Кров по соломі - Медвідь В'ячеслав

З неба не одкидається тінь — ні тобі війною, ні перетишком, куйовдяться тіні землею, вигребують давній гріх живих поперед живими. Ти собі мовчки сторожею назирай, бійсь рухнутись, не зваж обізватися, — ходитиме це темнюще гоко впослід тебе й дозиратиме, якого це ти фартуха там хтіла забрати. До якого суду тобі добиватися, щоб посвідчити на й так мовчки прощений кимсь гріх, — аж гойднулася разом з вориною у загорожі, та ні ворина її не пускає, ні вона її не попускає — стій собі свідком закам'янілим. Вповіси на могилках, що ти знаєш. Наглядай за цими-го вкляклими — їдна на порозі, а другий навколішках. Пощезнуть гули небесні, і тілько світ, що затісно йому на цьому подвір'ї, дасть тобі знак на рушання. Та кинулася б навпереріз, перебила цю чужу муку: то ж до неї виходили з хати, виносили фартушка на її останнє подорожування. Катре, я впослі гроші занесла б, — десь ті гроші в коморі квасолею в горщиках поприсипувані, а не знати, чи та комора одчиняна, чи присипаний лаз, бо я дюрами догрібаюся, де поспати, де їсти, де гроші за чужу працю назбирані випам'ятовувати. Яка це пора, що світ в очі біліє, а півсвіта невидного, — це вже кати й жертви повтомлювалися, а світ тільки втіху має та плутає тяму: де кат, а де жертва. Виволікують тебе, де ти не є, — йди знов за свідка. Бо ти свідок, то ти світові цікавіший, а од решти він уже натомився. Йому тра свідків, їдно тілько безмовних, та наставляти вухо, а що то таменьки ворухнеться у твоїй памняті. То ти такий свідок, що ні до жодного суду не приступишся, бо нема судів таких. Вони тебе судитимуть, що десь курка вбита, а в тебе в безу пір'я познаходять; ти собі колосочка здоймеш від землі, щоб з такою квіткою світом блукати, а тебе вже на суди тягнуть за вкрадіж, — їм тра судів навпоказ. Тра таких свідків, щоб їх навчити, що їм свідчити, а ти тікай од судів, а що знаєш, то те вишіптуй у пазуху. Зогребеш цього фартушка з лати ворітяної, а йому скінчення нема, — таким полотном зісукується складка за складкою; бери, кілько хочеш. Загримкотить на всенький куток: — Г-а-а! образів понаховувала на горищі, та й му-у-удра! — А ти думав їдною ногою в коліні стояти й дочікуватися прощення, а другою забабрувати полотна, — прощено хай буде; моє багацтво тобі і в час спокути мульке, а я водами пробираюся на хутори, бо місточка собі

на хату розібрав, — мовчу і хай буде прощено; німець перш показові суди вчиняти, ведуть жидів аптекаря, бухгалтера, завпош-тою, то ти перший стояв у гурті за свідка, — прощено хай буде; Маказоном ходив і показував, де трактори емтеесівські в річці затоплені, — буде хай прощено; до якої то лямпи було писати, де котрий комуніст, де який інженер, у якій хаті перечікують; виволі-кують інженерів з домівок — а якій то ви владі служили; то цим бухгалтерам суду нема, а інженерів ще до тюрем припроводжа-ли на більші муки, аби дознати їм потім, хто писав до якої лямпи, що він інженер, — бреди, Катре, в Житомир, до тюрем, та випрошуй ласки в нової влади, а влада й готова пробачити інженерові, що він інженер, та підсовує тобі писане до якоїсь лямпи, та дає право зобачити чоловіка і сидора передати, — Катре, мене Михайло продав; та ти свою хату з краденого будуєш; та тобі їднаково, в котрої влади красти, ти за всякої влади собі поживок добудеш, але жадна влада не передержиться так довго, щоб ти свою хату добудував, аніжадного інженера не стане, аби ти собі спокій здобув хоч на час, — прощено буде хай і моїм мовчанням, бо як ти такий живий, то нащо тобі прощення од ніживих-німертвих; ладнай драбину та вдирайся в моє горище, — я такі іконостаси по кутках наставила, не знатимеш, впроти котрого вклякати; я такий сторож, що мушу де кожду яку іконку од павутиння ратувати, аби було впослі кому до меї церкви ходити.

