З неопублікованого - Олександр Олесь
Од сміху вітри завмирають.
Регочуться хмари до болю, до сльоз,-
У корчах каштани конають.
13.10.1909
«Над чим задумалась ти так…»
Над чим задумалась ти так,
Куди твої вп'ялися очі,
І де блукаєш ти впотьмах,
І де твої думки дівочі?..
Чи на степах,
Чи на лугах,
Чи в сяйві ночі голубої,
Чи в хвилях пісні чарівної?!
Пригляньсь: в душі моїй - квітки,
Квітки любові розцвітають
І в снах розквітлі головки
У морі місячнім купають.
О, придивись,
О, прихились,
Це серце, хвилями розбите,
Ще може відблиск не відбити.
Це серце, кинуте, як птах,
В безодні мук, в пустелю ночі,
Летить і дивиться в сльозах,
І в щасті крилами тріпоче.
Співа, співа...
Лови слова.
Схились ти ж вперше в сю хвилину,-
Почуєш пісню лебедину.
31.01.1909
«Проснулось серце! То зомліє…»
Проснулось серце! То зомліє,
То дивним цвітом розцвіте,
То втоне в сяєві надії,
То в хвилі розпачу впаде.
В серпанках образи літать,-
То сльози ллють, то сиплють сміх...
Даремно руки їх хапають,-
Прудкіші думки - крила їх.
Ось лине дівчина прекрасна,
В сльозах, в... залізному вінку,
І віддає, смутна й нещасна,
Криваве серце козаку.
Вп'ялися в неї гострі очі...
Її ж давно вже там нема,-
Там дід старий ланцюг волоче
І хрест на плечі підніма.
Десь дзвони б'ють... гукають люде,
І хмари блискають в огні...
Зника мара... Хтось б'є у груди,
А груди... груди кам'яні.
І знов нове... Хвилює нива...
Як вулик, ярмарок гуде,
І полем дівчина щаслива
Із цвітом папороті йде.
Проснулось сонце... Тоне, мліє,
Умре і знову ожива.
І для пісень журби й надії
Людські пригадує слова.
1909
«Теплом і ясністю душа моя повита…»
Теплом і ясністю душа моя повита...
В обіймах ніжності душа моя.
І срібна ніч, серпанками прикрита,
Дріма і слуха солов'я.
І зараз так хотілося б мені любові,
Незнаних ласк, нечутих слів...
А нам дзвеніли б співи соловйові,
І казку б сад нам шелестів.
Прийди! Візьми моє гаряче чоло,
Скажи крізь сон, що любиш, що моя...
Весняна ніч розкинулась навколо,
Дріма і слуха солов'я.
1909
«Ти смутна - і я сумую….»
Ти смутна - і я сумую.
Ти весела - я сміюсь,
І співаю, і жартую,
І нічого не боюсь.
Ти, як сонце! Сонце гляне,
Кине усміхи землі,-
І розвіялись тумани,
Зникли зморшки на чолі.
4.05.1909
«Я радію, як мати дитині своїй…»
Я радію, як мати дитині своїй,
Тій, що «мамо» уперше промовила їй...
Мати дивиться, [мліє, вмирає],
А сльоза за сльозою збігає.
О народе! Самотній, німий сирота,
Без ім'я, без кутка, на грудях без хреста,
Я радію тобі, як дитині,-
«Мати» й ти проказав Україні.
3.04.1909
«Невже це ті дерева голі…»
Невже це ті дерева голі,
Що спали зиму без надій,
Цвітуть, колишуться поволі
І сиплють цвіту білий рій?..
Невже боги з вітрами грають,
Сміються сонцю і весні,
І землю радісно квітчають,
І сиплють шуми голосні?..
І ти, о краю мій неволі,
Колись засяєш, зацвітеш
І всіх країн пекучі болі
Піснями вільними уймеш.
3.06.1909
«Потоптав її, билину…»
Потоптав її, билину,
І жбурнув в смердючий став,
А тепер з її сестрою
Безтурботно жити став.
Скільки ж ще овечок бідних
Загубив він на віку?
Годі! Вівці б'ють поклони
Похотливому вовку.
Навіть та, яка в дитинстві
Сяла в серденьку моїм,
Цілий вік йому молилась
І лизала [бруд] на їм.
28.04.1909
«Хай струни стануть крем’яними…»
Хай струни стануть крем'яними,
Лучок - стальним,
Нехай мої удари крешуть
Вогонь і дим.
Співати, скаржитись - ганебно!
Не в цім життя!
Кругом нікчемності на мене
Метуть сміття.
Вампіри кров сосуть із тіла,
А я мовчу...
Вдар, лупе 1 мій, а я ногами
Їх розтопчу.
28.04.1909
«Немає сил ні вірити, ні йти…»
Немає сил ні вірити, ні йти...
Кругом не ніч - якась безодня...
І згасло сяєво мети,
І важко спить душа народня.
Ще йти і йти... уже несила
Будить ці привиди страшні...
А що, як край - лише могила,
І люде в нім - мерці одні.
15.05.1909
«Сад і квітне, і пахтить…»
Сад і квітне, і пахтить,
Листя в квітах шелестить...
Груша віти розпустила...
Я ж не чую, я ж не бачу...
Ні! Якась незрима сила
Стисла голову гарячу,
Чорним очі затулила
І кудись веде й сичить...
«Будеш ще її любить?
Чув, що люба говорила:
«Я його і не любила...»
Сад сміється і шумить,
