрощенна...
Треба ж і милосердя мати.
Козак 3
Собаці собача смерть!
Денис
(поважно.)
Мовчи вже краще!
Козак 3
А чого ж би то я мовчав?
Денис
(поважно.)
А того, що як буде полковник умирати, то попроси його, щоб він на тому світі за тебе господа милосердного благав: він мученик, то його Бог послуха, а