"Бабо Богинько, а ви ду-у-у-жі. Щей-но земля не ввогчіла од мого думання й поту, щей-но наклав на цю тьму часу образ давнішній, аби їдною думкою обхопити усе, що не є, щей-но плітка у травах підводних не так стала впроти течії, аби тільки чорніла спинка

17(4) червня гарний дощ 18(5) червня дощ 19(6) червня дощ трохи йшов 25(12) червня Маляренко Варки рік як померла 26(13) червня до Червоної Армії пішов Паші І. ... дощ гарний і град був 27(14) червня Козиренко Юра пішов до Червоної Армії і ... Підопригора 30(17) червня Івана Купайла 3(20) липня дощ крапотів трохи 7(24) липня

0 четвертій дня Дашкова Текля померла вітер дужий Івана Купайла 8(25) липня Дашкову Теклю хоронили дощ 12(29) липня Петра Павла гарний

17(4) липня о четвертій ранку родила Тамара 23(10) липня дощ 24(11) липня дощ 27(14) липня помер Юхим Крушинський 1945 р.

2(20) серпня дощ 3(21) серпня Толі нашого день народження 17(4) серпня Тані один місяць 19(6) серпня зранку похмуро а вдень ясно

1 гаряче Спаса чорт з рогами снився 24(11) серпня після обіду дощ йшов трошки Віті сім місяців

мені, — як це вже Маказоном гудуть трактори, якісь танки. Я своє думання на впослям лишаю, таку найвикшу зіллину надламую, бо це мені те місце забути не мона, що я його так довго шукав і типір-но надибав; нема пристановиська їдній думці, ну це таке місце для думки найдеш, та й тіки там, як тра, подумається; а переб'є що там зосторонь, немов друга думка втуляється, — от ти вже напоготовах вборонятися, та й знай: рушати тобі навстріч тій уже немовби іншій думці, а ще ж та перша в тобі не так то щоб і принишкла, несеш попід горб аж у жменях, та й коли-де взирнешся, а вже ж далеко, щоб це й думка, і місце думки, й душа поєдналися докупи. Ці світові гули як-то незнарошне підкрадьки тебе застуковують; ви-и-жде, заким ти вже готовий усю думку на образ такий зікласти й пожити хоч трохи у ньому, та враз як заталагунить, як упірве, — ге-е, ти йому нашо замислений чи там такий, що душа ненароком притулиться і до місця й до думки, — а я що, а я тобі скілько мушу дарувати од свого! Поможе ж тобі, — що й ліктем увпроти гочей захисток виставляєш, а коліна зітулиш, аж у яйцях штрикне, так цій душі навгорбки випенькнути не даєш; наче тобі голос зверха: новий час, то інакше й старайся. При-икрий ти, часе, — то даєш назнатися вщерть, що аж-аж-аж, а то — гоппа-на, і хвилі не вділиш щось тако подумати, яке те назнання. Такий вік удався, що ов, аж і забагацько, а часу на подумання es fehlt*. Такого всього перебуло, аж нащо й було стіки, — то це я мушу вкрадьки Маказоном гребтися; і доки того затінку, то ще є час на подумання, ще в цих жменях хоч якась крапля встанеться; аж це коли випро-о-остуєшся, набираєшся такого духу, та й гоп-черкес — уже ж то не скажеш вода там чи що, і не кровлею скапують жмені, — бреши-бреши, що зіллиною врізався, — та же й я мудрий — мені з того вчвореного образу гул не втихає одпроти Барталівського містка, і я таку павутинку тягну попідпри Маказоном, щоб дотулити до йнакшого гулу, вперед якого ви так хутенько перебігаєте; та й нате вам піджачка й мішечка од бабці Мартусі! Сказано: Das euch, die Gluckselige!** аби усі гули зіллялися ув один гул вселенський, аби й думки та знання докупи зібіглися та стали одною думкою, їдним знанням. Мені-то ще допевнитися, чи я правду здогадався, бо ні думка, ні знання, ані правда мені так не милі, як цей-го здогад про думку, й знання, та ще й правду. Бо то я наче бачу, що ви, і цей гул

* Бракує (нім.).

