Серед бурі - Борис Грінченко
Крутько
Що се за біс! За жінку обстає!..
Та сам же він є зрадник проклятущий!..
Та скинемо ми геть його, та й край!..
Однімемо ми пірнача у його!
Голоси
А скинемо!.. Однімемо!..
Інші голоси
Ба ні!
Не хочемо!.. Нехай пірнач у його!
Крутько
(штовхає одного козака, а тоді другого).
Кричи мерщій, що винен він!.. І ти!..
Голоси
Він зрадник!.. Вже ж!.. Його скарати треба!..
Нехай кладе полковницький пірнач!
Крутько
Бач, як воно!.. Ізрадили й байдуже!..
Се кожен так робитиме тепер!
Крутько перебігає то туди, то сюди, підмовляючи проти Коваленка.
Крики
Геть скинути!.. Не руш!.. Убить його!..
Обох убить!.. Беріть його, панове!
Насувають на Коваленка, але він махнув пірначем, обороняючися, і ті подалися назад.
Коваленко
Назад усі!.. Послухайте, панове!
Прошу я вас, дозвольте до тюрми
Замкнуть її, аж поки ся облога
Минеться тут. А там новий хай суд…
Крутько
(Перепиняє)
Щоб випустив її, та з нею й сам
Ти втік? Авжеж!..
Крики
Не хочемо!.. Беріть!
Коваленко
Та он ви як! Ви вже про те забули,
Що скільки раз життя вам рятував
І сам за вас я ранами окрився!
Забули все!.. П'яниці, гультяї
Тепер у нас у раді порядкують,
Немов звірі роздрочені ревуть,
Згубивши вже і розум ввесь, і правду.
Голоси
Та що се він плямує нас усіх?
Вже скинули його: беріть, та й годі!
І сміє він так лицарів старих
Ганьбити! Га? Ще блазень він!
А нуте! К чортам його! Вже скинули! Хапай!
(Насувають на Коваленка).
Коваленко
(замахується пірначем).
Назад, кажу!.. Бо хто підступить,- зараз
Почує він, який важкий пірнач…
Не вбереже він голови дурної!
Мовчанка.
Усе, що тут казала вам Оксана
Неправда те, бо се вчинив я сам:
Ведіть мене, а не її на страту!
Всі вражені стоять.
Оксана
(кидається до Коваленка).
Василечку!.. Ой не роби-бо так!..
Ой не кажи сього!.. Я ж винна, клята!
Коваленко
До мене тесть прийшов,- його я з міста
Сам випустив і гасло те сказав…
Ви бачите тепер, що я тут винний.
Оксана
Ні, Боже мій!.. Йому не вірте ви!..
Василечку! Єдиний мій, коханий!
Не умирай безвинний ти, живи!..
Не слухайте, що каже він, панове:
Се хоче він обрятувать мене,
На смерть іде, щоб я жила, огидна!..
Не винний він!.. Він зрадити не міг…
Коваленко
Чого ж ви всі замовкли? Я ж готовий
На страту йти.
Білоченко
Готовий ти, та річ
Непевна тут. Ми вірити не можем
Тобі тепер. Зробила се вона.
Коваленко
А я кажу, що я!.. Повинні вірить!
Вона вину на себе узяла,
А винен - я.
Крицький
Та нащо б так робити
Було тобі?
Коваленко
Навіщо? Знаю сам!
А вам того казати я не хочу.
Старовський
Що ж, братчики,- коли він сам признавсь,
То жінку ми не будемо карати,-
Скараємо його.
Лясковський
Авжеж його!
Видима річ, що тут у їх зробилось:
Він учинив і вчинок свій гидкий
Хотів сховать, а жінці жалко стало,
І гріх вона на себе узяла.
Коли ж признавсь, то мусить він умерти.
Голоси
Умерти!.. Так!.. Вже час кінчати суд!
Оксана
Ой ні, не так!.. Шановная громадо!
Бог відає, що збавите життя
Невинного - се ж гріх страшний вам буде!..
Не знаєте, хто винен? Так про те
Подумайте, кого вам більше треба
З нас двох: я вмру, то шкоди в тім нема;
А він умре - хто буде боронити
Од ворогів і місто се, і вас?
Коваленко
Не слухайте того, панове браття!
Оксана
Василечку! Не-так бо кажеш ти!
Не варта я, щоб рятувать мене
Твоїм життям!.. Така ціна велика
За зрадниці нікчемнеє життя!
Я вже один вчинила гріх великий,
Що зрадила своїх, а ти новий -
Ще тяжчий гріх, страшніший, положити
Силкуєшся на грішную мене -
Сю смерть твою!.. Який-бо ти недобрий!..
Се ж ти мене занапастити хочеш!
Помилуй же, Василечку, помилуй!
Хай я умру! Бо смерть - одна хвилина!
Радіючи я голову схилю
Під катову сокиру,- тільки б знати,
Що ти живий... Послухайся ж мене,
Єдиний мій, коханий мій, мій світе!
Коваленко
Дружинонько моя єдина, вірна!
Красуйсь, живи!.. Умерти мушу я…
Як ти умреш,- мені навіщо жити?
Прощай, моя утіхо найдорожча!
Прощай навік!.. Ну, братчики, ведіть!
Горленко
Не можна так, панове молодці!
Ви ж бачите: не знаємо, хто винен,
То як же ми скараємо його?
Лясковський
Скараємо, бо сам же він признався.
Білоченко
Та і вона ж призналася сама.
Старовський
Обох скарать, коли такеє діло!
Крицький
А правду ж де ти дів? А ще й суддя!
Дід Остап
Мовчав я все, панове товариство,
Бо я старий, вже й слова не складу…
Тепер же річ мені дозвольте зняти:
А може, й я вам добре що скажу?
Не знаємо ми, хто зробив се діло -
Вона чи він,-