** Возрадуйтесь, блаженні (нім.).

впозад вами, і Плахотнюк на такому рядні, але чи так це воно, що і ви, і гули, й рядно, і Плахотнюк — от де здогадка! Вчиняються люки на танках: Achtung! Achtung!* мотоцикли забуксовують перед мостом, — то вам не знати, бабць, вони вперід такими лодками підводними прогребли аж поза Маказон, де ті гроші затоплені, що кораблі колись запливали, а пірати наскакували та й топили; ба-а-ачу, мотоцикліст їден тако мостом, мостом, скраю верб урвиськом згрібається, — а мені скіко, ще з літ вісім, — коли це ця війна була, що я все по годині пам'ятаю, а року ну не згадати, — цеї хвилі нагнало аж понад зілля, — яка риба, яке що! Німак плесь-плесь мене по карку — Chokolate! Chokolate!** а ті вже готові в Feldzug;*** цей вертається, хвалиться рибиною, на мене показує, і мені вже як-то не з людського голосу, не з мосту, не звідки десь чутно і чутно lebhafte Leiche****. Але де-то мертвий, ми такі собі вже живі, так ви-и-илюдніли, риба й то аж добріша; але як це — що вони мені нагадали, як це — що мертві, — вони з того світу наїхали, веселенькі й вгодовані, а я їх, таких визволителів, пожалів рибою, та я собі в хаті до дзеркала видивляюся, який це я мертвий; я їхньою мовою зачав балакати, сестричці шоколаду втуляю, аби поза татові очі, — а вам сміхи, ба-а-аб, бо ви мене перш лякали мерцями, та не тими, що їх видко, а тими, що їх возами везли, а впослі питалися, де це я такий шоколад доп'яв, на молочарні ще ж такого не виробляли; то я вам типір признаюся, чого той світ вгодований так чуду-

* Увага! Увага! (нім.).

** Шоколад! Шоколад! (нім.).

*** В похід (нім.).

**** Живий труп (нім.).

28(15) серпня Пречиста

30(17) серпня помер Іван Чорний 21(8) вересня Пречиста 25(12) вересня весілля в Галини Хрипової 27(14) вересня Воздвиження 14(1) жовтня Покрова похмуро вранці туман і годині

0 третій дощ

15(2) жовтня вранці туман

16(3) жовтня туман

1 мороз

23(10) жовтня дощ зранку до вечора 27(14) жовтня теплий сонячний

28(15) жовтня тепло сонячно

29(16) жовтня вітер і сонячно 12(30) листопада туман Вову проводжали в Червону Армію 14(1) листопада Вову відправляють на Харків з Кіровограда 20(7) листопада у Льоні Жовтка весілля

25(12) листопада хмарно після обіду дощ Маші Андреєвої Коля пішов в Червону Армію 29(16) листопада перший сніг з дощем сніг і зразу розтав 2(19) грудня грязюка 3(20) грудня грязюка 4(21) грудня дощ ракова шийка одна квіточка розцвіла 7(24) грудня мороз

вався, — гупає в одвірок, аж стіна двигонить, не схоже, аби з своїх котре вернулося, та й тим, що описують, ще не пора; неміч якась добивається абощо; та нагинці, щоб у вікно не зобачили, напучував мене тато; я собі мишкою такою прокрався у сіні й припав до дверей, так думав угадувати, яка ще тамечки почвара хекає щокожен удар; крізь вічко у варцабі привідилося мені щось таке на колір, ну як таке м'ясо несвіже; нагинці, як навчали тато, прокрався назад у хату й розказував про те м'ясо таке, несвіже, ще й похвалився, як мене штрикнуло в око пужалном, — аж розчепірився посеред хати, такого з себе страшка зачав робити, буцім мені так повивертало очі, губи, носа стесало; тато трохи засміялися й одіслали мене на той край, де на лежанці головою до вікон лежали вкриті мама, а на дерев'яному ліжкові сестра й менший братик, головами до печі, — подивитися.